WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Морфологічний аналіз рельєфу Опілля - Реферат

Морфологічний аналіз рельєфу Опілля - Реферат

Висота вершинних поверхонь є в межах від 315 до 463 м. Найбільша їхня частка (89%) припадає на висотний ярус 365-430 м, з них абсолютні висоти 370–400 м становлять 62% усіх поверхонь. Висота вершинних поверхонь знижується з заходу на схід. Для цих елементів рельєфу характерні напрями простягання від широтного до діагонального (ПнЗх-ПдСх). Довжина вершинних поверхонь, розміщених на головних вододілах, досить значна, найбільші з них – 3,2; 3,4; 4,3; 9,7 км. Однак особливо довга вершинна поверхня з декількома бічними відгалуженнями, яка розміщена на вододілі Гнилої Липи, Ладанецького потоку (притоки Гнилої Липи) і Золотої Липи. Початок цієї вершинної поверхні розташований східніше г. Тихів і простягається на схід до с. Чеме-ринці довжиною тільки по головному вододілу близько 13 км. Вершинні поверхні (по простяганню) мають підвищення і пониження. Пониження у вигляді сідловин мають найменшу ширину. Ширина вершинних поверхонь досить стала (середня ширина – 150–210 м). Максимальна ширина (у місцях з'єднання вододілів) становить 350–500 м. У сідловинних пониженнях і на вузьких вододілах ширина не перевищує 100 м.

Схилові сходинки мають порівняно невелику площу, відділені зверху ввігнутим перегином, з боків і знизу випуклим перегином. Генетично це денудаційні і структурно-денудаційні поверхні, фрагменти надзаплавних терас та ін. Форма в плані схилових сходинок витягнута по простяганню, тобто довжина перевищує ширину. Абсолютна висота схилових сходинок дуже різна (від 295 до 415 м). Однак розподіл висот достатньо однорідний. Схилові сходинки згруповані у п'ять висотних рівнів: 300–315 (11,3%);

320–335 (10,5); 345–365 (14,6); 370–390 (19,4); 400–410 м (9,7%). Особливо значну частку становлять поверхні з абсолютною висотою 375–390 м (16,2%). У розташуванні схилових сходинок простежуються певні закономірності: найменше їх у басейні Золотої Липи і на вододілі Золотої та Гнилої Липи, в інших районах (басейн Гнилої Липи і Західного Бугу) таких поверхонь значно більше.

Особливий вид схилових сходинок, який не спостерігали, зокрема, на Бережанському Опіллі, обмежований по простяганню з обох боків увігнутими перегинами. За формою в плані вони бувають різні, але всюди довжина перевищує ширину.

У районі г. Тихів є велика кількість субгоризонтальних поверхонь різних рівнів. У профілі налічують до п'яти таких поверхонь (не враховуючи днищ долин). Від двох найвищих вершинних поверхонь рельєф ступенеподібно знижується у всіх напрямах.

Днища долин і улоговин в опільській частині досліджуваної території чітко окреслені лініями ввігнутих перегинів. Днище Гнилої Липи значно ширше, ніж у Золотої Липи (середнє значення становить 0,2–0,3 км), нижче Перемишлян ширина його швидко збільшується, досягаючи на півдні 0,8–1 км. У приток Гнилої Липи ці значення менші (максимум – 250–290 м – у низів'ях Погиблиці, Борщівського і Ладанцького потоку, потоку Білий). Між селами Борщів і Випіски (долиною Борщівського потоку і бічною долиною Ладанецького потоку) розміщена, ймовірно, прохідна долина субширотного (ПнЗхЗх-ПдПдСх) простягання.

Долина Золотої Липи (її західного верхів'я) має незначну довжину в межах досліджуваної території (тому і ширина не досягає таких значень, як у Гнилої Липи). Її витоки розташовані на схід від району досліджень (біля с. Майдан-Гологірський). Ширина днища долини змінюється від 110 до 250 м (максимум у районі Гологірського ставу). Ширина днищ бічних долин не перевищує 110–120 м.

Днище улоговинного типу субширотного простягання розміщене південніше с. Коросно. Ця улоговина зв'язана з долиною потоку Білий. Довжина улоговини становить 2,6 км, максимальна ширина – 0,7 км. Днище меліороване, є відклади торфу.

Схили займають більшу частину опільської ділянки. Внаслідок великого вертикального розчленування тут значно поширені круті схили. Найбільша частка крутих схилів розташована, природно, на Гологірському уступі. За формою в плані повсюди переважають випуклі схили. Причиною такого стану є характер ерозійних процесів. Врізання ярково-балкової мережі часто перетворює прямі схили у випуклі, розділені тальвегами. Значно менше простежуються прямі схили. Вони мають стандартні напрями простягання (за горизонталями). Увігнуті в плані схили трапляються зрідка і мають також невелику площу.

За формою в профілі важко визначити переважні типи схилів. Якщо розглядати інтегрований профіль, то досить поширеними є випукло-ввігнуті й увігнуті схили, для басейнів першого-другого порядків характерні випуклі й прямі схили.

За структурним критерієм (розміщенням по вертикалі) розрізняють привершинні (привододільні), міжступеневі (між субгоризонтальними поверхнями різних рівнів), придолинні, схили підніжжя (на Гологірському уступі), наскрізні. Деякі типи (привершинні, придолинні, наскрізні) поділяють за крутістю.

На малополіській ділянці загалом виділяють дуже мало, порівняно з опільською, лінійних елементів. Тут переважають лінії ввігнутих перегинів, дещо менше тальвегів. Найліпше виділені ввігнуті перегини у підніжжі останців. Інші ввігнуті перегини, що відділяють зовсім плоскі поверхні днищ долин і улоговин, слабко виражені в рельєфі.

Тальвеги (посідають друге місце за довжиною) теж нечіткі (переважно це найнижчі частини долини рову (потоку) Якторівського і р. Гологірка). Випуклі перегини трапляються лише у двох місцях ділянки, які утворюють нечіткі межі вершинних поверхонь невеликих горбів. Гребені і вершинні точки виділені лише на останцях, про що зазначено вище.

Дослідження морфології рельєфу цього регіону не дають вагомих підстав виділяти Гологори в окремий геоморфологічний район. Його можна розглядати лише як крайову і найвищу частину Опілля. Головний аргумент полягає в неможливості виділити південну межу Гологорів.

Крайова частина Опілля (на межі з Малим Поліссям) має типові для цього геоморфологічного регіону морфологічні риси: напрям простягання головних елементів рельєфу (переважно від широтного до діагонального); добру вираженість днищ долин; велике вертикальне і горизонтальне розчленування рельєфу; характерна лівостороння асиметрія рельєфу; переважна чіткість ліній випуклих перегинів. До особливостей морфології рельєфу цієї частини Опілля можна зачислити більшу кількість вершинних точок, наявність порівняно широких субширотних долин, схилових сходинок з двома ввігнутими перегинами.

Подальші дослідження у цьому напрямі потрібно спрямувати на морфологічне районування території, використання ГІС-технологій для автоматизації морфологічного картографування і всебічної морфометричної оцінки рельєфу, генетичну інтерпретацію морфології рельєфу, використання методики дослідження для інших типів рельєфу.

Використана література

  1. Горішний П.М. Методика морфологічного картографування рельєфу у великих і середніх масштабах // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геогр. – 1998. – Вип. 23. – С. 296-301.

  2. Кравчук Я.С., Зінько Ю.В. Геоморфологічна карта // Атлас Львівської області. – М.: ГУГК, 1989. – С. 9.

  3. Ласточкин А.Н. Морфодинамический аналіз. – Л.: Недра, 1987. – 271 с.

  4. Ласточкин А.Н. Рельеф земной поверхности – Л.: Недра, 1991. – 340 с.

  5. Рудницький С. Знадоби до морфольогії Подільського сточища Дністра // Зб. матем.-природ.-лікар. секції наук. тов-ва ім. Шевченка. – 1913. – Т. 16. – 310 с.

  6. Спиридонов А.И. Морфологический метод в науке о рельефе// Вестн. Москов. ун-та. Сер.5. География. – 1998. – №3. – С.7-12.

  7. Цись П.М. Геоморфологія УРСР. – Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1962. – 223 с.

  8. CzyżewskiJ. Podzial Opola na podstawie wysokości względnych // Poklosie Geograficzne. – 1925. – S. 1-14.

Loading...

 
 

Цікаве