WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Соціальний чинник у формуванні міського ландшафту - Реферат

Соціальний чинник у формуванні міського ландшафту - Реферат

Реферат на тему:

Соціальний чинник у формуванні міського ландшафту

Міське середовище, що оточує людину, складається як з природних компонентів – повітря, води, рослинності, ґрунту і тваринного світу, так і штучно створених людиною матеріальних елементів, в оточенні яких і у взаємодії з якими відбувається життєдіяльність суспільства. Самі міські ландшафти є унікальними за силою впливу на природне середовище господарськими об'єктами, джерелами значної деформації природного середовища, забруднення повітряного, водного басейнів, ґрунтового покриву. Взаємодія людини і природи в містах і на урбанізованих територіях характеризується певною двоякістю. З одного боку, густозаселені, розвинуті у промисловому відношенні міста володіють значним руйнівним потенціалом дії на природу. З іншого – високий соціально-культурний і промисловий потенціал міст може бути необхідною передумовою для організаційної і ресурсозберігаючої охорони довкілля.

Мета нашого дослідження: розглянути роль соціального чинника у формуванні урболандшафту.

Відомі підходи до трактування урболандшафту О. Яницького (м. Москва),А. Костровицького (м. Варшава), В. Кучерявого, М. Голубця (м. Львів) та ін. Зроблено спроби розглянути місто як урбоекосистему з низкою функціональних підсистем: природної, соціальної, техногенної, просторової, часової, енергетичної, адміністративно-державної, управлінської тощо.

За визначенням польського вченого А. Костровицького (1979), який досліджував складні соціоекологічні стосунки у містах: "система–місто" – це своєрідний просторовий механізм, створений і виплеканий людиною". Власне, урбоекосистема розвивається в системі координат простору і часу, що важливо знати при формуванні урболандшафту тієї чи іншої території. Комфортне самопочуття людини і соціальних груп, їхня самореалізація можливі у тому ландшафті, який надає їм різноманітні цінності і доступ до цих цінностей. Людина не має почувати себе відчуженою від ландшафту – його природної складової, історичного минулого, етнічних традицій, що склалися тут тощо.

Факти засвідчують, що організація виробництва в умовах міста не може вважатися раціональною, якщо в ній не враховано екологічної ситуації, санітарно-гігієнічного стану виробництва, чистоти довкілля. Ці показники стають атрибутом і органічним компонентом субстанції людського побутування. Саме розуміння взаємодії людини і природи, як єдності, націлює на розроблення дійових заходів, спрямованих на адаптацію людини до відповідних природних умов. У цьому разі особливого значення набирають ефективні адаптивно-екологічні механізми в системі "людина–довкілля".

У природній екосистемі людина є одним із її біологічних видів, який функціонує у навколишньому природному середовищі і підтримує рівновагу в обмінних процесах. З іншого боку, вона – творець штучної надбудови – соціуму і цим вносить суттєві зміни в ті ж самі процеси. Природне середовище є сферою проживання, параметри якої постійно людиною корегуються, щоб задовольняти і біологічні, і зростаючи соціальні потреби. Іншими словами, середовище проживання людини – це постійно перетворюване природне середовище, в якому чим більше відбувається (або вже відбулося) змін, тим більше потребується у подальшому витрат речовини й енергії на повернення і підтримку системи в дотеперішній рівноважний стан. Отже, людина, залишаючись частиною природи, в процесі своєї діяльності штучно створила дещо нове – соціосферу. В якій, на думку академіка А. Голубця, "функціональну суть визначає соціальний, реалізований людством речовинно-енергетично-інформаційний обмін, тобто обмін між людиною і природою в процесі виробничої діяльності" [1]. Людина часто не тільки органічно не вписується в біосферу, але й здатна своїми протидіями вивести її із еволюційно сталого рівноважного стану спочатку на локальному рівні, а потім в регіональному, і навіть більше. Як бачимо, провідну роль у цій системі в сучасних умовах відіграє людина. В забезпеченні належної адаптації людини до довкілля, яке зазнає постійних змін, нерідко в гірший бік, особливе значення має вжиття ефективних соціальних заходів. Це пояснюється, зокрема, тим, що навіть біологічні форми адаптації людини соціально опосередковані й відбуваються, звичайно, всередині та через соціальні форми.

Людина характеризується високими адаптивними властивостями щодо навколишнього середовища. Якби це було не так, то вона не могла б пристосуватися і вижити в змінених екологічних умовах. Однак соціальні механізми, які покликані полегшити це пристосування, зокрема, в екстремальних природних умовах, використовуються неефективно. Соціальна підсистема – цей соціально-верховний блок, як його називає Реймерс, має основуватися на розробленні і виконанні державних перспективних планів соціального розвитку міст з широким залученням науки, політичних сил, громадськості. Одним із важливих заходів у адаптивній системі людина–довкілля є, звичайно, підвищення якості життя. Так, аналіз територіального індексу вартості життя, включаючи матеріальну забезпеченість, індекс цін, фізичний обсяг споживання, зарплати і т.п., свідчить, що у районах з екстремальними умовами проживання не забезпечуються належна комфортність життя.

Аналіз соціоекологічних досліджень, який досить часто сьогодні друкують у періодичній пресі, переконливо свідчить про значні прогалини в розвитку охорони здоров'я, освіти, дошкільних дитячих закладів, побутового обслуговування, громадського харчування, закладів культури, відпочинку і т.д. Головним недоліком у розвитку цих сфер на сучасному етапі є неврахування конкретних умов навколишнього середовища, в яких проживає людина. Мова йде про соціальні нормативи поліпшення організації та умов праці, заходи в галузі охорони навколишнього середовища.

Вони передбачають необхідність всебічного врахування цих особливостей при розробленні стратегії сталого розвитку та формування конкретних урболандшафтів. Адже кожен урболандшафт – це складний соціально–природно–техногенний комплекс, якому властиві свої природно-ландшафтні особливості і ресурси: трудові, природні, інфраструктурні тощо. На території великих міст може існувати декілька варіантів розвитку господарської діяльності, забезпечуючи певні матеріальні і соціальні блага, та супроводжуватися у кожному конкретному випадку своїми специфічними впливами на навколишнє середовище. Про це свідчить вивчення важких металів у ґрунтах зеленої зони Львова. Наприклад, "четвертий рівень аномальності (перевищення фону в 3–5 разів) характерний для західної та частково центральної і північної частин міста. Тут знаходяться західна і північна промислові зони, а також смуги" [5].

Важлива роль у вивченні та формуванні урболандшафту належить органам місцевого самоврядування. Метою їхньої екологічної політики є забезпечення комфортного проживання, вирішення низки завдань, спрямованих на підвищення рівня екологічної безпеки населення та охорони довкілля, зокрема у сфері реформування транспортної системи, модернізації лікувально-оздоровчого комплексу і приміської зони, а також упровадження багаторівневого моніторингу стану навколишнього середовища з метою прогнозування та розумного керування екологічними та соціально-економічними процесами.

У ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зазначені повноваження органів місцевого самоврядування, які дають можливість самим наводити порядок у власному домі. З січня 1999 року на території м. Львова функціонує уповноважений природоохоронний орган Комунальне підприємство "Інспекція благоустрою та екології м. Львова" з контролюючими функціями в галузі охорони навколишнього природного середовища. При ньому є офіційно акредитована хімічна лабораторія, що має право проводити вимірювання, результати яких використовуються при виконанні робіт з контролю стану довкілля.

Реалізація засад екологічної політики відбувається шляхом виконання комплексної місцевої екологічної програми "Львів-–2001. Порядок денний на ХХІ сторіччя" на 2001–2010 роки, затвердженої ухвалою Львівської Міської ради від 21.06.2001 р. №1125.

Визначено три етапи реалізації програми, у т.ч.:

  1. Сповільнення шляхів погіршення стану довкілля;

  2. Стабілізація екологічної ситуації в місті;

  3. Поліпшення стану природного середовища та перехід до моделі сталого розвитку міста.

Економічну базу місцевого самоврядуваня становлять природні ресурси (земля, її надра, води, ліси, рослинний і тваринний світ), комунальна та інша власність. Необхідно визнати, що саме місцеві органи влади є найбільш відповідним рівнем, що призначений для вирішення більшості проблем для забезпечення та формування урболандшафту.

Розглядаючи роль соціального чинника у формуванні урболандшафту, необхідно відмітити таке:

– у сучасних умовах постійно зростає роль соціального чинника у підтриманні динамічної рівноваги в системі "людина–довкілля". Чітке усвідомлення того, що суспільство і природа становлять функціональну єдність. Як відкриті системи, вони глибоко проникають одна в одну і утворюють двоєдиний комплекс. Це зобов'язує розглядати природу вже не як "навколишнє середовище", а як мінливу, діалогічну систему. При такому підході вимога розвитку обох складників діалогічної системи "природа–суспільство" набуває статусу практичної задачі;

– необхідно організувати та інтегрувати різні типи знань, отримуваних у різних сферах природоохоронної діяльності: в т.ч. адміністративно-управлінської, створити автоматизовані системи управління та розвитку міських урбоекосистем;

– взаємоадаптація людини і довкілля потребує перебудови всієї системи економічних і суспільних відносин. Адже цю адаптацію забезпечують об'єктивні процеси, цілеспрямовані системні заходи. В цьому відношенні принципового значення набирає урядова програма формування національної економічної системи;

– виключно складні взаємозв'язки урболандшафтів, більша частина яких достатньо повно ще не вивчена, передбачають залучення при дослідженні закономірностей їхнього рівноважного функціонування методів моделювання. Моделювання дає змогу отримати показники функціонування усієї системи у заданих параметрах розвитку економічної, природної та соціальної сфер;

– у сучасних умовах, коли матеріальних і фінансових ресурсів обмаль, передбачають, що у формуванні будь-якого урболандшафту соціальний чинник є визначальним. Це, зокрема, поєднання економічних, екологічних і управлінських рішень, співпраця влади, бізнесу, науки і громадських організацій у досягненні високої якості життєвого середовища.

Складність у вивченні ролі соціального чинника полягає в тому, що відсутнє належне теоретичне обґрунтування та методологічне забезпечення досліджуваної проблеми. Вагомість вищезазначеної проблеми, як ключової в урбоекології, зумовлена ще й тим, що вона залишається одним із найважливіших напрямів міського самоврядування, а, отже, і сучасного державотворення.

Використана література

  1. Голубець М.А. Від біосфери до соціосфери. Львів, 1997.

  2. Голубець М.А. Місто як екологічна і соціальна проблема // Вісн. АН УРСР. 1989, №12.

  3. Гродзинський М.Д., Тищенко П.Г. Ландшафтне різноманіття як компонент сталого розвитку / В кн.. Проблеми сталого розвитку України. К., 2001.

  4. Кучерявий В.П. Урбоекологія: Підручник. Львів, 2002.

  5. Чернявський М.В., Геник Я.І. Важкі метали у ґрунтах земної зони Львова. Наук.видання "Урбанізоване навколишнє середовище: охорона природи та здоров'я людини. К., 1996.

Loading...

 
 

Цікаве