WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Морфологічний аналіз рельєфу Опілля - Реферат

Морфологічний аналіз рельєфу Опілля - Реферат

Реферат на тему:

Морфологічний аналіз рельєфу Опілля

Морфологічний аналіз рельєфу, крім вивчення власне морфології рельєфу, може бути важливою передумовою геоморфологічного картографування. Виявлення закономірностей зовнішньої будови рельєфу дають змогу вирішувати певні генетичні та вікові завдання геоморфології.

Дослідження цієї проблеми методично обґрунтоване О.М. Ласточкіним [3, 4] і розроблене автором [1]. У регіональному плані треба зазначити дуже давню, але досі ще актуальну працю С. Рудницького [5]. Невирішена проблема, передусім, регіональної вивченості, тобто детальний опис морфології цього регіону. Щодо методики досліджень, то цікавим є контакт різних типів рельєфу з неоднаковою вираженістю морфологічних елементів. Наше головне завдання – дослідити морфологію рельєфу крайової частини Опілля на підставі аналізу абсолютних і відносних висот, точкових, лінійних і площинних елементів рельєфу.

Досліджувана територія розташована у прикрайовій (на межі з Малим Поліссям) частині Опілля, у верхів'ї рік Гнилої і Золотої Липи. Вона геоморфологічно належить до Східного Опілля (більша частина) [5], Великого і Подільсьного Опілля [8], Власне Опілля [7]. Власне крайову частину Опілля називають Гологори. Малополіська ділянка відповідає Підподільській рівнині [2]. Головний Європейський вододіл розділяє територію на басейн Західного Бугу (північна частина) і Дністра (центральна і південна частини). Аналіз виконано на підставі морфологічної карти. Вихідні топографічні карти, що лягли в основу морфологічної карти, мають масштаб 1:25 000.

Абсолютні та відносні висоти. У розподілі абсолютних висот головні відмінності простежуються між опільською і малополіською ділянками. На опільській ділянці абсолютні висоти становлять 270–460 м, на малополіській – 230–270 м. На опільській ділянці (займає близько 80%) загальної площі) максимальні абсолютні висоти (рівень вершинних поверхонь) – переважно 390–460 м. Як відомо, кульмінаційні висоти розміщені у Гологорах (419,3; 426,0; 455,5; 460,8; 423,8; 422,5; 412,2 м). Найвища точка (463,7 м) є на вододілі Тури (притока Гнилої Липи) і Гнилої Липи (притока Золотої

Липи). Поза межами крайової смуги найбільші висоти зафіксовано у районі г. Тихів (424,5 і 425,2 м). Найменші висоти (у долинах рік) становлять близько 270 (Гнила Липа) і 290 м (Золота Липа).

Найбільші відносні висоти простежуються у крайовій частині Опілля – 130–200 м. Найбільші перевищення вододілів над долинами рік у внутрішній частині Опілля такі: 100–135 м (у басейні Гнилої Липи) і 75–85 м (у басейні Золотої Липи). Перевищення на малополіській ділянці суттєві лише біля останців – 30–40 м, а на решті території – не більше 10–15 м.

Лінійні і точкові елементи рельєфу. На морфологічній карті нанесено чотири типи лінійних (гребені, тальвеги, випуклі і ввігнуті перегини) і один тип точкових елементів (вершини). Ці елементи дають змогу проаналізувати головні риси морфології рельєфу. Усі лінії поділяють на чіткі і менш чіткі, вершинні точки – на різковиражені й округлі.

Тальвеги (як і всюди в Західному Поділлі) переважають усі інші типи ліній. Вони відповідають вузьким долинам рік, днищам балок і великих ярів. Тальвеги, як звичайно, чіткі (добре виражені у рисунку горизонталей). Серед напрямів простягання переважають субширотний (ПнЗхЗх-ПдСхСх) і діагональний (ПнЗх-ПдСх). Менш поширені меридіональний, субмеридіональний (ПнПнЗх-ПдПдСх) і діагональний (ПнСх-ПдЗх). Густота тальвегів дещо більша у центральній і південно-східній частині території (за межами схилів головних долин). З розширенням днищ долин тальвеги замінюються ввігнутими перегинами.

Випуклі перегини посідають друге місце за загальною довжиною (після тальвегів). Вони є як межі: 1) вершинних поверхонь; 2) схилових сходинок; 3) між пологими і крутими схилами. У профілі може бути два випуклі перегини, не розділені іншими лініями, один з яких або обидва менш чіткі. Незамкнуті лінії трапляються досить зрідка, переважно, між порівняно пологими і крутими схилами. Такі лінії відділяють пологі випуклі в плані схили від крутих придолинних. Напрям простягання випуклих перегинів часто повторює напрям тальвегів і ввігнутих перегинів. Серед прямолінійних ділянок (випуклих перегинів) найчастіше трапляються субширотний і діагональний напрями (як для тальвегів). Значно рідше поширені субмеридіональний і широтний напрями. Територіально випуклі перегини частіше розміщені у внутрішніх частинах межиріч. Звивистість ліній зумовлена ерозійною мережею.

Увігнуті перегини бувають трьох видів: 1) межі днищ річкових долин і улоговин; 2) верхні межі схилових сходинок і вершинних поверхонь нижчого рівня; 3) лінії підніжжя останців і крутих схилів (у тому числі Гологірського уступу). Перший тип характерний для днищ Гнилої і Золотої Липи та їхніх найбільших приток. Лінії другого виду трапляються, зазвичай, уздовж Гологірського уступу і долини Гнилої Липи. Дуже мало їх на сході і південному сході досліджуваної території. Увігнуті перегини першого і другого видів майже винятково чіткі, третього – переважно чіткі. Деколи й у профілі трапляються два ввігнуті перегини (не розділених іншими лініями), переважно, на Гологірському уступі. Дві лінії ввігнутих перегинів відділяють (зверху донизу) крутий уступ, значно пологіший схил і плоску рівнину або днище долини. Серед напрямів простягання ліній (меж днищ) домінують субширотний (обидва напрями), широтний, субмеридіональний (ПнПнЗх-ПдПдСх).

Гребені поширені найрідше серед лінійних елементів рельєфу. Це зумовлено тим, що їх нема на вершинних поверхнях, а на схилах – перетворенням у випуклі в плані схили, де, зазвичай, неможливо виділити гребені. Гребеневі лінії не пов'язані між собою (не творять системи ліній). Добре відображених у рельєфі гребенів дуже мало.

Найголовнішими напрямами простягань гребенів (як і інших елементів рельєфу) є субширотний (ПнЗхЗх-ПдСхСх) і діагональний (ПнЗх-ПдСх). Значно рідше трапляються субмеридіональний (ПнПнЗх-ПдПдСх), субширотний (ПнСхСх-ПдЗхЗх) і діагональний

(ПнСх-ПдЗх) напрями. Схилові гребені (ребра за О. Спірідоновим, [6]), переважно, тільки дотикаються до вершинних поверхонь. Найбільше гребенів розміщено у гологірській частині району досліджень, найменше – між вододілами Гнилої і Золотої Липи. Довжина гребенів визначена довжиною схилів. Найдовші гребені є там, де немає вершинних поверхонь або на довгих схилах східних частин межиріч (на правобережжі Золотої і Гнилої Липи та її найбільших меридіональних приток).

Вершинні точки (вершини) можуть бути двох видів: розміщені на гребенях (усередині або на закінченні гребеня); розміщені за межами гребенів на ізометричних підвищеннях. За кількістю переважають точки перешого типу (15 проти 11). За вираженістю в рельєфі вершинні точки поділяють на добре виражені (загострені) і гірше виражені (округлі). Добре виражених вершин значно більше. Вершинні точки є найвищими точками схилів і тільки у двох випадках вони розміщені у межах вершинних поверхонь. Переважно вершини розміщені у крайовій (гологірській) частині Опілля, у тому числі на ерозійних останцях, що повністю або частково відділені від Гологірського уступу. Майже зовсім нема вершинних точок у басейні Золотої Липи. У басейні Гнилої Липи таких точок налічується 7, у басейні Західного Бугу – 14, на межі двох останніх басейнів – 4.

Площинні елементи рельєфу поділяють на субгоризонтальні і нахилені (схили). Серед субгоризонтальних елементів за розміщенням по вертикалі розрізняють верхні (вершинні поверхні), схилові (схилові сходинки) і нижні (днища). Перші два види впоперек простягання завжди обмежені випуклими перегинами, а по простяганню – випуклими і ввігнутими перегинами. Нижні обмежені тільки ввігнутими перегинами.

Верхні і схилові субгоризонтальні елементи за характером контакту зі схилами бувають трьох видів: обмежені зі всіх боків випуклими перегинами (власне вершинні поверхні); обмежені з одного боку по простяганню ввігнутими перегинами; обмежені з двох боків по простяганню ввігнутими перегинами. Також ці поверхні розділяють так: розміщені на головних вододілах і розміщені на другорядних (бічних) вододілах.

Loading...

 
 

Цікаве