WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Стереотопографічний метод створення карт - Дипломна робота

Стереотопографічний метод створення карт - Дипломна робота

Для визначення координат опорних точок використовують відомі геодезичні способи: пряма, обернена чи комбінована засічка, теодолітний, полігонометричний чи висотний тахеометричний хід, нівелювання технічне, тріангуляція тощо. За сприятливих обставин (відкрита територія. наявність апаратури тощо) прив'язку знімків доцільно проводити з використанням GPS-спостережень способом швидкої кінематики.

При оформленні мaтepiалiв прив'язки знімків формують каталоги просторових координат всіх опорних точок, до яких додають контактні знімки з розпізнаними точками, зарисами та описами. Ці матеріали є основними в технічному звіті, якими виконавець звітує про виконаний обсяг робіт.

2.3 Розрахунок параметрів планово-висотної прив'язки

На дану територію в масштабі карти 1:10000 для аналітичного способу відстань між опознаками може бути розрахована за формулою:

;

; ,

де: n – відстань між плановими опознаками;

n' – відстань між висотними опознаками;

M – масштаб створюваної карти;

m – масштаб зйомки;

mq = 0,02мм – точність визначення поперечного паралакса;

b – базис на знімку;

mzc – СКП визначення висоти, = 0,1*h переріза рельєфу =0.1*2=0.2 ;

f – фокусна відстань;

B – базис фотографування на місцевості;

L, L' – припустимі відстані між плановими і висотними опорними точками.

;

По можливості планові і висотні опознаки сполучають між собою. Координати польової підготовки визначені за допомогою GPS-спостережень, та оформлені як каталог координат, в вигляді цифрового файлу. На місцевості, прийняті координати геодезичних пунктів та невелірних знаків, (каталоги списків координат).

Результати вимірювань польової підготовки подані в Додаку 1.

Планові опознаки розміщують рядками поперек аерофотозйомочних маршрутів на відстані, неперевищуючих вісьми базисів фотографування, щоб на кожному маршруті було по одному опознаку кожного рядка.

Висотні опознаки розміщують по кутам секції маршрута які складаються не більш ніж з чотирьох стереопар.

Згущення опорної мережі виконують аналітичним способом просторової фототриангуляції на стереоанаграфі або фотограмметричній станції "Дельта".

Схема розміщення точок планово-висотної підготовки повинна створюватися після оцифровки знімків i повинна задовольняти такі умови:

- точки повинні розміщуватись по кутах, в центрі i уздовж верхньої i нижньої меж блока в перекриттях з маршрутами суміжних блоків;

- відстані між точками оцінюються за відомими в фотограмметрії формулами (приблизне мінімальне забезпечення точками оцінюється так: дві точки на початку і в кінці кожного маршруту i по одній точці через кожні п'ять знімків);

- на знімках точки повинні вибиратися поблизу від середньої лінії поперечного перекриття, по можливості в зонах потрійного поздовжнього перекриття i не ближче 1 см від країв знімка;

- точками мають служити чітко вбиті на кожному із перекритих оцифрованих зображень перетину i стиків лінійні контури під кутами, як: близькі до прямих, наприклад, розвилки доріг, стежки (забороняється вибирати точки, які створені лініями контурів, перетинаються під гострими кутами, на овальних контурах, затемнених ділянках і змінних контурах);

- точки повинні знаходитися на плоских ділянках рельєфу: рівних площадках, низинах, сідловинах (забороняється вибирати точки на крутих схилах, на дні вузьких ярів, на гострих вершинах i на високих об'єктах).

3 точки зору високої точності фототріангуляції, яка проводиться за результатами обробки оцифрованих фотознімків, i яка дозволяє проводити десятикратне збільшення масштабу створюваного фотоплану по відношенню до масштабу зйомки, до вимірювання координат точок висуваються підвишені вимоги. Точність визначення координат повинна бути приблизно 0,05 мм в масштабі створюваного фотоплану.

3. ФОТОТРІАНГУЛЯЦІЯ

3.1. Призначення, ідея та загальна характеристика

Створення топографічних карт чи планів, побудова цифрових моделей місцевості та інші задачі, що розв'язуються фотограмметричними способами, вимагають наявності густої мережі опорних точок для орієнтування кожного аерофотознімка або стереопари (моделі). Отримувати координати опорних точок польовими способами здебільшого не виправдане, бо польові роботи завжди дорожчі від камеральних. Часом територія може бути недоступна для польових робіт або перешкоджатимуть несприятливі погодні умови.

Якщо для фотограмметричних побудов використовують аерофотознімки, то маємо аерофототріангуляцію. Саме вона набула найбільшого практичного поширення i тому надалі розглядатимемо саме цей спосіб.

Використовуючи внутрішні фотограмметричні зв'язки, які існують між знімками одного або кількох маршрутів, можна побудувати зі стереопар окремі геометричні моделі. На наступному етапі можна з'єднати їх між собою та отримати єдину модель маршруту або кількох маршрутів. На заключному етапі виконується "геодезична" (абсолютна) орієнтація цієї єдиної геометричної моделі у вибраній (абсолютній) системі координат.

Виконавши взаємне орієнтування для кожної стереопари, отримаємо геометричну модель i для цього, як відомо, опорні точки не потрібні. З'єднання сусідніх моделей здійснюється за допомогою зв'язкових точок, що лежать в зоні потрійного перекриття знімків (рис. 3.1).

Рис. 3.1. 3 'єднання моделей за допомогою зв'язкових точок

На рис. 3.1 показані лише зв'язкові точки в площині аркуша, а насправді маємо їx не лише в центральшй частині знімків, але й на краях (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Централъні і бокові зв'язкові точки

На цій стадії опорні геодезичні точки теж не потрібні. Сформована загальна модель (на рис. 3.1 - для маршруту) мусить бути орієнтована в геодезичній системі координат. По суті ця задача є аналогічною до геодезичного орієнтування моделі. Ось тут уже опорні точки потрібні, але не чотири точки на кожну стереопару, а чотири точки на весь маршрут, а в ньому може бути 10-20 стереопар або більше. Одна із стандартних вживаних схем розташування опорних точок у маршруті аерофотознімків показана на рис. 3.3.

Рис. 3.3. Схема розташування опорних точок в межах маршруту аерофотознімків.

Зауважимо, що на рис. 3.3 показано шість опорних точок, а не чотири. Це зумовлено тим, що при побудові мережі аерофототріангуляції відбувається нагромадження помилок в просторових координатах визначуваних точок, а для часткового погашения цього негативного явища беруть більше ніж чотири опорні точки. Класифікацію способів фототріангуляції можна здійснити за кількома ознаками. Однією з них є реалізація з використанням тих чи інших технічних засобів. Якщо застосовують аналогові стереофотограмметричні прилади, то маємо фототріангуляцію аналогову. Якщо вимірювання проводять на стереокомпараторах чи аналітичних автографах, а обчислення на комп'ютерах, то маємо фототріангуляцію аналітичну. Якщо використані цифрові фотограмметричні станції, то маємо фототріангуляцію цифрову.

Аналогову фототріангуляцію в теперішній час не використовують, натомість широко застосовують аналітичну та цифрову фототріангуляцію, хоча саме тепер цифрові методи потужно витісняють аналітичну фототріангуляцію. Оскільки теоретичною основою цифрової фототріангуляції є аналітична фотограмметрія.

Фототриангуляцію можна охарактерізувати за ознаками.

За першою ознакою топографічна фототріангуляція набула такого широкого застосування, що створення карт чи планів немислимо без побудови мережі фототріангуляції. Саме тут є найбльша економія коштів та часу за рахунок суттєвого скорочення польових робіт.

За другою ознакою як космічна, так i аерофототріангуляція займають вагоме місце в технологіях створення картографічних матеріалів Особливу роль відіграє аерофототріангуляційна опорна мережа для побудови цифрових моделей рельєфу, без якої неможливо отримати цифрові ортофотоплани i карти.

За третъою ознакою головним способом тепер є просторова фото-тріангуляція з визначенням всіх трьох координат X,Y,Z для точок мережі. Планову та висотну фототріангуляцію практично не застосовують.

За четвертою ознакою маршрутна фототріангуляція є частковим випадком багатомаршрутної фототріангуляції і її застосовують не так часто. У реальних умовах опрацьовуються знімки, що покривають деяку площу, тому багатомаршрутну фототріангуляцію частіше застосовують. Правда, в деяких технологіях прийнято такий підхід: спочатку будують мережі фототріангуляції в межах кожного маршруту i на цьому етапі виявляють різноманітні помилки та промахи, а потім будують багатомаршрутну (блокову) фототріангуляційну мережу. Способи побудови - це суть наступної ознаки.

За п'ятою ознакою маршрутна фототріангуляція базується на поетапному розв'язанні задачі i один з варіантів є такий: побудова геометричної моделі в межах стереопари (взаємне орієнтування), з'єднання сусідніх моделей в єдину вільну фотограмметричну мережу за допомогою зв'язкових точок, що лежать в потрійному перекритті знімків; з'єднання маршрутних моделей в єдину блокову модель за допомогою точок, що лежать в міжмаршрутному перекритті. На останньому етапі відбувається зовнішнє (геодезичне) орієнтування блокової моделі фототріангуляції та усунення її деформації, спричинене різними помилками, зокрема тих, що супроводжують вимірювальний процес. Цей метод отримав назву - метод моделей.

Loading...

 
 

Цікаве