WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Ерозія басейну Південного Бугу (у межах Хмельницької області) - Реферат

Ерозія басейну Південного Бугу (у межах Хмельницької області) - Реферат

Реферат на тему:

Ерозія басейну Південного Бугу (у межах Хмельницької області)

Протягом усього історичного періоду провідним фактором розвитку ерозійних процесів у басейні Південного Бугу в межах Хмельницької області була господарська діяльність людини. Антропогенний вплив порушив складну систему взаєморегулювання між розчленованим рельєфом, нестійкими до розмиву лесами та сформованими на них ґрунтами, опадами зі значним ерозійним індексом та природною рослинністю. Вирубування лісів призвело до зміни гідрологічного режиму не тільки ділянок під вирубками, а й їхніх околиць, тривале розорювання земель, застосування важкої агротехніки – до зміни фізико-хімічних, фізичних властивостей ґрунтів, їхнього водного та повітряного режимів, зміна рослинного покриву – до зниження проекційного покриття та зменшеного надходження біомаси. Ці зміни спричинюють зменшення протиерозійної стійкості ґрунтів та пришвидшення розвитку процесів ерозії, а еродований ґрунтовий покрив є вразливішим до зовнішніх впливів. Повільну геологічну ерозію, (за якої змитий ґрунтовий покрив відновлюється у безперервному процесі ґрунтотворення), змінила прискорена. Чим триваліший та інтенсивніший процес антропогенного впливу на територію, тим відчутніші зміни він спричиняє.

Антропогенний вплив на розвиток ерозійних процесів вивчало багато вітчизняних (І.П. Ковальчук, Г.І. Денисик, М.Ю. Гродзинський, Р.С. Трускавецький) та зарубіжних учених (М.Н. Заславський, В.М. Голосов, Л.М. Ганжара, І.С. Кауричєв), він висвітлений з позицій ґрунтознавства, геоморфології, ландшафтознавства, екології, агрономії. Висловлюють різні думки щодо місця антропогенного чинника серед ерозійних факторів. Господарську діяльність людини І.С. Кауричєв уважає головною причиною розвитку прискореної ерозії, а Ф.Н. Мильков – тільки дестабілізувальним фактором геосистеми. Вплив господарської діяльності людини на розвиток ерозійних процесів в усі історичні періоди розглянули Г.І. Денисик [4] в огляді антропогенних ландшафтів

Правобережної України та І.П. Ковальчук у регіональному еколого-геоморфологіному аналізі на підставі вивчення умов та факторів розвитку ерозійно-акумулятивних процесів у басейнах річок заходу України [8].

Ми спробували розділити весь період освоєння території досліджень за ступенем антропогенного впливу на розвиток ерозійних процесів. У градації враховували такі критерії: зміну природної рослинності та лісистості території, розораність, використання сільськогосподарських знарядь праці та техніки і їхня ефективність під час обробітку землі, вплив різних землеробських систем на властивості ґрунту, структуру сільськогосподарських угідь та посівних площ, відсоток еродованих земель.

Південний Буг

Методика вивчення динаміки та інтенсивності ерозійних процесів охоплювала:

  • аналіз картограми еродованих земель, складеної на підставі карти ґрунтів України масштабу 1:200 000 (1967) та власних польових і напівстаціонарних досліджень, проведених у 90-х роках ХХ ст.;

  • районування території за ступенем ураження ерозійними процесами;

  • розрахунок інтенсивності ерозійних процесів для кожного виділеного району на ключових ділянках методом порівняння різночасових описів морфологічних ґрунтових профілів та фізико-хімічних аналізів ґрунту;

  • ознайомлення з історією використання полів кожної ключової ділянки для вивчення впливу різної тривалості сільськогосподарського використання території на динаміку ерозійних процесів.

Для визначення тривалості й інтенсивності антропогенного впливу досліджували історію освоєння території за археологічними, літописними та архівними джерелами.

Заселення Верхнього Побужжя розпочалося в мезоліті, про що свідчать поширені на території стоянки та могильники цієї епохи [1]. Зі зменшенням біологічних ресурсів первісна людина поступово освоювала мотичне землеробство та скотарство. Цей етап уже можна вважати початком процесу якісного впливу людини на довкілля. В епоху неоліту примітивне землеробство стало головним для Буго-Дністерської землеробської культури (VІІ–ІV тис. до н. е.). Мотичне землеробство ґрунтувалося на постійному вирощуванні культурних злаків – ячменю та пшениці на невеликих (0,2–1,5 га) заплавних ділянках з родючими ґрунтами, які були розташовані на околицях поселень.

Значніший вплив людини на навколишнє середовище простежувався в епохуміді,коли з розвитком трипільської культури (ІV–ІІІ тис. до н. е.) головним заняттям населення стало скотарство і землеробство. Щільність заселення вже досягала 19 осіб на 1 км2[2].Поряд з мотичним розвивалося й орне землеробство, за якого землю неглибоко розорювали ралом з вузьколопатевим нарильником, використовуючи тяглову силу великої рогатої худоби. У разі такого обробітку рало не підрізало, а лише розпушувало ґрунт, не знищуючи кореневої системи рослин. Можливо, вже застосовували перелогову систему. Розорювали безлісі заплави, тераси та спадисті схили з родючими ґрунтами, частково освоювали вододільні плато, випалювали та підсікали ліси. Так виникли передумови для розвитку ерозійних процесів.

Використання металевих знарядь праці в епохубронзи (ІІІ–І тис. до н. е.) тараннього заліза (VІІ–ІІ ст. до н. е.) дало змогу землеробським племенам збезліснювати та розорювати значні земельні масиви. У часи зарубинецької культури, що належить до кінця цього періоду (ІІІ ст. до н. е.– І ст. н. е.), з'явилися різноманітні упряжні орні знаряддя, що сприяло планомірному перетворенню лісових вододілів на лани довготривалого користування; застосування на початку І тис. н. е. залізного рала значно посилило цей процес [5]. Поширення у землеробських племен черняхівської культури

привело до зростання розораності території. В структурі посівів домінували зернові культури. Розорані лісові, лучно-степові перелоги на вододілах та надзаплавних терасах у разі злиття утворювали поля площею в сотні гектарів, на яких розвивався площинний змив та лінійна ерозія.

Розвиток феодальних відносин на початку VІІІ ст. сприяв активному заселенню та освоєнню території, зменшенню нерозораних земель. У землеробстві, поряд з вогневою, підсічною, перелоговою та паровою, переважала перелогова система з дво- та трипольовими сівозмінами. З ХІст. поширилася трипільна система землеробства з використанням рала із широколопатевим нарильником (піднімало ґрунт суцільним рівним шаром, руйнувало кореневу систему), яке поступово переобладнали в давньоруський плуг, що розпушував ґрунт на значну глибину з перевертанням підрізаного шару. Таке господарювання призвело до інтенсивного розвитку ерозії. Еродовані, вже непридатні до розорювання поля перетворювалися в пасовища або заростали лісом.

Під час монголо-татарського нашестя (ХІІІ–ХІV ст.) було знищено значну частину населення, що призвело до запустіння та часткового натурального відновлення ґрунтів.

Проведення Польщею у ХV ст. політики сприяння заселенню спустошених земель привело до значного збільшення населення. До цього періоду належить виникнення значної кількості поселень у басейні Південного Бугу [7]. Збільшення щільності заселення зумовило розорювання цілинних і запущених земель, освоєння лісових масивів під сільськогосподарські угіддя. Відпочинок перелогів зменшився до року, і перелогову систему землеробства поступово змінила парова з чергуванням пар–озимі–ярові. Повсюди використовували залізний плуг, частково – дерев'яне рало з залізним наральником. Ґрунти окультурювали, поступово змінювалася їхня структура, фізико-хімічні та водно-фізичні властивості, і як наслідок, вони ставали вразливі до ерозії.

Щораз більші потреби капіталістичного господарства (початок ХІХ ст.)привели до інтенсивного розорювання земель (62% території Поділля розорано), яке відбувалося через подальше вирубування лісів. Відпала перелогова система. Для виробництва поташу потрібна була значна кількість деревини, а з розвитком цукрової промисловості зростали посіви цукрового буряку. Суцільне розорювання та низька агротехніка призвели до помітної деградації ґрунтів, розвитку ерозійних процесів. У багатьох селах "зіпсовані" ґрунти займали площі від 10 до 73 десятин. Загальна площа таких ґрунтів у Подільській губернії становила 109 тис. га [3].

Знищення природних меж між полями в період колективізації, створення великих орних масивів та застосування сільськогосподарської техніки створило сприятливі умови для розвитку ерозії. Поширенню ерозії не змогла запобігти і впроваджена трипільна система землеробства, основою якої є травопільні сівозміни з обов'язковим посівом багаторічних трав та глибокою (до 20–30 см) осінньою оранкою. Для збільшення продуктивності землеробство пішло шляхом застосування міндобрив та отрутохімікатів і розширення площ орних земель унаслідок розорювання старих садів, крутих схилів, придорожніх смуг, заплав.

Виконане в 60-х роках перше великомасштабне ґрунтове обстеження підтвердило невтішну картину півтисячолітнього використання земель: площі еродованих земель у басейні верхнього Бугу становили понад 50 %.

Певні висновки були зроблені – частково збільшили площі під лісовими насадженнями, почали впроваджувати ґрунтозахисні сівозміни на схилах понад 5˚, які передбачають підсівання трав в озимі зернові, зернобобові культури, або чергування цих

культур з травосмугами. Для максимального використання властивостей ґрунту, а також поліпшити його структуру, збільшення вмісту гумусу запровадили шести-десяти пільну плодозмінну сівозміну. Однак структура посівних площ залишилася майже незмінною. А площі під посівами цукрового буряку, який має низьке проектне покриття в час випадання опадів з найвищим ерозійним індексом, навіть збільшили, вони зайняли до 30% від площі ріллі. З середини 70-х років посіви цукрового буряку поступово зменшували, і на 1990 р. вони становили лише 13%.

Нераціональність запроваджуваних ґрунтозахисних систем засвідчило проведене наприкінці 80–на початку 90-х років повторне ґрунтове обстеження цих територій. На підставі матеріалів ґрунтового обстеження, власних напівстаціонарних та польових досліджень складено картограму еродованості земель басейну Південного Бугу (в межах Хмельницької області) кінця ХХ ст. (див. рисунок).

Loading...

 
 

Цікаве