WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Геренчук К.І. – український географ і ландшафтознавець - Реферат

Геренчук К.І. – український географ і ландшафтознавець - Реферат

Підсумовуючи життєвий шлях видатного вченого зазначимо, що це була енергійна, наполеглива й високоморальна людина, яка, можливо, й не знала вислову одного з найвидатніших вчених ХХ-го століття – Альберта Ейнштейна, але завжди слідувала йому: "Моральні якості видатних людей мають, можливо, більше значення для даного покоління і всього ходу історії ніж чисто інтелектуальні дослідження. Вони залежать від величі характеру значно більшою мірою, ніж прийнято вважати" (1965, с. 116).

Вчений геоморфолог, ландшафтознавець, созолог, знавець історії природничої географії

К. Геренчук – геоморфолог. Як учений-географ К. Геренчук сформувався у другій половині тридцятих років. Аспірант Каленик Геренчук став геоморфологом не відразу. Адже він вступив до аспірантури Науково-дослідного інституту географії Московського університету на спеціальність "економічна географія". У Кам'янець-Подільському інституті народної освіти він читав курс економічної географії СРСР. Провчившись деякий час, Каленик Іванович заприятелював з аспірантами фізико-географічної спеціальності, серед яких був досвідчений мандрівник, учасник полярних експедицій – Ніколай Солнцев з яким вони подружилися на все життя.

Аспіранти фізико-географи часто виїжджали на польові дослідження і потім свої спостереження в природі регулярно й палко обговорювали. Каленик Іванович приєднався до цих польовиків, спочатку придивлявся й прислухався до їхніх дискусій, збирав у рюкзак зразки гірських порід та вивчав їх в лабораторних умовах. І тільки згодом, приблизно через півроку, після тривалих і нелегких роздумів зважився на осмислений крок – написав заяву з проханням про переведення його на фізико-географічну спеціальність. Відтоді й до кінця життя К.І. Геренчук зберіг любов до польових досліджень. Він охоче виїжджав у поле для спостережень навіть в похилому віці.

Цілеспрямованість, завзятість і працелюбність дали змогу К. Геренчуку першому серед однокурсників-аспірантів захистити кандидатську дисертацію на тему: "Розвиток рельєфу моренних межиріч центру Російської рівнини". Його науковим керівником був відомий російський фізико–географ, професор Олександр Сергійович Барков. З цієї праці й починається учений–географ – Каленик Іванович Геренчук. Перша наукова публікація молодого вченого – це робота, опублікована в "Уч. зап. Моск. ун-та" за 1939 рік, вип. 25: "Соліфлюкція як чинник утворення покривних суглинків на морені".

Свою першу повоєнну геоморфологічну працю К. Геренчук присвятив річковим перехопленням у Прикарпатті "О речных перехватах в Прикарпатье" (1947).На конкретних прикладах приток Прута – Брусниці і Дерелуя автор показує як останні завдяки задкуючій (попятной) ерозії перерізають Прут – Серетське межиріччя і створюють загрозу перехоплення верхів'я Серету.

В наступному (1948) році К. Геренчук виступає з великою доповіддю "Досвід геоморфологічної систематики Руської рівнини" на Другому всесоюзному Географічному з'їзді, опублікованій в працях з'їзду. Цією доповіддю він вперше заявив про себе як про компетентного фахівця в ділянці морфоструктурного аналізу, котрий має намір продовжувати дослідження цієї проблеми, принаймні, до подання і захисту докторської дисертації. Тим часом Каленик Іванович детально досліджує генезис асиметрії річкових долин Поділля, виявляє що "...панівною рисою рельєфу Поділля є своєрідна лівобережна асиметрія їх межиріч. Розглядаючи достатньо детальну гіпсометричну карту Поділля мимоволі звертає на себе увагу те, що подільські річки – притоки Дністра – приймають довші свої притоки праворуч, ліві ж притоки – коротші. Внаслідок цього праві схили їх межиріч довгі і пологі, а ліві – коротші і крутіші та водорозділи річок зсунуті, таким чином, на захід, до лівих схилів річок" (5, с.89). Цю цитату взято з фундаментальної праці "Геоморфологія Поділля"(1950), у якій К. Геренчук на великому фактичному матеріалі аналізує рельєф і план гідрографічної мережі Поділля. Початок цієї праці присвячений опису меж Поділля та обґрунтуванню його рельєфу, вираженого насамперед переважаючим нахилом з півночі на південь, по-друге, переважаючою лівобережною асиметрією річкових долин та межиріч, по-третє, глибоким врізом її річок, що мають каньйоноподібні долини і розсікають поверхню на паралельні межиріччя. Така єдність зовнішньої будови поверхні, на думку автора, обов'язково мусить мати якусь спільну внутрішню причину, що спричинила таку єдність.

Детально проаналізовані в цій праці Подільські Товтри, і вперше К. Геренчук описав в окремій статті, опублікованій роком раніше в "Известиях ВГО". Автор зазначає, що: "помітним і характерним орографічним елементом Подільського плато є товтровий кряж....установлено, що цей кряж є бар'єрним рифом міоценових морів (ІІ середземноморського і нижньосарматського), складеного органогенними вапняками – кораловими, мшанковими, літотамнієвими та ін." [7, с. 91]. Далідетально охарактеризовано простягання і орографію головного кряжа та бокових товтр, прорізання його лівими притоками Дністра та поділу ним Поділля на дві досить відмінні в геоморфологічному відношенні частини: східну і західну, подано детальну характеристику орографічних складових, які покладено в основу геоморфологічного районування всього Поділля. В цій статті К. Геренчук започатковує важливу новацію, яка згодом стане пріоритетною в його наукових пошу-

ках, а саме: про вплив тектонічної структури на будову ерозійної мережі в широкому її розумінні. Аналіз ґрунтується на особливостях будови річкової мережі Прикарпатського і Подільського сточища Дністра. Нині важко сказати чи використав автор для цього аналізу відповідні праці С. Рудницького, оскільки посилань на них відсутні. Навіть якщо К. Геренчук був ознайомлений з цими працями, що більш як ймовірно, посилатися на них тоді було небезпечно, оскільки з "фундатора української наукової географії" – С. Рудницького –клеймо "ворога народу" ще не було знято. Це станеться через 15 років. До речі, зазначимо, що коли в 1967 році автор цих рядків виступив з доповіддю "Про розвиток географічної науки в західних областях України в австрійський період" на студентській науковій конференції, то на відміну від доцента А. Ващенка і професора П. Цися, які пропонували утриматися від аналізу праць С. Рудницького, зокрема, антропогеографічних, професор К. Геренчук схвально оцінив такі пошуки.

Наступні дослідження К. Геренчука присвячені вивченню тектонічних закономірностей сучасної орографії і гідрографії рівнинних областей, пізнання яких має важливе практичне значення, зокрема, для розвідки нафтогазоносних структур. Знаковою працею в цьому плані стала праця К. Геренчука "Оротектоніка Української РСР" (1953), в якій "...на підставі аналізу орогідрографії всієї Руської рівнини і, зокрема, детального аналізу рельєфу Подільського плато, була зроблена спроба встановлення низки закономірностей, що характеризують зв'язки між сучасною орогідрографією і тектонічними структурами" [10, с.87]. Дослідження річкових систем мало на меті виявити зв'язок між тектонічними структурами земної кори, тріщинуватістю корінних порід та ерозійною мережею. І такий зв'язок у багатьох випадках був виявлений. К.І. Геренчук запропонував виділяти два типи зв'язків між тектонічними структурами і формами рельєфу, а саме: "пряма оротектоніка" – коли існує пряма залежність низовин із западинами і "зворотнаоротектоніка" – коли такої залежності неспос терігається".Значна частина цієї праці присвячена аналізу геоморфологічних областей України, починаючи з Причорноморської низовини і закінчуючи Карпатами (Крим як адміністративна частина належав тоді Російській Федерації – С.К.).

Саме ці основоположні праці стали підставою до написання докторської дисертації Каленика Геренчука "Тектонічні закономірності в орографії і річковій мережі Руської рівнини", захищеної в Московському університеті в 1958 році й опублікованій видавництвом Львівського університету в 1960 році. Це фундаментальна наукова праця, обсягом понад 20 друкованих аркушів, до якої й нині не перестають звертатися вчені. У передмові автор пише: "... в геоморфології все частіше вимальовується новий напрямок, прихильники якого надають першочергового значення щодо формування рельєфу, в т.ч. і рельєфу рівнин, ресурсам тектонічних структур, вважають річкову ерозію і акумуляцію фактором підпорядкованим. Все частіше виникають дискусії з питання про співвідношення екзогенних і ендогенних чинників в рельєфоутворенні загалом, і формуванні річкових долин, зокрема. Вони особливо гострі в питанні про діючі сили рельєфоутворення на рівнинах, де тектонічні структури слабо виражені і до того ж замасковані покривними відкладами" [с. 5].

Loading...

 
 

Цікаве