WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Розвиток ландшафтознавчих ідей і ландшафтознавства в Україні - Реферат

Розвиток ландшафтознавчих ідей і ландшафтознавства в Україні - Реферат

Реферат на тему:

Розвиток ландшафтознавчих ідей і ландшафтознавства в Україні

Ландшафознавчі дослідження в Україні мають понад столітню традицію і пов'язані вони ще з експедиціями відомого російського природознавця В.В. Докучаєва в Полтавську губернію в 1877 та 1888–94 роках. Ним були започатковані комплексні фізико-географічні експедиційні та стаціонарні дослідження, які мали чітку прикладну орієнтацію. Праця В.В. Докучаєва "Наши степи прежде и теперь" (1892) є класичним прикладом комплексного фізико-географічного опису природи степів – з одного боку, і зразком синтетичного прикладного дослідження, спрямованого на оптимізацію сільського господарства у степовій зоні, – з другого. Висунута В.В. Докучаєвим ідея єдності і взаємозв'язку природних компонентів і факторів, згодом була розвинена у працях його учнів, зокрема, таких відомих українських вчених, якГ.І. Танфільєв, Г.М. Висоцький та ін.

Розвиток ландшафтознавчих ідей і ландшафтознавства, починаючи від праць В.В. Докучаєва, в Україні проходив двома шляхами: 1) розроблення наукових основ і проведення комплексного фізико-географічного районування; 2) розроблення вчення про ландшафт і природні територіальні комплекси локального рівня. Обидва ці напрямки з часом злилися у єдину концепцію і становлять сьогодні теоретичний фундамент сучасного ландшафтознавства.

Одна із перших схем комплексного природного районування Європейської Росії належить Г.І. Танфільєву (1897), згідно з якою виділено фізико-географічні області, смуги (зони) і округи. Це було досить обґрунтоване і детальне районування на той час. Г.І. Танфільєв одержав також цікаві результати з вивчення взаємозв'язків між лісом і степом, лісом і тундрою. Ним опубліковано монографії з географії Росії і України (1916–1924) та фізико-географічного районування Одеської губернії (1924).

Вагомий внесок у становлення ландшафтознавства як науки зробив академік Г.М. Висоцький. Він суттєво доповнив розроблену В.В. Докучаєвим концепцію природної зональності. Продовжуючи традиції докучаєвської школи, Г.М. Висоцький займався питаннями прикладного районування.

Вивчаючи взаємодію між компонентами природи, розвинув ідею В.В. Докучаєва про існування провінційних закономірностей фізико-географічної диферентціації, незалежно від інших вчених (Г.Ф. Морозова, Л.С. Берга та ін.) розробля уявлення про ландшафт і його морфологічну структуру, висунув ідею створення синтетичних (ландшафтних) карт.

Карпатський ландшафт

Особливої уваги заслуговують комплексні фізико-географічні праці академіка П.А. Тутковського, які стосуються зональності ландшафтів і ґрунтів Волині (1910) та фізико-географічних краєвидів України (1922, 1924). На підставі геологічної еволюції ним була розроблена генетична класифікація краєвидів (ландшафтів) і проаналізовано розподіл їх по території України.

Важливу роль у становленні української комплексної фізичної географії відіграли праці академіка С.Л. Рудницького. Він ще в 1905 р. довів, що об'єктом географії є земля, як цілісність, земна поверхня, її закономірності і властивості, чим фактично заклав основи вчення про географічну оболонку. С.Л. Рудницький розробив термінологічний апарат географії, обґрунтував чотири підходи географічного дослідження – морфологічний, гилологічний, генетичний і динамічний, які не втратили свого значення і дотепер.

С.Л. Рудницьким також були започатковані перші комплексні фізико-географічні характеристики і описи всієї України у фундаментальних працях "Коротка географія України. Фізична географія" (1910), "Основи землезнання України" (1924–1926) та інших.

Низка нових наукових ідей, які суттєво збагатили природничу науку, в т.ч. і фізичну географію, належать академіку В.І. Вернадському. Він заклав основи геохімії і біогеохімії, що мало значення для становлення геохімії ландшафтів, розробив вчення про біосферу і ноосферу, чим збагатив вчення про географічну оболонку.

Становлення ландшафтознавства в Україні як самостійного наукового напрямку відбулось у другій половині ХХ ст. В його розвитку можна виділити три періоди.

Перший період ландшафтознавчих досліджень (50–60-ті рр.) пов'язаний із розробленням теоретичних і методичних основ, що супроводжувалось складанням ландшафтних карт різних масштабів, написанням перших посібників з теорії ландшафтознавства (Геренчук, 1969) та методики ландшафтного картографування (Міллер, 1972). Основна увага приділялась вивченню генезису, історії розвитку і структури ландшафтів, питанням їхньої класифікації та прикладного використання для цілей сільського господарства, землеустрою та ін.

Ландшафтознавчі дослідження в цей час поєднували з розробленням принципів і методів фізико-географічного районування України, що згодом було втілено у фундаментальній праці "Физико-географическое районирование Украинской ССР" (1968). Важливою віхою в розвитку ландшафтознавства стала Друга всесоюзна нарада з питань ландшафтознавства, яка відбулась у Львові в 1956 р.

Основними центрами розвитку ландшафтознавчої науки в той час були Львівський, Київський, Чернівецький і Таврійський університети та відділення географії Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна Академії наук України. Ландшафтознавство у Львівському університеті започаткував К.І. Геренчук, який з 1954 по 1974 рр. завідував кафедрою фізичної географії, а пізніше (до 1984) працював професором цієї ж кафедри. Під його керівництвом у 50–60-х рр. ХХ ст. було захищено дев'ять кандидатських дисертацій у галузі ландшафтознавства.

Розвиток ландшафтознавства у Київському університеті пов'язаний з дослідженнями член-кореспондента НАН України О.М. Маринича, який працював там з 1946 по 1971 рр. (з 1958 по 1971 рр. завідував кафедрою фізичної географії). Його наукові пошуки присвячені геоморфології та фізичній географії Полісся, вивченню природно-територіальних комплексів України. Ним розроблено низку теоретичних та методичних питань з фізико-географічного районування, ландшафтознавства, наукові засади раціонального природокористування на основі ландшафтознавчого підходу.

Комплексні фізико-географічні дослідження у відділені географії Інституту геофізики ім. І.С. Субботіна АН України були започатковані в 1964 р. академіком П.С. Погребняком. Після створення відділу фізичної географії протягом десяти років (1965-1975) за розробленим ним ландшафтно-геохімічним методом проводили дослідження на мережі комплексних географічних стаціонарів в Українському Поліссі (Межигір'я), Лісостепу (Тростянець, Михайлівська цілина, Феофанія, Саврань) і Степу (Раденськ) результати яких мали важливе загальнонаукове і прикладне значення.

В Чернівецькому університеті ландшафтознавчі дослідження були започатковані ще в 1953 р. Геренчуком К.І. (в 1945–1954 рр. завідував кафедрою фізичної географії) і розвинуті Л.І. Воропай, М.О. Куницею, М.М. Рибіним (1966 р.), які вивчали переважно природні територіальні комплекси Українських Карпат.

Комплексні фізико-географічні дослідження з природного районування і вивчення структури ландшафтів Криму проводили і в Таврійському університеті. Результати викладені в роботах В.Г. Єни (1960 р.), П.Д. Підгородецького (1961 р.) та інших.

Другий період розвитку ландшафтознавства (70–80-ті рр.) характеризується підвищеною увагою до вивчення структури і, особливо, функціонування й динаміки ландшафтів як експедиційними, так і стаціонарними методами на базі комплексних географічних стаціонарів, зокрема, Академії наук України (Димерський – Полісся (1981) і Львівського університету (Розтоцький – Розточчя (1969) і Чорногірський у Карпатах (1979)). Розгорталися дослідження з геофізики і геохімії ландшафтів, широко впроваджувалися дистанційні, аерокосмічні та математичні методи у ландшафтзнавство.

Loading...

 
 

Цікаве