WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Фізична географія: об’єкт і предмет дослідження - Реферат

Фізична географія: об’єкт і предмет дослідження - Реферат

Реферат на тему:

Фізична географія: об'єкт і предмет дослідження

Розглядаючи питання об'єкта і предмета дослідження у фізичній географії ми їх розуміємо як не тотожні поняття, які не слід змішувати, як і І. Круть [5] вважаємо, що об'єктом вивчення є матеріальні речі (тіла), відношення і властивості, а предметом – відображення цих речей (тіл), відношень і властивостей у нашій свідомості.

Проблема вияснення й уточнення об'єкта й предмета дослідження є завжди актуальною, тим паче, що для географії, як зауважує І. Круть [5], вона виявилася чи не найбільш складною.

Значну увагу цьому питанню приділив Г. Гришанков у своєму навчальному посібнику "Введение в физическую географию. Предмет и метод", який має скоріше монографічний характер, і розглянув його на сучасному методологічному рівні.

Аналізуючи літературні джерела (Ракитов, Рузавін, Пащенко, Шварцев), він проводить думку, що об'єкт і предмет науки хоч є поняттями не тотожними, але з впровадженням у дослідження математичних і логічних моделей, які підмінюють реальні об'єкти, виникла необхідність виділення "ідеальних об'єктів" або "ідеалізованих", тобто створених суб'єктом на підставі пізнавальної діяльності, яка так чи інакше відображає його зміст. Такі об'єкти можуть бути у вигляді моделей або системи понять. Водночас він підкреслює, що рух до ідеалізованого об'єкта від чуттєвих уявлень до системи понять і від них до теорії не означає відходу від реального об'єкта, а як рух пізнання від поверхневого до глибинного. І. Круть [5]

щодо цього також зауважує, що предмет вивчення як "ідеальна річ" може бути об'єктом на новому рівні абстракції, який у свою чергу генерує новий предмет – тобто вищий рівень відображення первинного об'єкта.

На думку Г. Гришанкова [3], з нагромадженням знань у географії, поняття об'єкта цієї науки змінювалось від розуміння його як реально існуючого утворення (тверда поверхня Землі) до ідеального або ідеалізованого об'єкта. Саме такими можна вважати "географічну оболонку" (Броун, Григор'єв) або геосферу (Нефф, Рябчиков), а також "ландшафтну сферу" (Берг, Мільков).

Але як би ми не розуміли об'єкт вивчення географії – реальним чи ідеалізованим, він має бути чітко означеним у понятті і чітко окресленим у просторі та часі.

На сьогодні поняття і межі як географічної оболонки, так і ландшафтної сфери не можна вважати чітко визначеними, вони є суперечливими і дискусійними. В цьому переконує наведена Г. Грішанковим [3] таблиця, в якій він показав відмінності між межами географічної оболонки і критеріями її виділення, які подають не тільки різні, але й одні і ті ж вчені. Так, С. Колесник міняв їх тричі. А чітко визначених й обґрунтованих меж ландшафтної сфери не вказує ніхто, а описують лише її товщину – від 50м до 200–250м.

Щодо поняття "географічна оболонка", то вперше його означив П. Броунов (1910), але назвав її зовнішньою оболонкою Землі, яка, на його думку, складається з кількох концентричних сферичних оболонок, а саме: твердої, або літосфери, рідкої, або гідросфери, і газоподібної, або атмосфери, до яких приєднується ще й біосфера. Всі вони проникають одна в одну і своєю взаємодією зумовлюють як зовнішній вигляд, так і всі явища на Землі (цит. за К. Геренчуком) [2].

В 30-х роках минулого століття існування особливої комплексної оболонки Землі обґрунтував у своїх працях А. Григор'єв. Він зробив висновок, що земна поверхня являє собою якісно особливу вертикальну фізико-географічну зону, або оболонку, яка характеризується глибоким взаємопроникненням та активною взаємодією літосфери, атмосфери і гідросфери, виникненням і розвитком саме в ній органічного життя, наявністю в ній складного, але єдиного фізико-географічного процесу (цит. за Ф. Мільковим) [6].

Як видно зі сказаного, ці два визначення дуже близькі за суттю: взаємопроникненням і взаємодією атмо-, гідро-, літо- і біосфер. Але якщо з визначення П. Броунова ця взаємодія розуміється в одному просторово-часовому вимірі, то за визначенням А. Григор'єва життя в цій оболонці виникло пізніше і поза взаємодією з іншими сферами.

Але сама ідея утворення якоїсь цілісності внаслідок взаємопроникнення і взаємодії літо-, атмо-, гідро- і біосфер стала провідною для означення географічної оболонки як об'єкта вивчення географії, і в тій чи іншій редакції простежується в працях багатьох географів. Найбільш лаконічно воно окреслене С. Колесником (БСЭ, 1971 р.), де трактується як оболонка Землі, в якій стикаються і взаємодіють літосфера, гідросфера і біосфера. Разом з тим, синонімами С. Колесник вважає такі терміни, як ландшафтна сфера, епігеосфера.

Дещо відмінним є трактування поняття "географічна оболонка" К. Геренчуком. В його праці "Основні проблеми фізичної географії" [2] є три означення цього поняття. Перше сформульоване на підставі тогочасних уявлень і зводиться до розуміння географічної оболонки як матеріальної системи, що утворилася на поверхні Землі внаслідок взаємодії літосфери, гідросфери і біосфери з променистою

енергією Сонця і внутрішньою енергією Землі. В цьому визначенні географічна оболонка трактується як матеріальна система, але в ній відбуваються взаємодії не між самими сферами, а між ними і сонячною та внутріземною енергіями.

Два інших поняття сформульовані К. Геренчуком на підставі розгляду властивостей географічної оболонки. В одному з них остання трактується як сфера безпосереднього стикання, обміну і взаємопроникнення літосфери, атмосфери і біосфери ( але взаємодія між ними не відзначається); в іншому – як цілісна система чи сукупність взаємодіючих компонентів, які настільки пов'язані один з одним, що ця сукупність реагує на зовнішні впливи як єдине ціле. Цим визначенням Каленик Іванович випередив своїх і наших сучасників, він піднявся до справжнього системного розуміння географічної оболонки і відповідно до нього признає взаємодію не між сферами, а між елементами (компонентами) системи.

Водночас К. Геренчук пояснив, що він розуміє під елементами та компонентами, що трактує взаємодію, як процес, внаслідок якого виникає щось нове. З цим можна погодитися, бо "сфери" є збірним абстрактним поняттям, взаємодію між якими важко зрозуміти.

Щоправда, Г. Грішанков [3] називає їх компонентами-сферами і, хоч вважає їх виокремлено цілісними і гравітаційно несумісними, які розвиваються за своїми законами, все-таки стверджує, що взаємодія цих сфер може відбуватися на межі їхнього зіткнення: охоплюється невелика частка речовини й енергії, так що самі сфери при взаємодії не зникають і не втрачають свого відособлення.

Але, якщо за Г. Гришанковим розуміти, що кожна із сфер являє собою цілісну систему, то не може вона в одному місці змінюватися, а в іншому залишатися незмінною, бо зміни одного компонента в системі ведуть до зміни інших.

Наслідком таких взаємодій Г. Гришанков вважає утворення і виокремлення ландшафтної сфери, як частини географічної оболонки. А поняття "географічна оболонка" Г. Грішанков трактує як частину гравітаційного і термодинамічного полів Землі, в яких можуть виникати і проходити весь цикл розвитку структурно організовані географічні тіла тропосфери, гідросфери і ландшафтної сфер.

Отже, у цьому визначенні географічна оболонка трактується не як оболонка взаємопроникнення і взаємодії літо-, гідро-, атмо- і біосфер, тобто як єдине ціле, а як наслідок гравітаційної та термодинамічної диференціації навколоземного простору, в частині якого виникають географічні тіла окремо в тропосфері, гідросфері та ландшафтній сфері. В останню, очевидно, включено літосферу і біосферу. З цього визначення можна зрозуміти, що ці тіла утворюються поза взаємозв'язками між цими сферами і між їхніми компонентами.

Проте Г. Гришанков, як і І. Круть, у цьому визначенні географічної оболонки повертає в географію ідею тілесної організації природи, а також проводить ідею необхідності розрізнення вертикальної (сферної) диференціації Землі і її навколоземного простору та горизонтальної (тілесної) диференціації цих сфер. Такі ідеї видаються нам слушними. Перша з них висувалася ще на початку минулого століття С. Рудницьким, але за відомих обставин не знайшла свого подальшого розвитку.

С. Рудницький (цит. за О. Шаблієм) [8] поділяв закони географії на дві групи: просторові (хорологічні) та генетичні (породження, розвитку). Відповідно до них він виокремлював у географії хорологію та хорографію. Останню він характеризував як багатосторонній, суто об'єктивний опис якої-небудь частини земної поверхні. А хорологією він називав загальну географію і вважав, що вона має для географії велику цінність, бо вдало поєднує абстракцію з конкретним описом так,

що вони взаємно доповнюються. На цьому шляху вона відкриває загальні закони, яким підлягає Земля як цілісність, її поверхня і все, що на ній перебуває. Тому специфікою географії С. Рудницький вважає розглядання нею всіх предметів і проявів земних просторів не тільки самих по собі, а, переважно, в їхніх взаєминах, всебічних загально земних взаєминах. Нам здається, що С. Рудницький мав на увазі взаємини (тобто взаємозв'язки) земної поверхні з навколоземним простором. Не випадково він розглядає водночас три поверхні Землі: математичну поверхню земної кори, поверхню літосфери із поверхнею гідросфери, та зовнішню поверхню атмосфери. Можна припустити, що С. Рудницький об'єктом вивчення географії вважав Землю зі всією її зовнішньою сферою, але найбільш питомою областю географії – поверхню Землі.

Loading...

 
 

Цікаве