WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Світове господарство: поняття, етапи розвитку - Реферат

Світове господарство: поняття, етапи розвитку - Реферат

Світове господарство: поняття, етапи розвитку

Світове господарство - це політико-економічна і економіко-географічна система, яка характеризується розвитком і територіальним розміщенням планетарного господарства, його галузей, а також окремих країн і великих регіонів. Географічна "модель" світового господарства, за В.П. Максаковським складається із 10 соціально-економічних центрів. Найбільш впливовим центом вважається Європа (40 % ВВП) і Північна Америка (30 %), відтак - Японія (10%), Китай, країни Центрально-Східної Європи. Серед інших світових економіко-географічних центрів відчутних розмірів досягли Індія, Австралія, Бразилія, а також Південно-Західний, Південно-Східний макрорегіони Азії. При цьому окремий господарський об'єкт теж є в полі географічного вивчення, адже він бере участь у формуванні географічного ландшафту, в якому взаємодіє з навколишнім середовищем.

Найбільш переконливим аргументом єдності світового господарства є реальність міжнародного територіального поділу праці, спеціалізація господарства країн світу і формування єдиного світового ринку.

Міжнародний поділ праці - це спеціалізація окремих країн на виробництві певних видів продукції та послуг для задоволення потреб світового ринку. Наприклад, Аргентина і Австралія спеціалізуються на тваринницькій продукції; Німеччина і Великобританія - на виробництві машинної техніки тощо. Така спеціалізація може грунтуватися або на природних, або суто економічних передумовах, які пов'язані з меншими витратами на даний продукції порівняно зі світовими показниками.

Міжнародний поділ праці сприяв формуванню світового ринку, зародки якого сягають найдавніших етапів розвитку людського суспільства. Таким прикладом є виникнення торговельних держав (Фінікія, Венеція та ін.). Але зовнішня торгівля в цей період мала локальне значення, обмежувалася незначними регіонами впливу.

Світовий ринок, будучи складовою частиною всесвітнього господарства, виступає як сукупність національних ринків окремих країн, між: якими відбувається обмін товарами, послугами, працею на основі фінансово-кредитних зв'язків та інших відносин, що диктуються територіальним поділом праці.

До товарів належать не лише матеріалізована продукція (верстати, тканини, устаткування, збіжжя тощо), але й результати інтелектуальної праці - світовий ринок патентів, "ноу-хау" і т.д., а також послуги, що включають працю у сфері туризму, фінансів, охорони здоров'я, освіти, транспорту, зв'язку, посередницьких організаціях тощо. Відображенням руху матеріальних та нематеріальних наслідків праці є світовий кредитний та валютний ринки. У сучасних умовах господарювання функціонує також міжнародний ринок праці, свідченням якого є масова міждержавна міграція трудових ресурсів.

Налагодження взаємозв'язків між окремими товаровиробниками - одна з основних функцій ринку. Світовий ринок є важливою умовою підтримування зв'язків між національними або регіональними ринками, які є складовими частинами загальносвітової ринкової системи.

Пошук нових джерел енергії, сировини, прогресивних технологій втягнув у міжнародні економічні зв'язки країни з різним рівнем соціально-економічного розвитку, поглибив міжнародний поділ праці. Зв'язки між різними національними господарствами, що входять до світового ринку, настільки зміцніли, що виникла світова господарська система.

Формування світового господарства завершується створенням світового ринку капіталів, валюти, інформації, появою і зростанням транснаціональних корпорацій (ТНК). Найвищою формою міжнародного об'єднання стали економічні інтеграції країн світу. Класичним прикладом є Європейський Союз. Новими формами зовнішньоекономічних зв'язків стали вільні економічні зони, тобто території з пільговими режимами для зовнішньоекономічних зв'язків, спільні підприємства та фірми, зони прикордонної торгівлі тощо.

Розвинені країни світу, а особливо Європи, пройшли класичний шлях інтеграції у світове господарство. Це найкраще видно на прикладі розвитку мануфактурних виробництв, які на початках промислового розвитку концентрувалися в однорідних галузевих центрах-містах (XIV-XV ст.). Такі центри були слабо пов'язані між собою, але розміщались, як правило, у прибережних портових містах, пристосованих до ввезення сировини та вивезення продукції.

Мануфактурному періоду розвитку Європи відповідають початкові форми міжнародної економічної інтеграції, які сприяли появі промислових районів. Перші такі райони формувались у Фландрії (західна частина Бельгії).

Завдяки економічним зв'язкам із Фландрією, в Англії теж у XIV ст. сформувалися центри переробки овечої вовни.

Прикладом раціонального розвитку промисловості у до фабричну епоху був Ліонський район Франції, що спеціалізується на виготовленні шовку.

Перші гірничо-металургійні центри і райони виникли у Німеччині, Швеції, Росії, були спроби організувати їх в Українських Карпатах, тобто там, де були значні запаси деревини, що служило сировиною для отримання деревного вугілля - першого високоефективного палива, здатного підтримувати в металургійних печах температуру, при якій можна було плавити руду і кувати залізо. Таким центром був Бірмінґемський район металообробної спеціалізації в Англії, де виробляли дрібні металеві вироби - від цвяхів і замків до зброї, або швейцарський район годинникової промисловості і центром у Женеві.

Успішний розвиток мануфактури дав змогу здійснити первинне нагромадження капіталу, набути досвід підготовки кваліфікованих кадрів для наступного етапу розвитку промислового виробництва - фабричної і машинної індустрії. Технічною передумовою такого переходу було впровадження парового двигуна. У цей період відкрито еру машинобудування - з'явились бавовнопрядильні машини, металообробні верстати та інші механізми. У металургії почали використовувати кокс.

Поява бавовнопрядильних машин стимулювала розвиток виробництва бавовняних тканин. Цьому ж сприяло ввезення дешевої сировини з колоній, що стало важливим чинником здешевлення виробництва високоякісної продукції, попит на яку невпинно зростав. Класичним прикладом промислового району бавовняної спеціалізації в Англії став Ланкашир. Саме тут було прокладено першу залізницю, яка з'єднала порт ввезення бавовни Ліверпуль з основним центром його переробки Манчестером.

Прискореними темпами розвивалася в Англії машинобудівна промисловість. Цьому сприяли територіальна близькість вугільних і залізорудних родовищ, первинне накопичення капіталу, розвиток торгівлі і, звичайно, підпорядкування колоній економічним цілям метрополії.

В інших країнах Європи формування районів машинної індустрії почалося пізніше. У Франції цей процес тривав з кінця XVIII ст. до середи XIX ст. У Німеччині розвиток таких районів розпочався лише в 40-ві рр. XIX ст., але цей процес тут проходив швидко і завершився за двадцять років. Тут сформувався потужний Рейнсько-Вестфальський район важкої індустрії.

Важливим етапом на шляху індустріального поступу людства став транспорт. Відкриття двигуна внутрішнього згоряння у другій половині XIX ст., формування цілісної транспортної системи в Європі значно посилили розвиток промислових центрів, районів, держав. Зменшилася залежність промислових підприємств від сировинного чинника, який був до цього визначальним у розміщенні виробництва.

На рубежі ХІХ-ХХ ст. промисловість розвинених країн досягла такого рівня розвитку, що вже не могла обійтися без кооперації не лише окремих виробництв, а й цілих галузей.

Машинний етап виробництв завершився на рубежі 20-30-х рр. XX ст. Йому на зміну прийшов етап з більш продуктивним потоково-конвеєрним, згодом і автоматизованим потоково-конвеєрним способом виробництва, який найбільш повно проявився наприкінці 70-х та у 80-ті роки XX ст.

Loading...

 
 

Цікаве