WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Ландшафти і палеоландшафти: загальні тенденції змін - Реферат

Ландшафти і палеоландшафти: загальні тенденції змін - Реферат

Вищі рослини з'явилися на Землі в ранньому палеозої, відомі із силуру. Нині вони становлять частину живої речовини суші. В розвитку флори і фауни у фанерозої виділяють декілька поліхронних флор, які так чи інакше охоплюють земну поверхню: 1) псилофітова (першої половини палеозою) з примітивними трав'янистими і чагарниковими; 2) вестфальська кам'яновугільна (членистостебельні, папоротеві, плаунові); 3) юрська (з голонасінними, гінкговими, хвойними у Сибіру і папоротевими, араукарієвими в Індії і Європі); 4) крейдова і кайнозойська (з покритонасінними, зміщенням природних зон). Протягом палеогену і неогену пройшло остеповіння великих лісових просторів Центральної, Середньої і Південної Європи, що стало наслідком похолодання й аридизації клімату в середніх і високих широтах. Збільшився вплив живих істот на геохімію океану і атмосфери. Сформувався їхній сучасний хімічний склад. Протягом історії Землі незворотність геологічної і біологічної еволюції визначила незворотність динаміки речовин в атмосфері, що виявляється в характері давніх осадків (М.Ф. Веклич, Ж.М. Матвіїшина, В.В. Медведєв та ін., 1979).

Протягом усього мезозою на території України панував субтропічний клімат з коливаннями від перехідного до тропічного (у ранньому – пізньому тріасі, початку ранньої юри, в кінці середньої – початку пізньої юри) до північного варіанта субтропічного (ааленський, аптський, альбський віки). Цей клімат мав різний ступінь вологи: на півночі України ландшафти достатнього і навіть надмірного зволоження існували в пізньому тріасі, протягом ранньої і пізньої юри, в першій половині ранньої крейди і в пізній крейді; саванні ландшафти – з початку ранньої крейди, баремі й апті; субтропічні (близькі до субтропічних) степу – від бату до титону, тропічні, напівпустельні і пустельні – у ранньому і середньому тріасі; приблизно ті ж ландшафти, але з меншим ступенем зволоження були розвинуті на півдні України (М.Ф. Веклич, 1990).

Палеоген і ранню епоху неоген–міоцену розділяють менш детально, ніж мезозой. У палеогені, а саме: в еоцені, встановлюється кліматичний оптимум мезокайнозою, коли територію України займали тропічні і субтропічні ліси достатнього зволоження. З кінця еоцену відбувається похолодання, клімат стає помірним суббореальним, що змінюється пізніше на субтропічний, а в кінці міоцену знов на суббореальний. Змінювалася також волога. Вона була недостатньою і можливо, мізерною.

Субтропічний і тропічний клімати і відповідні ландшафти мезозою і палеогену, а також частково міоцену в етапи достатнього зволоження були сприятливими для хімічного звітрювання мінералів і гірських порід, особливо кристалічних Українського щита, для формування елювіальних родовищ (каолінових та інших глин, залишкових розсипищ титанових та ін. мінералів), які були сформовані

за рахунок осадових розсипищ різного генезису, покладів вторинних каолінів і, крім того, покладів і родовищ бурого вугілля. Особливо цікавий етап регіональних розсипищ титанових, цирконієвих, рідкоземельних мінералів у відкладах полтавської свити.

Укладаючи палеоландшафтні карти території України масштабу 1:250000000, виділялися таксони: зональні, регіональні, наприклад, ландшафти моренно-зандрової зони і т.п., локальні, що являють собою сукупність елементарних палеоландшафтів або є елементарними палеоландшафтами. Риси літогенної основи в пліоцені і плейстоцені були стійкими, наслідувалися в наступні етапи, а деякі – протягом усього кайнозою. Однак стійкість і спадковість регіональних ландшафтів були відносними. Різкі відмінності існували в характері осадоутворення в теплі і холодні етапи, а також при зміні площ морів і їхніх берегових зон.

Проблема розвитку і тенденцій розвитку ландшафтів минулого – це не тільки теоретична, а суто практична проблема, оскільки палеогеографічні умови минулого безпосередньо впливають на формування родовищ корисних копалин. Найширше використовуються ресурси земної кори, що складають її верхні шари, – четвертинні і пліоценові утворення. Це основна частина загально розповсюджених таких корисних копалин, як будівельні матеріали, фундамент і середовище різноманітних споруд. Ці утворення є також ґрунтоутворюючою породою сучасних ґрунтів, шарами, де здійснюється взаємодія атмосфери, біосфери і геосфери.

Пліоцен і плейстоцен – це час суттєво різких і частих змін клімату, чергування етапів клімату субтропічного і близького до нього (достатнього, помірного і недостатнього зволоження), що панував протягом пліоцену на всій території або більшій половині півдня України (ранній плейстоцен), суббореального (достатнього, помірного, недостатнього зволоження), з одного боку, й етапів перигляціального або близького до нього (недостатнього, мізерного зволоження), а в тилігульський, дніпровський етапи – клімату материкових зледенінь – з другого. Теплі етапи пліоцену – раннього плейстоцену були відносно сприятливими для глиноутворення, в ряді районів для формування розсипищ, покладів уламкових мінералів, місцями – торфу, а в холодні етапи формувались лесові породи, нерідко осадові на вододілах і піщано–глинисто–галечникові в річкових долинах.

В голоцені клімат набув різких і частих змін, в т.ч. глобальних, що добре простежуються у розрізах заплав і у профілях сучасних грунтів.

У теоретичному плані тепер особливо актуальними є проблеми ландшафтології, зокрема ландшафтогенезу. Останній пов'язаний передусім з внутрішніми чинниками, тоді як зовнішні чинники, разом з внутрішніми, були визначальними переважно для зональної (поясної), регіональної та місцевої шкал у палеоландшафтній етапності.

У фанерозої, антропозої, ноозої чергувалися тривалі теплі етапи (термоперіоди) з менш тривалими холодними етапами (зокрема кріо– чи льодовиковими періодами тощо). Середня глобальна температура протягом термоперіодів коливались у межах 20–250 С, 50–700 С (тепер вона становить 14,2– 150 С), а тропічні ландшафти у фанерозої іноді ритмічно поширювалися до тодішніх полярних широт. Протягом кріоперіодів середня глобальна температура ритмічно знижувалась до 10–80 С.

В екваторіальних широтах інваріанти вологих екваторіальних ландшафтів і тропічних лісів, а також льодовикових (льодових) ландшафтів тривали в центрах ареалів десятки, сотні тисяч і навіть мільйони років. Ця тривалість у середніх широтах була значно меншою. На території України тривалість інваріантів у середніх

широтах була теж значно меншою. На території України тривалість інваріантів антропозойських, ноозойських ландшафтів дуже невитримана: зокрема пліоценових (6,0–1,6 млн. років) – від 200 до 10 тис. років, у середньому 40 тис. років, постпліоценових і плейстоценових (1,6–13 тис. років) відповідно від 140 до 2 тис. років, в середньому 20 тис. років, голоценових (13–0 тис. років) – від 700 до 300 років і 500 років.

Побудова ландшафтних і покомпонентних картосхем пов'язана з розробленням детальної схеми палеогеографічної етапності пліоцену і плейстоцену України колективом авторів (Веклич та ін., останній варіант 1993 р.). У відділі палеогеографії Інституту географії НАНУ такі картосхеми на різних етапах розроблялися М.Ф. Векличем, Н.О. Сіренко, С.І. Турло, І.В. Мельничуком, Ж.М. Матвіїшиною, Н.П. Герасименко та ін. В останні роки М.Ф. Векличем, Ж.М. Матвіїшиною, Н.П. Герасименко, крім дрібномасштабних, побудовані поетапні палеоландшафтні карти масштабу 1:2500000 (близько 20 карт). Н.П. Герасименко виконано палеоландшафтні реконструкції для дрібніших, ніж етапи ритмів плейстоцену і голоцену. Підготовлені карти палеоландшафтів деяких етапів плейстоцену для Національного Атласу України (Ж.М. Матвіїшина, Н.П. Герасименко). Ці дослідження дають змогу виявити тенденції загальних змін ландшафтів, наприклад, у плейстоцені, від субтропічних і теплопомірних на початку плейстоцену – до бореальних континентальних і аридніших в його кінці на тлі циклічності, чергування теплих і холодних етапів, спрямованості розвитку, диференціації, зональності і регіональності прояву динаміки розвитку. В голоцені найтеплішими були умови в атлантичний час, а ритми змін скоротилися.

Розглядаючи процес формування ландшафтів в історичному аспекті протягом геологічної історії, зробимо висновок, що Земля у своєму розвитку пройшла складний шлях і система атмосфера–океан–суша–біосфера, а, по суті, ландшафтна оболонка є складною і нестабільною, хоча і саморегулюється. При всій складності змін можна відмітити епохи глобального потепління і зледенінь, аридизації і гумідизації, міграції ландшафтно-кліматичних зон. Як глобальні, так і регіональні зміни спонукали виникнення нових природних умов, що були неповторними, але ритмічними і спрямованими. Етапність розвитку проявлялася на тлі диференціації розвитку природи і клімату. Господарська діяльність людини, особливо у ХХ сторіччі, призвела до непередбачених наслідків. Тому встановлення загальних тенденцій змін і порівняння сучасних і давніх природних обстановок дають можливість достовірніше прогнозувати їхній розвиток у майбутньому.

Використана література

  1. Брукс К. Климаты прошлого. М., 1952.

  2. Веклич М.Ф. Проблеми палеокліматології. К., 1987.

  3. Веклич М.Ф. Основы палеоландшафтоведения. К., 1990.

  4. Веклич М.Ф., Матвиишина Ж.Н., Сиренко Н.А. и др. Методика палеопедологических исследований. К., 1979.

  5. Веклич М.Ф., Матвіїшина Ж.М., Мельничук І.В. Зміни природних умов у минулому та їх прогноз // Україна та глобальні процеси. Т.1. Київ: Луцьк, 2000.

  6. Войткевич Г.В., Бронский В.А. Основы учения о биосфере. М., 1989.

  7. Ясаманов Н.А. Древние климаты Земли. Л., 1984.

Loading...

 
 

Цікаве