WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Людніcть (щільність заселення ) у селах Львівської області - Реферат

Людніcть (щільність заселення ) у селах Львівської області - Реферат

Аналіз територіального розвитку сільських поселень в області і статистичних матеріалів дає змогу виявити реґіональні особливості динаміки людності, а отже, залежно від категорії людності подальшу їхню життєздатність. Умовно сільські поселення за людністю розділяють на три категорії: малі (до 500 осіб),середні (500–1000) і великі (понад 1000 осіб) (див. рисунок).


Розподіл за розмірами (людністю) сільських поселень (1) Львівської області та сільського населення (2) за групами поселень

Найпоширеніші у Львівській області, як і в Україні, малі села, яких 2002 р. налічувалося 1072 (57,8% усіх сіл) з населенням 244,4 тис. осіб, 22,9% усього сільського населення. Малі села кількісно переважають у більшості районів області. Особливо висока їхня частка у поліських районах – Бродівському (71, або 70,3%), Золочівському (74, або 69,2%), Жовківському (110, або 68,8%), Буському (55, або 68,7%). Це зумовлено, насамперед, природними умовами – переважанням у поширенні малородючихґрунтів (дерново-підзолистих), заболоченістю і лісистістю території. Сумарний вплив зазначених чинників спричинив осередкове землеробське освоєння. У західних районах – Жовківському, Мостиському, Самбірському, Яворівському, які займають прикордонне або близьке до нього положення – одночасно важливу роль відіграє політичний чинник. У період польської колонізації ці райони виконували функцію своєрідного "коридору". Саме тут виникало найбільше фільварків, окремі з яких перетворювалися в хутори.

Відповідно, ці поселення розташовували у місцях з гіршими природними умовами – ближче до вододілів, де складніший рельєф, більше заліснення території, яку необхідно було розчищати, гірше забезпечення водними ресурсами. Такі поселення мали менш сприятливе економіко-географічне положення – були віддалені від центрів – міст, містечок, транспортних комунікацій, з низьким рівнем розвитку соціальної інфраструктури.

Несприятлива дія природних і соціально-економічних чинників на розвиток малих поселень спричинила обмеження місць прикладання праці, що зумовило міграцію молоді і, відповідно, значно вищі темпи скорочення кількості населення порівняно з середніми і великими селами. Сьогодні у групі малих поселень простежується складна демографічна ситуація. У віковій структурі населення переважають особи пенсійного і передпенсійного віку, низькі показники природного відтворення, висока міграційна активність.

Середні села (500–1000 осіб) становлять 26,3% (486 одиниць) від кількості сільських поселень Львівської області, тут проживає 336,5 тис. осіб (31,6%) сільського населення регіону. Категорія середніх поселень становить найвищу частку у Сокальському (37,8%), Стрийському (36,7), Сколівському (35,8), Старосамбірському (35,4%) районах. У решти районах частка поселень цієї групи коливається від 18 до 30%.

Переважання середніх сіл у південних і центральних районах пояснюють високим забезпеченням населення сільськогосподарськими угіддями, а у Карпатах складними природними умовами, які не сприяли розвитку дрібних поселень.

У динаміці кількість середніх сіл до 2002 р., порівняно з 1959 р. зменшилася на 200 одиниць, а кількість населення, відповідно, – з 447,2 (34,6%) до 336,5 тис. осіб (31,6%). Цей процес зумовлений поступовим переходом середніх поселень у групу малих. Більшість сіл цієї категорії виконує слабовиражені в районному масштабі функції. Одночасно для найближчих малих сіл вони є адміністративними і соціально-економічними центрами з достатньо розвиненою інфраструктурою. Тут розміщена садиба сільради, функціонують заклади освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі та промислові підприємства тощо.

Великих сіл, з кількістю населення понад 1000 осіб, на досліджуваній території порівняно небагато – 297. Порівняно з 1959 р. у 2002 р. їхня частка зросла з 7,7 до 16,0%, а частка населення збільшилася, відповідно, з 41,9 до 45%. Цьому сприяла політика радянського уряду 50–70-х років ХХ ст., спрямована на збільшення кількості великих і середніх сільських поселень завдяки населенню малих, а також їхнє розміщення біля міст та індустріалізація регіону. Умовно групу великих сіл можна розділити на підгрупу великих (1–3 тис. осіб) та урбанізованих поселень (понад 3 тис. осіб). Це дає змогу виконати глибший аналіз закономірностей динаміки кількості поселень і їхньої людності за окремими групами та особливостей територіальної локалізації залежно від потреб господарського і соціально-культурного розвитку.

Найбільша частка великих сільських поселень зосереджена у центральних і передкарпатських районах області – Дрогобицькому 26 (35%), Стрийському (33,8), Миколаївському (29,8), Пустомитівському (26,7%). Подібна територіальна роззосередженість великих і середніх сіл пов'язана зі сприятливими природними умовами районів, з розвитком комплексу галузей із видобутку і переробки корисних копалин, рекреаційного господарства і великих міст, навколо яких локалізувалися найбільші села. Низька частка великих поселень у поліських і східних районах – Перемишлянському (5,7%), Бродівському (6,0), Золочівському (10,3), Буському (8,1%). До підгрупи великих поселень (понад 3 тис. осіб) в області належить 20 сіл. Це найбільші села – Зимна Вода (9474 осіб), Сокільники (5523), – які за розмірами, зайнятістю населення і функціональною структурою можна зачислити до селищ міського типу, а також Давидів, Муроване, Солонка, Оброшине (Пустомитівський район). Усі вони розташовані безпосередньо біля міста Львова. Аналогічне приміське положення мають майже всі інші села цієї підгрупи, які розміщені у безпосередній близькості або на невеликій відстані від інших міст або селищ міського типу.

У групі поселень високої категорії людності, особливо урбанізованих, найліпше поєднані адміністративні, виробничі й організаційно-господарські функції. Таке поєднання створює передумови для їхньої життєздатності, проявом якої є збільшення людності поселень. Проте аналіз демографічних показників 1959–2002 рр. засвідчив, що людність більшості великих сіл зменшується. Великі села, подібно до середніх, часто є проміжною ланкою в переселенні людей із села в місто протягом останніх десятиліть. Міграція сільських жителів у міста пов'язана, як звичайно, із декількома поколіннями. Відбувається своєрідне переміщення сіл з вищих категорій людності у нижчі. Це твердження не справджується для приміських поселень, у яких, навпаки, простежується зростання людності. Особливо високими темпами зростала людність сіл біля Львова, Дрогобича, Борислава та інших міст області. Наприклад, у селі Зимна Вода впродовж

1959–2002 рр. людність збільшилася більш ніж у 2,5 раза (261%), Оброшино і Мурованому – майже у 4 рази тощо. Такі села збільшуються за площею і зливаються з містами, в інших випадках вони переходять у категорію міст або селищ міського типу.

Отже, аналіз людності сільських поселень Львівської області свідчить про помітні регіональні особливості, які тісно пов'язані з загальнодержавними соціально-економічними та історико-політичними процесами післявоєнного періоду. Тенденції зменшення людності сільських поселень та загроза зникнення для категорії малих поселень є наслідком невдалої соціально-економічної політики у сільському господарстві, що зумовила значну міграцію сільської молоді у міста. Особливо помітні наслідки цієї політики в останнє десятиріччя, коли природне скорочення набуло найбільшого за післявоєнний період значення і загрожує збезлюдненням для багатьох поселень з категорії невеликої людності.

Використана література

  1. Анісімова Г.М., Максимова Є.М. Особливості розвитку територіальної системи розселення в Західному регіоні України // Проблеми соціально-економічної географії Західного регіону України. – К.: Наук. думка, 1993. – С. 66–76.

  2. Доценко А.І. Регіональне розселення: проблеми і перспективи. – К.: Наук. думка, 1994. – 195 с.

  3. Зільбер Г.А., Думін Б.Я. Деякі особливості географії населення Львівської області // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геогр. – 1962. – Вип. 1. – С. 60–63.

  4. Крисанов Ф.Д. Сельское расселение: социально-экономический аспект. – К.: Наук. думка, 1988. – 140 с.

  5. Паробецький М.М., Манів З.О., Мамчин М.М. Проблеми відродження села Карпатського реґіону України // Вісн. Львів. у-ту. Сер. геогр. – 1990. – Вип. 19. – С.198–201.

  6. Шепотько Л., Прокопа І., Максим'юк О. Село: сучасна політика і стратегія розвитку. – К., 1997. – 330 с.

  7. Eberhardt P. Przemiany narodowościowe na Ukrainie XX wieku. – Warszawa, 1994. – 332 s.

Loading...

 
 

Цікаве