WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Класифікація в ґрунтознавстві - Реферат

Класифікація в ґрунтознавстві - Реферат

Реферат на тему:

Класифікація в ґрунтознавстві

Класифікаційна проблема одна із найскладніших і найактуальніших теоретичних та прикладних проблем ґрунтознавства. Бажання вирішити її стимулювало розвиток багатьох класифікаційних напрямів у ґрунтознавчій науці на різних етапах її розвитку. Залежно від глибини пізнання ґрунту, регіональних особливостей ґрунтового покриву, специфіки наукових шкіл чи практичних цілей перевагу надавали тим чи іншим принципам і підходам до класифікації ґрунтів. Результатом такого історичного розвитку стала строкатість національних ґрунтових класифікацій, аналогів якій не знайдемо в жодній іншій природничій науці. Принципово важливий аспект проблеми полягає у зіставленні форматів національних і міжнародної класифікацій, що дало б змогу забезпечити використання загальної моделі оцінки й моніторингу ґрунтово-ресурсного потенціалу.

У вітчизняних та зарубіжних публікаціях щораз частіше звертають увагу на можливі шляхи вирішення класифікаційної проблеми. Висловлюють різноманітні пропозиції та концептуальні схеми. В країнах Європейського Союзу створено складну, багаторівневу структуру ґрунтово-інформаційного простору, нижньою ланкою якої є національна класифікація ґрунтів, призначена для вирішення національних проблем. На часі формування своєрідної перехідної системи, через яку національні класифікації ввійдуть у глобальний рівень. Єдиною основою глобального рівня генералізації визнано останню версію Світової реферативної бази даних ґрунтових ресурсів (WRB). Нещодавно таким шляхом пішли країни Європейського Союзу, які розробили ґрунтову географічну інформаційну систему Європейського Союзу (ЕВСІС). Аналогічним є створення нової цифрової бази ґрунтових даних, складеної для території Росії, Білорусі, Молдови і України у форматі ЕВСІС [3]. У 2000 р. опубліковано останню версію класифікації ґрунтів Росії, побудовану на субстантивно-генетичних принципах; вона поєднала найліпші риси "Класифікації і діагностики ґрунтів СРСР" 1977 р. та Soil Taxonomy США.

В Україні проблема розвитку класифікації ґрунтів особливо гостра. Частина науковців пропонує технологічно модернізувати вже наявну факторно-генетичну

"Класифікацію та діагностику ґрунтів СРСР" 1977 р., шляхом удосконалення і розроблення нових кількісних діагностичних критеріїв класифікаційного розмежування ґрунтів. З іншого боку, пропонують змінити структуру (верхні таксономічні рівні) і підходи до класифікації ґрунтів України та взяти за її основу еколого-генетико-біогеохімічний принцип [4]. У деяких публікаціях запропоновано перейти на субстантивно-генетичні принципи розбудови вітчизняної класифікації ґрунтів за зразком Soil Taxonomy США і класифікації ґрунтів Росії [2].

Одним із головних завдань сучасного етапу класифікаційної проблеми є об'єктивний аналіз її історичного розвитку, пошук оптимальних принципів і підходів до класифікації та діагностування ґрунтів, які відповідали б вимогам часу і дали б змогу зберегти й примножити набуті за історичний період ґрунтово-інформаційну базу та практичний досвід. Для того, щоб правильно зрозуміти стан проблеми, необхідно простежити головні етапи і напрями її розвитку.

Класифікували ґрунти ще на початкових етапах розвитку знань у давньому світі. З розширенням і поглибленням знань про різноманіття ґрунтів удосконалювались і ґрунтові класифікації, з'являлись нові принципи і підходи до їхнього створення. Поява нових класифікацій, як звичайно, відображала і нові сторони вивчення ґрунтів, нові рівні розвитку ґрунтознавства в цілому.

Ключовим питанням класифікації ґрунтів є вибір принципів і критеріїв, за якими систематизують ґрунти. Об'єктивна регіональна неоднорідність ґрунтового покриву різних країн, асинхронність становлення і розвитку національних ґрунтознавчих шкіл та неоднозначність практики використання ґрунтової інформації зумовили становлення трьох головних напрямів розвитку класифікаційної проблеми в ґрунтознавстві: східноєвропейського, західноєвропейського та американського. Залежно від того, яким принципам і критеріям у класифікації ґрунтів надано пріоритет на певному історичному етапі, кожен із цих напрямів розділено на кілька хронологічних періодів: 1) античний; 2) ранній технічний; 3) ранній географо-генетичний (докучаївський); 4) середній географо-генетичний; 5) новітній. В різних країнах кожен із цих періодів має свою специфіку і хронологічні рамки.

Одним із парадоксів в історії науки про ґрунт є те, що класифікації ґрунтів виникли ще задовго до формування генетичного ґрунтознавства (ІІ ст. до н. е.). Це так званий античний період розвитку класифікаційної проблеми ґрунтознавства, який тривав до першої половини ХІХ ст. Носіями теорії класифікації ґрунтів Давнього Світу були філософи Феофаст, Варрон, Колумела, Конфуцій. В основі розподілу ґрунтів на класи були принцип протилежностей (мокрий – сухий ґрунт, щільний – пухкий ґрунт тощо) і принцип забарвлення. Майже одночасно зафіксовано спроби класифікувати ґрунти за якістю на підставі тріади (хороші – середні – погані). Однак уже ні антична і середньовічна агрономія, ні тим більше феодальні кадастри не могли обійтись без емпіричних знань про ґрунти і способи їхнього розмежування.

Науковішими стали класифікації ґрунтів раннього технічного періоду (ХVІІ–І пол. ХІХ ст.). За принципами вони були фізичними, хімічними, геолого-петрографічними, і одночасно, однобокими і негенетичними. Проте вони мали певну сферу застосування в картографії ґрунтів і практичній агрономії. Представники геолого-петрографічного напряму – А. Теєр, Ф. Фаллу і Ф. Рихтгофен. Агрикультурхімічний напрям класифікації ґрунтів розвивав В. Кнопп. У ранніх працях П. Костичева простежено змішаний принцип класифікації ґрунтів, де на високих таксонах ґрунти розділено за геолого-петрографічними, а на нижчих – за хімічними критеріями.

До другої половини ХІХ ст. європейське ґрунтознавство розвивалось на єдиній загальнотеоретичній базі. Головними недоліками ґрунтових класифікацій раннього технічного періоду були, за висловом В. Докучаєва, вкрай довільне, надзвичайно штучне і цілковито неадекватне природі розуміння ґрунту, якого ніхто не бажав розглядати як самостійне природно-історичне тіло, а будь-хто, довільно відносив його повністю то до галузі хімії, то фізики, то геології, то сільськогосподарської економії [1]. Науковий прорив В. Докучаєва в теорії ґрунтоутворення у царській Росії, а пізніше, закритість наукових контактів у ранній радянський час у поєднанні із загальною інерційністю розвитку теорії класифікації ґрунтів у Західній Європі призвели до становлення східно - і західноєвропейського напрямів вирішення класифікаційної проблеми в ґрунтознавстві. Окремо (на ранніх етапах) від європейських тенденцій розвивалась класифікація ґрунтів у США. Саме з фундаментальних праць В. Докучаєва (1886) і М. Сибірцева (1900) у Росії, Ю. Гільгарда (1893) і К. Марбута (1922) в США розпочався ранній географо-генетичний (докучаївський) період класифікацій у ґрунтознавстві. З іменами цих видатних учених різні національні школи пов'язують цілі епохи становлення і розвитку класифікації ґрунтів. У радянському ґрунтознавстві такі періоди в історії розвитку вітчизняної систематики ґрунтів: додокучаєвський (до 1886 р.), докучаєвський (1886– 1900), післядокучаєвський (1900–1938) і післядокучаєвський повоєнний (після 1956 р.). Аналогічно з іменем Кертіса Флетчера Марбута пов'язують декілька періодів розвитку американського ґрунтознавства в цілому і класифікації ґрунтів зокрема: ранній домарбутівський (до 1922 р.), середній марбутівський (1922–1949), пізній післямарбутівський (після 1949 р.) [1].

Loading...

 
 

Цікаве