WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Феномен ландшафту: проблема існування і способи відображення - Реферат

Феномен ландшафту: проблема існування і способи відображення - Реферат

Реферат на тему:

Феномен ландшафту: проблема існування і способи відображення

Проблема. Протягом останнього десятиліття ми спостерігаємо значну активізацію географів, яка пов'язана з намаганням знайти відповідь на вкрай важливе і складне питання: як трактувати термін "ландшафт". Термін, який виник в епоху Ренесансу і використовувався у ті часи для означення пейзажного фону на картинах художників, з часом увійшов до тезауруса географів, де розпочалась його дивна історія. Він став одним з тих термінів, трактування яких є найбільш неоднозначним. І якщо у західній географії, поряд з розумінням ландшафту як однорідної території, за ним залишилося і первинне значення, яке до того ж має перевагу у вживанні, у радянському ландшафтознавстві закріпилося трактування ландшафту, яке пішло від робіт Л.С. Берга. При всій різноманітності його визначень, які були вироблені засновниками радянських ландшафтних шкіл, загальним є те, що це – геокомплекс. Але таке смислове навантаження терміна "ландшафт" протирічить його загальнолюдським вживанням. Автор наполягає на тому, що немає причин для корінної трансформації етимологічного значення цього терміна, тим паче, що існує відповідний феномен, для якого це слово є ім'ям. Він пов'язаний не зі структурою земної поверхні, яку утворюють геокомплекси, а із структурою денної поверхні, яка має свої фізіономічні особливості. До речі, можна навести багато прикладів, коли і в радянській географічній літературі термін "ландшафт" використовувався саме так. Отже, феномен ландшафту – це свого роду обличчя, яке виникає на денній поверхні і сприймається нами як пейзаж, або, у більш наукоморфній формі, організація малюнка денної поверхні, а рельєф як організація поля висот тоді стає складовою ландшафту. Ось чому багато хто з західних авторів користується термінами "рельєф" і "ландшафт" як синонімами. Розглянемо феномен ландшафту та рівні його відображення.

Коли ми говоримо про ландшафт та його відображення, це означає, що, крім ландшафту має бути той, хто його відображає, тобто людина. Саме про цей факт часто забувають, чи просто не зауважують, бо для географа ландшафт – це об'єкт дослідження, тобто річ, яку слід певним чином охарактеризувати. Але наша свідомість завжди знаходить у речах тільки те, що у них вкладає. Отже, аналізуючи наші уявлення про ландшафт, ми просто не можемо обминути саму людину, яка, як суб'єкт, може опинитись у різній когнітивній ситуації щодо ландшафту. Це може бути ситуація, коли людина вписана у своє оточення, як це має місце у первісної людини, яка навряд чи замислюється над питанням існування феномену ландшафту, або відношення, яке породжує об'єктивізацію ландшафту, коли він перестає бути для людини феноменом і між ним і людиною-дослідником виникає розрив, бо спостерігати за об'єктом дослідження означає розірвати з ним зв'язки. Нарешті, це встановлення духовного зв'язку людини з ландшафтом, в якому відбувається їхнє злиття і проникнення один в одного. Не будемо торкатися першого варіанта, в якому ландшафт як такий не існує, розглянемо два варіанти, які передбачають виявлення ландшафту як об'єкта або феномену.

Ландшафт як об'єкт дослідження: ландшафт "фізичний", "інформаційний" та "географічний". Почнемо з відношення "суб'єкт–ландшафт" і спробуємо виявити, що залишається від феномену ландшафту у сітях рефлексивного сепаратора. Виділимо два рівні такого відображення – фізичний і інформаційний. Зрозуміло, що дослідник у цих випадках виступає як свого роду складний фізичний пристрій, задачею якого є сприйняття поверхні "такою, як вона є" (як це йому здається). Але як часто ми задаємось питанням, наскільки це відповідає дійсності.

Фізичний аспект. "Фізичний ландшафт" – це, по-перше, потік відбитих поверхнею сонячних (або місячних) променів, які сприймаються очима або відповідними фізичними приладами. Перед фізиком виникає питання про те, як та чи інша поверхня відбиває ці промені і як цей інтегральний потік викликає образ на сітківці ока чи на фотоплівці. В рамках цього аспекту виникає і питання застосування термодинаміки у дистанційному зондуванні. Як свідчать дослідження, досить строгий фізичний підхід застосовний і до результатів зондування, якщо вірно (як у термодинаміці) побудувати їхній ансамбль [1]. Матеріалом є спектральні портрети дискретних об'єктів, які мають вигляд розподілень ймовірностей у т.зв. просторі ознак, у яких на осях координат відкладені інтенсивності випромінювання (яскравості) у тому чи іншому спектральному інтервалі. Ці розподілення частково перекриваються, що вносить певний рівень невизначеності. Виникає т.зв. некоректна задача, де перетворення y = f (х) діє подібно до кривого дзеркала (рис. 1). Але тут є ще одна проблема – невідтворюваність експерименту, що робить "термодинамічний" опис проблематичним.

Другий цікавий фізичний образ – стани поверхні як свого роду фазові стани. Тут ми маємо більш цікавий варіант фізичного відображення ландшафту, бо характер поверхні організується дією геосистеми – свого роду географічної машини – сполучених потоків речовини, і є, так би мовити, її відтиском, слідом, а, отже, до ландшафту як фізичного об'єкта застосовна концепція фазових переходів: кожний однорідний фрагмент поверхні розглядається як "фазовий стан". Правда, керуючих параметрів, значення яких визначають фазові переходи і сталі стани, тут буде досить багато, а їхня сумісна дія знову вноситиме у ситуацію невизначеність: сам природний об'єкт опиняється у ситуації вибору, тобто стає свого роду суб'єктом. Саме цей фізичний образ потребує переходу до іншого – інформаційного рівня відображення.

Рис. 1. Приклад неоднозначної відповідності між вихідною інформацією (станом об'єкта) і сигналом, що реєструється (образом). Різні розподілення імовірності стану р1 (х) та р2 (х), яке описується змінною х, породжують схожі сигнали у: для розподілень Р1 (у) та Р2 (у) середні значення μ1 та μ2 і середньоквадратичні відхилення σ1 та σ2 збігаються

Інформаційний аспект. "Інформаційний ландшафт" – це погляд на структуру денної поверхні як сукупність станів, що виникають з певною імовірністю. Це означає, що його, ніби, підстилає дія П-ГІС – природної геоінформаційної системи, яка містить у своїй функціональній структурі інформаційну машину, що забезпечує оброблення інформації. Ми змушені переходити на мову теорії інформації. Тут я хочу звернути увагу на те, що математично інформація як поняття було введено ще 1892 році видатним французьким вченим Анрі Пуанкаре у вигляді т.зв. розривів Пуанкаре (згадаймо велику теорему Пуанкаре щодо енергії): точка розриву функції, по суті, є точкою вибору. Як це відбувається, Л. Бріллюен продемонстрував на прикладі фігур Ліссажу [2]. Такі фігури можна отримати і для географічних об'єктів, структура яких піддається коливанням, що взаємодіють між собою (наприклад, параметри флювіальних каналів). Але ж геосистеми, які породжують організацію денної поверхні, саме і є коливальними системами. Ми приходимо до висновку, що ТГК (територіальні геокомплекси) ландшафтного рангу є морфологічними атракторами, що фіксують наявність у відповідних геосистемах динамічні атрактори, а денна поверхня – це монітор, який дає змогу отримати інформацію не тільки про статистику елементів апаратурної реалізації, але і динаміку елементів і всієї структури загалом, що є слідом, проявом невидимої динаміки геосистеми як множини спряжених потоків речовин. Саме це і можна назвати ландшафтним моніторингом: геосистемна дія виробляє організацію денної поверхні як текст – систему знаків, що інтерпретується. Організація поверхні отримує семантико-семіотичні властивості. Але як би привабливо не виглядав цей аспект, такий погляд на ландшафт залишає суб'єкта-спостережника збоку, що позбавляє його можливості з'єднатися з ландшафтом у єдиному буттєвому потоці: суб'єкт виводиться за межі ландшафту. Цей підхід веде до редукції ландшафту, до певної кількості заздалегідь відомих станів, що обмежує його використання.

Географічний аспект. Географічний ландшафт – це те, що бачить географ відповідно до того, представником якої географічної школи він є. Мова йде про те, що ми є носіями певного конструкту, основу якого становить поверхнева інформація. Я не маю можливості у цій статті аналізувати особливості різних шкіл. Зупинюсь

тільки на деяких питаннях, які, на мій погляд, є найбільш важливими і загальними.

Проблема розмірності. Більшість послідовників шкіл радянського періоду вважають, що ландшафт – це стале сполучення компонентів у межах певної території, тобто геокомплекс визначеного рангу. Але не слід забувати, що географічний комплекс – це передусім структура, яка детермінує функцію геосистеми. Наявність цієї структури має свідчити про порушення симетрії. Ця структура не заповнює весь тримірний простір земної поверхні (він виступає простором вкладення), вона є скелетоподібною, фрактальною (32, де R – розмірність), бо мова йде насамперед про активні поверхні. Денна поверхня є найбільш виразною частиною цього утворення і її розмірність, зрозуміло, також фрактальна. Саме її структура відображається на аерокосмічних знімках у вигляді двомірної поверхні.

Loading...

 
 

Цікаве