WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Фізична географія: об’єкт і предмет дослідження - Реферат

Фізична географія: об’єкт і предмет дослідження - Реферат

Ідея виділення як об'єкта географії Землі в цілому, тобто разом із усією повітряною оболонкою, визріває і зараз. Так, М. Єрмолаєв (1975) запропонував вважати об'єктом фізичної географії всю зовнішню оболонку Землі – геосферу, верхню межу якої проводив по магнітопаузі.

Потребу інтегрального вивчення всієї Землі, як системи найвищого планетного рівня організації, відзначає І. Круть (1978). Але, на його переконання, це вивчення має відбуватися на найвищих (синтетичному й теоретичному) рівнях, у рамках нової географічної наднауки – геономії, стержнем якої була б загальна теорія Землі.

Ідея про виокремлення такої науки виникла в Європі давно (Е. Геккель, Н. Грот), працю під такою назвою написав С. Рудницький, випередивши І. Крутя більш як на 50 років, але, на жаль, зміст її, через трагічні обставини, нам до цього часу не відомий.

Можливо, виокремлення такої науки має сенс, але поки що і, незважаючи на те, що об'єктом загальної географії або землезнавства вважається тільки географічна оболонка, нею так чи інакше узагальнюються знання про Землю в цілому і всі її сфери.

З огляду на це і, враховуючи системний підхід, до вивчення природи Землі та сьогоднішніх знань про всі сфери Землі, ми вважаємо, що об'єктом вивчення загальної фізичної географії (землезнавства) доцільно вважати Землю загалом з її всією повітряною оболонкою, яку слід називати геосферою. Верхньою межею її можна вважати зовнішню межу екзосфери, або т.зв. "корону Землі".

В такому випадку предмет загальної фізичної географії буде полягати в узагальненні й теоретичному осмисленні знань про будову Землі, закономірності її сферної диференціації, структуру і властивості окремих сфер, взаємозв'язки між ними, між ними і поверхнею Землі, з одного боку, та космічним простором – з другого.

А "географічну оболонку" в сучасному розумінні слід виділяти як ландшафтну сферу і вважати об'єктом вивчення як загальної, так і регіональної фізичної географії. Треба відзначити, що сам термін "географічна оболонка" не дуже вдалий, бо не є сутнісним.

Щодо останньої, то Л. Берг (1947–1952) стверджував, що об'єктом фізичної географії необхідно вважати ландшафтну сферу, яку він розумів як сукупність природно-територіальних комплексів – зональних та азональних. Називати географічну оболонку ландшафтною сферою пропонував і Ю. Єфремов .

Ф. Мільков (1990) вважає, що ландшафтна сфера виокремилася в межах географічної оболонки як активне ядро географічної оболонки, як шар прямого зіткнення, контакту й енергійної взаємодії земної кори, повітряної тропосфери і водної оболонки, а за насиченістю життям, як біологічний її фокус. Разом із тим, Ф. Мільков також стверджує, що ландшафтна сфера є сукупністю аквально-територіальних комплексів.

Це визначення ландшафтної сфери в такій редакції можна зрозуміти, що виокремилася вона в межах географічної оболонки значно пізніше, внаслідок вже сформованих сфер. Але для такого розуміння немає жодних підстав. Навпаки, є підстави вважати, що взаємодія, але не між сферами, а між окремими елементами і компонентами, які вивільнялися із внутрішніх частин Землі внаслідок гравітаційних і тектонічних процесів, відбувалася з самого початку формування Землі як планети. Очевидно, серед цих елементів були й органічні, взаємодія яких з мінеральними привела до утворення живих клітин.

Унаслідок цих багатосторонніх взаємодій постійно змінюються і виокремлюються самі компоненти: породи, вода, повітря, організми, а також формуються комплексні утворення (ландшафти), які по-різному поєднують ці компоненти у собі. Але всі вони функціонують як єдине ціле.

Завдяки життєдіяльності організмів ландшафтна сфера чітко відмежувалася від інших сфер озоновим шаром, який генетично й функціонально тісно з нею пов'язаний і не може функціонувати поза нею, так само як остання не може існувати без нього. Він не тільки захищає земну поверхню від ультрафіолетового випромінювання Сонця: з його формуванням припинилися втрати води, тепла і газів у космічний простір, що сприяло нагромадженню рідкої води на земній поверхні та й формуванню тропосфери. Тому до ландшафтної сфери слід включити весь озоновий шар і верхню межу її проводити по стратопаузі, про що висловлювався і В. Вернадський.

Ландшафтна сфера, з одного боку, потрапляє під вплив гравітаційних і термодинамічних процесів, які зумовлюють її вертикальну (сферну) диференціацію; а з другого – тут відбуваються рельєфотворні (структурно-організаційні) процеси під впливом як ендогенних, так і екзогенних сил, які зумовлюють її горизонтальну диференціацію на різних розмірів і різних рівнів структурної організації географічні тіла, які, за І. Крутем [5], є натуральними тілами, що мають індивідуальну родову і видову таксономічну визначеність, специфічний склад і структуру, свої просторові і часові властивості, займаючи певне місце на тих чи інших рівнях організації природи. Як і І. Круть та Г. Гришанков ми розуміємо їх не двомірними площинними утвореннями, а тривимірними (об'ємними) і вважаємо, що, чим більше за площею географічне тіло, тим більший повітряний простір воно охоплює і тим глибше закорінюється у мантію Землі.

Так, за глибиною виокремлення і рівнем структурної організації, географічні тіла можна поділити на: планетні (материки й океанічні западини), розмежування яких пов'язано з надглибинними розломами [7], які своїм корінням входять у мантію Землі (до 700 км); регіональні (фізико-географічні країни, області), виокремлені глибинними розломами, що доходять до верхньої мантії; локальні (ландшафти, місцевості, урочища, фації) пов'язані з неглибокими розломами-тріщинами в межах земної кори та з екзогенними процесами. Тому, на нашу думку, нижню межу ландшафтної сфери доцільно пов'язувати з глибиною виокремлення тектонічних структур або географічних тіл найвищого рівня структурної організації – материків і океанічних западин, яка окреслюється глибиною глибокофокусних землетрусів (такої ж думки дотримується Д. Арманд).

Отже, під ландшафтною сферою Землі ми розуміємо функціонально цілісну частину геосфери, яка у процесі свого розвитку виокремилася в ній і набула вертикальної (сферної) та горизонтальної (тілесної) диференціації.

Як ми відзначали, її слід вважати об'єктом вивчення як загальної фізичної географії, так і регіональної (або природничої чи ландшафтної).

Предметом вивчення регіональної фізичної географії є закономірності горизонтальної (тілесної) диференціації ландшафтної сфери, її поділ на різні за розміром географічні тіла, їхня структура, морфологія, властивості, взаємозв'язки (взаємодії і взаємозалежності) як усередині самих тіл, так і між ними.

Вважається, що кожна наука мусить мати свій об'єкт дослідження, тому географи для цього виділили географічну оболонку, щоб не стикатися з іншими науками про Землю. Але кожний об'єкт можна вивчати всебічно. Тому в одному випадку суть науки розкриває об'єкт, в другому – предмет. Головним предметом вивчення географії є закономірності просторової диференціації Землі (вертикальної та горизонтальної), а також взаємозв'язки між різними компонентами природи, які цю диференціацію зумовлюють.

Такий предмет не властивий жодній іншій науці про Землю і саме він виділяє географію серед інших наук. Завдяки цьому вона піднімається на вищий синте-тичний рівень.

Використана література

  1. Берг Л.С. Географические зоны Советского Союза. Т. 1–2. М., 1947–1952.

  2. Геренчук К.І. Основні проблеми фізичної географії. К., 1969.

  3. Гришанков Г.Е. Введение в физическую географию. Предмет и метод: Учеб. пос. Киев, 2001.

  4. Ермолаев М.М. Введение в физическую географию. Л.,1979.

  5. Круть И.В. Введение в общую теорию Земли. М., 1978.

  6. Мильков Ф.Н. Общее землеведение: Учебник. М., 1990.

  7. Хаин В.Е. Общая тектоника. М., 1973.

  8. Шаблій О.І. Суспільна географія. Теорія, історія, українознавчі студії. Львів, 2001.

Loading...

 
 

Цікаве