WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Флювіальні ландшафти - Реферат

Флювіальні ландшафти - Реферат

Реферат на тему:

Флювіальні ландшафти

Вступ. Метою дослідження є виявлення особливостей флювіального ландшафту як окремого гомогенного типу денної поверхні, що створюється під дією флювіації як одного з ландшафтоутворюючих процесів. Наше дослідження стосується ландшафтів як організації денної поверхні, літоморфологічні особливості якої генетично пов'язані з флювіацією. Водночас автори зазначають, що організація денної поверхні в цілому – це застигла динаміка ландшафтоутворюючих процесів, тобто дії геосистем різних рівнів організації – мінеральних, біотизованих, антропізованих (тут можна виділити ще низку підрівнів), а це означає, що слід вести мову і про відповідні рівні організації ландшафтів. Серед ландшафтів мінерального рівня особливо виділяється такий генетичний тип, як флювіальні ландшафти. Зрозуміло, що крім флювіації, діє багато інших процесів, і це веде до ускладнення цих слідів. Отже, можна просто вести мову про виділення у свідомості саме флювіального ландшафту із загального, як це можна зробити щодо й інших різностей, пов'язаних з дією якогось одного середовища перенесення, наприклад, еолового, піро-вулканічного, гляціального і т.ін. Будемо називати їх гомогенними. Оскільки флювіація є явищем поширеним, ми можемо знаходити сліди її дії майже всюди. Розглянемо деякі загальні особливості таких ландшафтів та їхнього генезису.

Флювіація як ландшафтоутворюючий процес. Флювіація – один з найбільш розповсюджених процесів у екзоморфодинамічній сфері. Цей процес будемо розуміти як спільний рух води, частинок ґрунту і розчинених сполук у верхньому шарі земної поверхні, що утворює певні літо–морфологічні комплекси і відповідно організацію малюнка денної поверхні, тобто флювіальні ландшафти.

Необхідність розгляду саме шару поверхні пов'язана з тим, що флювіальний процес виражений не тільки у вигляді поверхневого стоку, але і т.зв. підповерхневого – у вигляді трубчастого стоку на схилах і присхилових ділянках. Умовами розвитку флювіації є достатня кількість опадів та субстрат, який піддається дії води (механічної, термічної, хімічної). Сполучення різних чинників, включаючи твердий стік, зумовлює утворення різноманітних режимів, які можна розглядати як фазові стани, що певним чином розміщені у фізичному просторі дії флювіації. Всю сукупність таких режимів будемо називати фазовим простором флювіації. Реалізація деяких з них у фізичному просторі, яку слід розглядати як самоорганізацію, якраз і веде до виникнення особливого типу ландшафтів – флювіальних.

Утворення терас річної долини

Як вже було зауважено, флювіальні ландшафти є гомогенними, тобто пов'язані з дією тільки води як середовища перенесення. Це означає, що відповідний патерн має включати весь цикл флювіації від його початку у вигляді делей (ледь помітних понижень, пов'язаних з підповерхневим стоком) та площинного перевідкладення матеріалу до ерозійних форм і відкладів самих різних масштабних рівнів. Але ступінь виразності таких утворень буде більшим там, де потік стає найбільш потужним. Отже, мова йде про препарування флювіацією земної поверхні.

Важливою особливістю флювіації є те, що її динаміка веде до утворення парагенетичних комплексів, об'єднаних у флювіальний басейн, у межах якого простежується послідовна зміна денудаційних утворень акумулятивними. Причому, на відміну від усіх інших середовищ перенесення, такі парагенетичні утворення чітко проявляються у значному діапазоні масштабів – від кількох десятків сантиметрів квадратних до мільйонів квадратних кілометрів, що дає змогу вести мову про субфрактальність флювіації. Саме ця особливість динаміки визначає масштабованість басейнової організації земної поверхні, починаючи від масштабу цілого континенту, як це показано на рисунку 1 (а): ця організація проявляється у порушенні симетрії земної поверхні через утворення долин і вододільних масивів. Сам же факт масштабованості дуже ускладнює опис явища.

Флювіальні басейни мають ще одну важливу особливість: вони містять у собі стрілу часу, тобто є асиметричними в напрямку від "виникаючого" до "існуючого" (функціонуючого) і "зникаючого". І пов'язано це з наявністю фронтів становлення і завмирання долинної структури. В одних випадках такі фронти пов'язані з дією прискорення Коріоліса – ротаційні денудаційні фронти (рис. 1 (б)), в інших – з просуванням басейну в напрямку головного вододілу. Але в обох випадках мова йде про т.зв. денудаційні фронти [2]. Зрозуміло, що така структура припускає поділ флювіального басейну не тільки на ерозійну, транзитну та акумулятивну зони, але і на "часові" пояси (або зони): фронту становлення, сталого функціонування, перифлювіальної і екстрафлювіальної зон. Розглянемо їх.

Рис. 1. Схема розчленування ідеального материка (а), на якій показані вододіли, що біфуркують, головні водотоки (пунктир) та праві і ліві схили долин, і (б) – трансконтинентальні річки та головні денудаційні фронти

Зона фронтів просування. Ці функціональні утворення басейнів мають досить обмежене поширення, але саме тут відбувається свого роду фазовий перехід до організованого флювіального процесу. Такі фронти виникають з боку басейну, який просувається у напрямку вододілу. У річковому басейні будемо розрізняти головний регресивний і бокові фронти. Вони можуть бути активними або виродженими, сталими чи несталими. Морфологічно перші проявляються у вигляді крутих обривистих схилів з порушеним, або взагалі відсутнім рослинним покривом, чи, якщо басейн малого масштабу, ерозійним порогом (як це має місце в ярах і при розвитку мікробасейнів). Порушення ж сталості цих фронтів морфологічно проявляється у вигляді яруг і балок, які також можуть мати ускладнені лінії фронту. У випадку річкових долин таке порушення сталості фронтів частіше за все пов'язане з підрізанням рікою крутого схилу долини. Саме в зоні фронтів просування виникають ситуації, які потребують дії інформаційних машин. А це означає, що відбувається суттєва функціональна асиметрія, подібна до тієї, яка свого часу виникла у живих організмів: органи сприйняття і оброблення інформації концентруються у передній частині тіла. Дуже цікавим є зв'язок функціонування цієї частини басейну з динамікою руслових процесів, які, як вважають автори, відповідають за активізацію фронтів просування (у випадку басейнів "коріолісова" масштабу) або встановлення "паритетних" відносин між басейнами менших масштабів.

Зона сталого функціонування. Це зона свіжих типових флювіальних ландшафтів. Саме тут відбувається ерозія, транзит та акумулюється матеріал. Флювіація як потік має демонструвати еволюцію у напрямку оптимального режиму руху, що віддзеркалюється у структурі флювіального басейну, включаючи найбільш цікаву його складову – флювіальну мережу. Деякі структурні особливості побудови такої мережі були виявлені ще Хортоном. Сьогодні вже відомо, що ця мережа має субфрактальну геометрію, що можна розглядати як прагнення до максимально повного охоплення території басейну різнопорядковою системою водотоків з метою "зняття інформації" про його стан, бо фрактальна розмірність є верхньою межею інформаційної розмірності. Розглянемо деякі їхні генетичні та морфологічні особливості.

Ерозія як взаємодія потоку з поверхнею. Серед багатьох робіт, у яких досліджується ерозія і її вплив на ландшафтну морфологію, відзначимо [9], у якій автори зробили спробу на основі моделей кліткових автоматів виявити вплив різних порогів на зв'язок між дренажною щільністю, з одного боку, опадами, ерозією і рельєфом – з іншого, і їхній вплив на морфологію ландшафту. В роботі [8] автори пропонують розглядати ерозію як процес, що виникає внаслідок перевищення критичної напруги зрушення (τc). Наслідком є те, що потокова мережа пропорційна функції f (τ – τс), де f (x) = 0 для x≤ 0. Напруження зрушення τ (X, t) у точці X у момент часу t припускає залежність від загальної дренажної площі А та ухилу z, де z (X, t) – поле висот поверхні: τ√A z3. Ділянка поверхні діє як суміш різних умов (випадковостей) для середньорічної величини розвантаження потоку в цій точці. Отже, напруження зрушення слід рахувати як величину, залежну від організації поля висот. Існує т.зв. закон потужності ерозії, який констатує, що локальна швидкість ерозії є степеневою функцією площі, розміщеної вище [10].

Loading...

 
 

Цікаве