WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Людніcть (щільність заселення ) у селах Львівської області - Реферат

Людніcть (щільність заселення ) у селах Львівської області - Реферат

Реферат на тему:

Людніcть (щільність заселення ) у селах Львівської області

Збезлюднення сільських поселень є однією з найскладніших та найболючіших проблем сьогодення в Україні. Її загострення зумовлене ускладненням демографічних процесів, погіршенням стану сільсько-господарського виробництва та соціального обслуговування. Особливо актуальна проблема життєздатності малих поселень, яким загрожує втрата їхнього статусу. Тенденції послаблення головних параметрів сільського розселення сьогодні ускладнюють успішний розвиток держави, земовлюють деградацію українського села. Тому керування демографічними та соціально-економічними процесами у сільських поселеннях з урахуванням реґіональних особливостей і загальнонаціональних інтересів можна зачислити до головних напрямів державної політики.

Наукові дослідження сільського розселення в Україні до 80-х років ХХ ст. фактично були обмежені проблемами їх економічного розвитку. Для обґрунтування проблем сільського розселення вибирали найрепрезентативніші щодо економічних пріоритетів великі поселення й досліджували їх у відриві від загальної поселенської мережі, що призвело до посилення диспропорцій у розселенні та зумовило депресивний розвиток системи сільських поселень. Лише останніми десятиліттями тематика та підходи до таких досліджень розширилися. У працях А.І. Доценка [1], Д.Ф. Крисанова [2], Г.С. Фтомова [3], Л.О. Шепотько [4] та інших з позиції комплексного системного підходу проаналізовано теоретичні та прикладні аспекти взаємозв'язку міського і сільського розселення, проблеми соціально-економічного розвитку сільських поселень. Окремі аспекти сільського розселення Львівської області розглянуто науковцями Львівського національного університету імені Івана Франка. Б.Я. Думін і Г.А. Зільбер дослідили динамічні зміни у системі міського і сільського розселення Львівської області на підставі переписів 1931 р. і 1959 р., адміністративних змін 1947 р. 5. Взаємозв'язок демографічних процесів з економічним потенціалом території, питання людності сільських поселень аналізувала Г.М. Анісімова 6. Проблеми використання трудових ресурсів сільських поселень Львівської області у зв'язку з соціально-економічним та демографічним розвитком вивчав М.М. Паробецький 7.

Поглиблення ефективності суспільно-географічних досліджень сільського розселення, аналіз передумов формування сучасних регіональних особливостей людності сільських поселень та тенденцій їхнього розвитку є метою та змістом нашого дослідження.

Станом на 1 січня 2002 р. у Львівській області було 1854 сільські поселення, у яких проживало 1059 тис. осіб. Серед областей України Львівщина виділяється високими показниками середньої людності – 571 осіб (по Україні 549,8 осіб). За післявоєнний період, з 1947 р., в межах області кількість сільських поселень зменшилась на 1491одиницю (55,4% ) (див. таблицю).

Зміни середньої людності сільських поселень

Львівської області у 1947–2000 рр.

Показник

Роки

1947

1959

1972

1979

1989

2002

Кількість сільського населення, тис. осіб

1490

1290

1281

1222

1117

1059

Кількість сільських поселень

3343

3137

1885

1876

1863

1854

Середня людність поселень

445

411

679

652

599

571

Зменшення кількості сільських поселень відбулося, головно, внаслідок ліквідації та об'єднання дрібних поселень (хуторів) з більшими селами, зміни їхнього статусу на міські поселення або входження у межі міст. Процес зменшення кількості сіл одночасно супроводжувався зменшенням кількості сільського населення та середньої людності поселень. Зокрема, упродовж 1947–2002 рр. кількість сільських жителів в області зменшилася на 441 тис. осіб (28,9%).

Серед сільських поселень до Другої світової війни було багато дрібних хуторів, які відповідали потребам дрібного сільськогосподарського виробництва. У 1947 р. в межах сучасної Львівської області налічувалося 3343 сільські поселення, з них 1888 (56,5%) людністю до 100 осіб. У багатьох сільських радах області, що територіально збігалися з виробничими структурами – колгоспами, налічувалося від 10 до 20 і більше поселень. Наприклад, у Магерівському районі, який сьогодні є в складі Жовківського району, було 157 поселень, із них 140 з людністю до 100 осіб; у Бібрському районі (сьогодні в складі Перемишлянського), відповідно, 131 і 100 поселень тощо. Окремі сільські ради, наприклад, Боброїдська та Лавринівська Магерівського району, складалися з великої кількості (10–15) населених пунктів, майже всі з яких належали до хуторів.

Дрібна хутірська система розселення не відповідала потребам великого колгоспного сільськогосподарського виробництва. З огляду на це, влада вживала цілеспрямовані заходи з ліквідації дрібних поселень та укрупнення середніх і великих. Одночасно зникли окремі дрібні й середні за людністю села, де проживали поляки. Тільки з колишнього Львівського воєводства у 1945–1947 рр., у Польщу репатрійовано близько 352,2 тис. осіб [8].

Сьогодні фактично нема змоги визначити динаміку кількості хуторів або виконати порівняльний аналіз людності дрібних сільських поселень першої і другої половини XX ст. в розрізі повітів та адміністративних районів, тим більше на рівні окремих сільрад або ґмін. Це зумовлено відсутністю в польській та австро-угорській статистиці чітких методичних критеріїв виділення типів поселень – міст, містечок, сіл. Тип

населеного пункту визначали за історичною традицією. Наприклад, відоме сьогодні курортне місто Трускавець до 1931 р. було селом, низку сучасних сіл – Топорів, Гусаків, Берездівці, Маркопіль тощо – вважали містечками, хоча вже тоді їхнє значення як місцевих центрів було незначним. Крім того, ситуація ускладнена неодноразовими змінами адміністративного устрою як у Польщі, так і в колишньому Радянському Союзі.

Одночасно з процесом зменшення кількості сільських поселень в області змінювалася їхня людність. Упродовж 1947–1959 рр. пересічна людність сіл зменшилась з 445 до 411 осіб. Зменшення людності зумовлене змінами політичної ситуації в реґіоні – приєднанням Західної України до СРСР, яке супроводжувалося депортацією населення у східні райони держави.

Ліквідація дрібних поселень, так званих неперспективних сіл, з другої половини 50-х років, механічне їхнє приєднання до більших, зумовило збільшення показників середньої людності поселень з 411 осіб у 1959 р. до 679 осіб у 1970 р. (див. таблицю). Швидке зростання цього показника простежувалося до кінця 70-х років, коли змінилась політика щодо дрібних поселень. Зазначимо, що процес зростання середньої людності не відповідав темпам ліквідації хуторів, а був значно повільнішим. Це пов'язано з одночасно високими темпами міграції селян у міста. У 80-х роках середня людність сіл повільно зменшувалася. У другій половині 90-х років поряд із несприятливими міграційними процесами та реорганізацією великих сільських поселень у міста на зменшення людності сіл впливала депопуляція населення, внаслідок якої зникли найменші хутори.

Станом на 1 січня 2002 р. в області було п'ять безлюдних поселень – Сади (Бродівський район), Поляна (Жовківський), Липівка (Миколаївський), Пирогівка (Пустомитівський), Береги (Стрийський район). Деякі з них ухвалою Верховної Ради вже виведено з обліку населених пунктів (хутір Пирогівка Зубрівської сільради Пустомитівського району 1998 р., хутори Границя і Березівка Пустомитівського району 1998 р.).

За період з 1979 по 2002 рр. найбільше зменшення людності простежувалося в районах інтенсивного відтоку населення у міста і реформування поселенської мережі. В останньому випадку помітити ці зміни у показниках досить важко, оскільки статистичні управління визначали середні значення людності для району, не враховуючи ліквідації поселень. Тоді пересічна людність залишалася близькою до попередніх показників, хоча реально для більшості конкретних поселень вона зменшувалася. Найбільше зменшення середньої людності характерне для Турківського (31,2%), Перемишлянського (29,8), Золочівського (25,2), Жидачівського (25,2), Буського (20,0%) районів, які протягом 70–80-х років найбільше покидала молодь. У Жовківському (6,4%), Пустомитівському (4,2), Стрийському (3,1) і Миколаївському (1,9%) районах, навпаки, зафіксовано зростання людності, що зумовлено значним зменшенням кількості поселень (у Жовківському районі на 31 поселення), а в інших районах – меншим відтоком молоді у міста.

Loading...

 
 

Цікаве