WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Оптимізація ландшафтів Івано-Франківської області - Реферат

Оптимізація ландшафтів Івано-Франківської області - Реферат

Таблиця 2

Розподіл природно-заповідних територій та об'єктів Івано-Франківської області

Фізико-географічні області

[8]

Кількість природно-заповідних територій та об'єктів

Площа природно-заповідних територій та об'єктів

шт.

% від загальної кількості

га

% до загальної площі

Рівнинні ландшафти

Область Розточчя і Опілля (Рогатинське Опілля)

14

3,2

8 595,7

4,6

Прут-Дністерська область

79

18,1

20 129,5

10,8

Усього

93

21,3

28 725,2

15,4

Передгірські ландшафти

Область Передкарпаття

84

19,3

19 418,7

10,4

Гірські ландшафти

Область Зовнішніх Карпат

підобласть Скибові Карпати

207

47,4

65 496,7

35,1

підобласть Покутсько-

Буковинські Карпати

1

0,2

50 000,0

26,8

Вододільно-Верховинська область

36

8,2

13 824,9

7,4

Полонинсько-Чорногірська область

15

3,4

1 832,7

1

Рахівсько-Чивчинська область

1

0,2

7 243,0

3,9

Усього

260

59,4

138 397,3

74,2

Усього по області

437

100

186 541,2

100

Полонинсько-Чорногірську область репрезентує ландшафтний заказник "Чивчино-Гринявський", Сколівські Бескиди – Поляницький регіональний ландшафтний парк, Покутсько-Буковинські Карпати – національний природний парк "Гуцульщина", Прут-Дністерську область – Дністерський регіональний ландшафтний парк, Рогатинське Опілля – Галицький регіональний ландшафтний парк.

Головним завданням формування регіональної екомережі є створення нових заповідних об'єктів у тих районах, де їхня площа не достатня. З цією метою передбачено створити ще два національні природні парки – "Галицький" і "Верховина" загальною площею близько 30 тис. га та низку нових заповідних об'єктів місцевого значення площею понад 5,5 тис. га.

Найважливішим і водночас складним завданням формування екомережі є просторова організація антропогеннотрансформованих ландшафтів – агроландшафтів. Це докорінно змінені людиною ландшафти із переважанням у структурі угідь орних земель, значною строкатістю елементів територіальної структури і порушеними речовинно-енергетичними потоками [10, 11, 14]. З огляду на це необхідна регульована реконструкція й оптимізація агроландшафтів з наближенням їхньої просторової структури і речовинно-енергетичного обміну до рівня природних ландшафтів з урахуванням двох системно-екологічних рівнів – ландшафтного і водозбірного [11]. Ландшафтно-водозбірний принцип передбачає структуризацію угідь, формування в межах водозбору складної мозаїчної просторової структури й оптимального співвідношення угідь (ліси : луки : рілля).

Удосконалення структури землекористування ґрунтується на концепції еколого-господарського балансу території [7], згідно з якою землі, зайняті природною рослинністю (ліси, луки), розглядають як землі екологічного фонду, з яких формується екологічний каркас території. У разі оптимального співвідношення і просторового розміщення лісові насадження у поєднанні з сільськогосподарськими угіддями й іншими компонентами ландшафту утворюють єдину парагенетичну систему і формують новий вид антропогенного ландшафту – лісоаграрний, у якому відновлюється екологічна і біологічна рівновага [10, 11].

Оптимізацію агроландшафтів, підвищення біорізноманіття території забезпечують шляхом формування системи лісовихнасаджень– сукупності створених у межах водозбору з урахуванням особливостей рельєфу, ґрунтів, умов формування поверхневого стоку, стокового навантаження та інтенсивності водно-ерозійних процесів різних за формою і призначенням лісових насаджень, об'єднаних у функціональне ціле внаслідок причинно-наслідкових взаємозв'язків між її елементами.

Згідно з теорією систем, властивостей системних об'єктів лісові насадження набудуть лише в тому випадку, коли захисний ефект виявлятиметься на всій території. Тому їх необхідно створювати і розмішати на всій площі водозбору, охоплюючи землі привододільного і прияружного фондів, а також землі гідрографічної мережі. Вимога системності підпорядкована меті впорядкування та надання створеним на водозборі лісовим насадженням властивостей цілісного утворення, здатного підтримувати природну рівновагу. Створювати лісові насадження з водоохоронними, протиерозійними, середовищетворними функціями та розміщувати їх у межах водозбору потрібно диференційовано з урахуванням морфоструктури водозборів та структури земель за категоріями інтенсивності їхнього використання, особливостей рельєфу, виділяючи ключові елементи, де лісова рослинність найбільше виконує водоохоронно-захисну функцію (передусім стокорегулювальні лісосмуги, землі з високим ерозійним

потенціалом та ділянки стоковідвідної інфраструктури ландшафту – днища улоговин, ярів, балок та ін.).

До системи лісовихнасаджень на водозборі належать:

  • смугові насадження на сільськогосподарських угіддях (стокорегулювальні, прияружні та прибалкові лісосмуги, улоговинно-смугові насадження);

  • сукупність різних за формою та призначенням насаджень на еродованих землях і землях гідрографічного фонду (насадження на ярах і балках, уздовж берегів річок і водойм тощо);

  • наявні на водозборі природні ліси.

Екологічна мережа буде формуватися також завдяки природно-відновним територіям – залишкам первинних або вторинних екосистем із певним потенціалом видів. Природно-відновні території будуть створювати і в сільськогосподарських ландшафтах шляхом ренатуралізації (консервації) орних земель, передусім, еродованих. Передбачено залужити і заліснити 30 тис. га ріллі на схилах понад 7о, а також створити відповідно до ґрунтово-кліматичного і геоботанічного районування території „полігони еталонних ґрунтів" і відновити на них корінні (природні) рослинні угруповання.

Важливими складовими регіональної екомережі є ліси та землі водного фонду. Площа земель лісового фонду становить 626,2 тис. га (43%), з них 319,8 тис. га лісів вилучені з експлуатації і виконують переважно природоохоронні функції.

У регіональній екомережі річки (8321 загальною довжиною 15,6 тис. км) разом із прибережними захисними смугами відіграють роль екологічних коридорів. Один із екологічних коридорів проходить по р. Дністер і є з'єднувальною ланкою з екомережами сусідніх областей – Львівської, Тернопільської та Чернівецької.

Створення регіональної екологічної мережі дасть змогу:

об'єднати у цілісну систему землі природно-заповідного фонду, інші природні та напівприродні території;

забезпечити збереження, відтворення і невиснажливе використання природних ресурсів, біологічного і ландшафтного різноманіття, уникнути втрат генофонду;

підвищити стійкість ландшафтів до антропогенних навантажень, відновити саморегулювальну і самовідновну здатність природних екосистем;

забезпечити позитивні зміни стану довкілля, сформувати екологічно безпечне середовище життєдіяльності людей;

поліпшити гідрологічний режим рік, запобігти ерозії ґрунтів, поліпшити якість природних вод;

розширити придатні для рекреаційного використання території, забезпечити розвиток збалансованого туризму;

Наступним завданням досліджень є всебічна якісна і кількісна характеристика ландшафтів з урахуванням їхніх антропогенних змін та обґрунтування заходів щодо невиснажливого використання природних ресурсів, збереження та відтворення природного середовища.

Використана література

  1. Андрієнко Т.Л., Арап Р.Я., Воронцов Д.П. та ін. Фіторізноманіття національних природних парків України. – К.: Наук. світ, 2003. – 143 с.

  2. Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття. – Київ, 1998. – 52 с.

  3. Генсірук С.А. Ліси України. – К.: Наук. думка, 1992. – 408 с.

  4. Голубець М.А., Марискевич О.Г., Козловський М.П. та ін. Екологічна ситуація на північно-східному макросхилі Українських Карпат. – Львів: Поллі, 2001. – 162 с.

  5. Гродзинський М.Д. Основи ландшафтної екології. – К.: Либідь, 1993. – 224 с.

  6. Денисик Г.І. Антропогенні ландшафти правобережної України. – Вінниця: Арбат, 1998. – 292 с.

  7. Кочуров В.И., Иванов Ю.Г. Экологические требования при радикальном изменении сельскохозяйственного землепользования // География и природные ресурсы. – 1993. – № 1. – С. 33-40.

  8. Маринич О.М., Пархоменко Г.О., Петренко О.М., Шищенко П.Г. Удосконалена схема фізико-географічного районування України // Укр. геогр. журн. – 2003. – № 1. – С. 16-20.

  9. Міллер Г.П., Петлін В.М., Мельник А.В. Ландшафтознавство : таорія і практика: Навч. посібн. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2002. – 172 с.

Loading...

 
 

Цікаве