WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Феномен ландшафту: проблема існування і способи відображення - Реферат

Феномен ландшафту: проблема існування і способи відображення - Реферат

Проблема таксономічних рангів. Мабуть, немає географів, які б ставили під сумнів ті таксономічні схеми, які були колись створені. Але чомусь ніхто не бажає помічати, що далеко не весь простір, який є ландшафтоутворюючим, може бути фаційованим, тобто поділеним на сталі елементи та їхні композиції із відтворюваною структурою. Значна частина цього простору є погано структурованою, що відповідає наявності у режимах відповідних геосистем хаосу, який, до речі, виконує функцію клею, що зв'язує сталі ділянки у просторі і стани у часі. Саме це змусило автора свого часу ввести поняття про субфаціальний простір. На рисунку 2 показано структуру, яка несподівано проявляється при певному поданні: ландшафтні контури підстилає складне сплетіння, яке місцями розмивається. Більш того, традиційні таксономічні схеми надто лінійні (фація–урочище–місцевість), щоб бути конфігуратором природних структур. Природа влаштована значно цікавіше і складніше. Якщо зберегти наявну термінологію, слід виходити з того, що ландшафт має кілька характерних масштабів прояву, тобто можна вести мову про мікроландшафти, мезоландшафти та макроландшафти, які проявляються на різних масштабних рівнях. Можна навіть вести мову про ландшафт листя дерева. Це принципове питання. Наприклад, у межах мезофації може виникнути мікроурочище, що не змінює її таксономічного рангу. Відповідно, на рівні місцевості, як ландшафтоутворюючого простору, також слід вводити різні масштабні рівні: мікро, мезорівень, та макрорівень.

Рис. 2. Фрагмент карти частини КАТЕК (зліва) (за Семеновим Ю.М., 1991), побудованої способом найближчого сусіда та ухилів поверхні відстаней між центрами контурів (справа).

Проблема типів. Оскільки структура денної поверхні утворюється під дією геосистеми, типологія має будуватися на існуванні геосистем різних рівнів організації. Це мінеральні, біотизовані й антропізовані геосистеми. Зрозуміло, що на мінеральному рівні головну роль у створенні ландшафтів відіграють різноманітні геолого-геоморфологічні чинники, насамперед – тектонічні рухи та середовища перенесення (за Ю.Г. Симоновим). Отже, можна говорити про такі типи, як тектонічний, піро-вулканічний, флювіальний, еоловий, нівальний, гляціальний різновиди, літоландшафти. Поверхні, структура яких створюється біотизованими геосистемами, утворює різноманітні біотизовані ландшафти (лісові, степові і т.п.). Антропізовані геосистеми відповідальні за виникнення антропізованих ландшафтів – агроландшафтів, техноландшафтів, урболандшафтів і т. п. До речі, проблема типізації є більш складною, ніж здається. Розбивання ландшафту на типи – це результат суттєвого спрощення, якого потребує категоризація об'єкта дослідження. Отже, поряд з геометризацією ландшафту, відбувається його систематизація (і лінгвізація) шляхом редукції реального різноманіття з його необмеженою кількістю маргінальних форм.

Ми розглянули головні моменти, що стосуються явища ландшафту як об'єкта наукового дослідження, і бачимо, якщо у цих аспектах і виникали питання, пов'язані з людиною, то тільки у зв'язку з особливостями ландшафтознавчих шкіл і форм редукції феномену. За межами розгляду залишаються найскладніші питання зв'язку людини і ландшафту як цілого, коли людина не об'єктивізує його, а утворює з ним танок тіл. Як підкреслює М. Мерло-Понті, наука підпорядковує універсум феноменів категоріям, які діють тільки в універсумі науки. "Теорія відчуття, яка наділяє будь-яке знання визначеними якостями, вибудовує для нас об'єкти, позбавлені всякої двозначності, об'єкти чисті, абсолютні, які є, скоріше, ідеалами пізнання, ніж його дійсними темами, вона співвідноситься тільки з вторинною суперструктурою пізнання" [3]. І далі: "...ціле не піддається відомому інструментарію фізико-математичного аналізу, потребуючи іншого типу розуміння" [3]. Наука парадує природу, вона спочатку руйнує її своїми аналітичними методами, а потім намагається синтезувати ідеалізовані, очищені частини у нове випотрошене "ціле". Для розуміння цього необхідний зовсім інший підхід – феноменологічний. Він ґрунтується на розбіжностях індивідуальних стилів сприйняття дійсності, тобто індивідуальних способах відношення до світу і їх вираження, що лежить в основі створення смислів. Виникає свого роду семантичне поле, у якому діють суб'єкти як згущення і джерела смислів. Це веде до постійної мінливості і стає основою творчості, без якої не може реалізуватися Homosapiensdivinus. Це суттєво відрізняється від псевдонаукової позиції тих, хто, як В.М. Пащенко, намагається виглядати носієм абсолютної істини, зігнати всіх до однієї точки зору, до свого човна, який, до речі, вже тоне. Розглянемо деякі моменти цієї концепції.

Ландшафт як феномен. Феноменологічне ландшафтознавство як філософська географія. Не так вже й легко буває знайти найбільш адекватну назву напрямку. Свого часу автором були введені такі назви, як артгеографія для відображення ірраціональних, художньо-естетичних властивостей ландшафту, та семантична географія для відображення ландшафту як джерела смислів, які передбачають присутність людини. Але ландшафт, узятий у єднанні з людиною, що його сприймає і відчуває, утворює тотальну єдність, а, отже, прийшов час говорити про особливий напрямок обговорення, який не є вже суто географічним, а, скоріше, філософсько-географічним. Мова йде про ландшафт як феномен, що віщує і про існування відповідного напрямку у ландшафтознавстві – феноменологічного, яке

підстилає вже існуючі артгеографію і семантичну географію. Спробуємо окреслити його контури, спираючись на розуміння феноменології, сформоване Е. Гуссерлем та М. Мерло-Понті.

"Феноменологія – це вивчення сутностей, і всі проблеми, відповідно, зводяться до визначення сутностей: сутності сприйняття, сутності свідомості, наприклад. Але феноменологія – це також філософія, яка поміщає сутності у екзистенцію і думає, що людина і світ можуть бути зрозумілі тільки виходячи з їхньої "фактичності"" [3]. І далі: "Феноменологічний світ не є роз'ясненням передвстановленого буття, це основа буття; філософія не є відображенням передвстановленої істини, це, як і мистецтво, здійснення істини. ...Ніяка пояснювальна гіпотеза не може бути яснішою за саму дію, у якій ми приймаємо незавершений світ, намагаючись міркувати про нього і надавати йому цілісність" [3].

Отже, ландшафт – це те, з чим людина пов'язана невидимими зв'язками, які не об'єктивізуються нашою свідомістю. Розглядання цих зв'язків потребує звернення до проблеми інтенціональності – головного відкриття феноменології. Її відмінністю є те, що єдність світу ще до того, як стати приналежністю пізнання і у навмисному акті ідентифікації, "проживається як дещо вже звершене або вже тут наявне" [3]. Мова йде про єдність уяви і розуму і деяка єдність суб'єктів до об'єкта, коли, наприклад, у досвіді прекрасного має місце узгодженість між чуттєвим і понятійним. Свідомість стає проектом світу, призначенням світу, яким вона не володіє, а світ признається передоб'єктивною індивідуальністю, єдність якого визначає мету пізнання. Діюча інтенціональність Гуссерля створює природну і допредикативну єдність світу і нашого життя, найбільшою мірою виявляючи себе у пейзажі, бо це – той текст, перекладом якого на точну мову прагнуть бути наші знання [3].

Використана література

  1. Балтер Б.М., Егоров В.В. Термодинамика в дистанционном зондировании // Природа, 1986. № 8.

  2. Бриллюэн Л. Наука и теория информации: Пер. с франц. М., 1960.

  3. Мерло-Понти М. Феноменология восприятия: Пер. с франц. С.Пб., 1999.

  1. Семёнов Ю.М. Ландшафтно-геохимический синтез и организация геосистем. Новосибирск, 1991.

Loading...

 
 

Цікаве