WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Активність мікроорганізмів-азотфіксаторів у ґрунті західного лісостепу України - Реферат

Активність мікроорганізмів-азотфіксаторів у ґрунті західного лісостепу України - Реферат

За морфологічною будовою та фізичними властивостями слабозмиті ґрунти подібні до нееродованих, однак вирізняються тим, що мають змиту частину гумусово-елювіального горизонту, оранка зачіпає верхню частину ілювіального горизонту. В орному шарі ґрунти містять 1,8–2,2% гумусу. Реакція ґрунтового розчину близька до нейтральної (рН сольове 5,9–6,3). Серед увібраних основ переважає кальцій (8,4 м-екв на 100 г ґрунту). Ступінь насичення основами становить 82,3–85,5%.

На спадистих і крутих розораних схилах у ґрунтовому покриві переважають еродовані ґрунти у вигляді однорідних контурів або мікроструктур ґрунтів різного ступеня еродованості. На схилах простої форми крутістю 2–3 та 3–5 формуються однорідні ареали сірих опідзолених поверхнево-глеюватих слабозмитих ґрунтів. Ерозійний мікрорельєф представлений чергуванням схилових гребенів та міжгребеневих знижень. Він сприяє збільшенню різниці між показниками властивостей ґрунтів на гребенях та у зниженнях. Ареалам слабозмитих ґрунтів притаманна округла або витягнута форма.

Сірі опідзолені поверхнево-глеюваті середньозмиті ґрунти поширені на схилах складної форми крутістю 5–7. Від слабозмитих відмін вони відрізняються майже повністю змитим гумусово-елювіальним горизонтом. В оранку зачіпають верхню частину ілювіального горизонту, що значно погіршує водно-фізичні властивості цих ґрунтів. Середньозмиті ґрунти збіднені на гумус. В орному шарі міститься 1,3–1,4% гумусу. Реакція ґрунтового розчину у верхньому горизонті слабокисла (рН сольове 5,5–5,7), а вниз по профілю змінюється до нейтральної (рН сольове 6,3). Ступінь насичення основами – 79,3–83,9%. Ґрунти містять 7,6–8,4 м-екв на 10 г ґрунту ввібраного кальцію, вміст магнію – 1,6–3,6 м-екв на 100 г ґрунту

По днищах улоговин стоку, на пологих шлейфах схилів формуються ареали опідзолених намитих ґрунтів. Унаслідок відкладання дрібнозему, змитого з прилеглих схилів, намиті ґрунти мають шарувату будову профілю, потужніший гумусово-елювіальний горизонт, вищу гумусованість. У верхньому горизонті вони містять 2,6% гумусу, а на глибині 40–50 см – до 3,1%. Реакція ґрунтового розчину слабокисла (рН сольове 5,3). Ґрунти містять 8,4–16,4 м-екв на 100 г ґрунту кальцію та 2,8–6,8 м-екв на

100 г ґрунту магнію. Ступінь насичення основами становить 76,2–87,6%. Ареали намитих ґрунтів мають, як звичайно, лінійно-деревоподібну форму.

До розряду змито-намитих площинних мезоструктур належать також поєднання-варіації ясно-сірих і сірих опідзолених ґрунтів вододілів з темно-сірими опідзоленими незмитими та змитими ґрунтами схилів і намитими – днищ балок. Формуються такі мезоструктури у східній частині Гологірського пасма в басейні верхів'я ріки Липа на гіпсометричних рівнях від 320 до 400 м.

Ареали ясно-сірих та сірих опідзолених ґрунтів приурочені до вододілів з абсолютною висотою понад 380 м – найвищих та добре дренованих ділянок басейну. Вирізняються округлою формою контурів. Геохімічно це відкриті ареали. Ясно-сірі лісові ґрунти мають незначну потужність гумусового горизонту (до 22–25 см). Ґрунти містять незначну кількість гумусу (в орному горизонті – 1,4%). Реакція ґрунтового розчину у верхньому шарі слабокисла (рН сольове 5,1), униз по профілю змінюється до сильнокислої (в ілювіальному горизонті рН сольове 4,3). Ступінь насичення основами становить у середньому 90,3%.

Привододільні частини схилів з абсолютними висотами 360–380 м займають темно-сірі опідзолені ґрунти. На ділянках, де простежується яскраво виражений мікрорельєф, формуються дрібноконтурні поєднання темно-сірих опідзолених та темно-сірих опідзолених поверхнево-глеюватих ґрунтів.

Зі зростанням крутості схилів у ґрунтовому покриві домінують еродовані (слабо-, середньозмиті) темно-сірі опідзолені ґрунти. У слабозмитих ґрунтів змита верхня частина гумусово-елювіального горизонту Не, і в обробіток залучають його нижню частину. Потужність змитого шару становить 15–25 см. Вміст гумусу в орному шарі коливається від 1,9 до 3,0%. У ґрунтовому вбирному комплексі переважає кальцій (13,6–22,8 м-екв на 100 г ґрунту). Реакція ґрунтового розчину змінюється у профілі від слабо- і середньокислої у верхніх горизонтах (рН сольове 4,9–5,2) до нейтральної у материнській породі (рН сольове 6,0). Ступінь насичення основами коливається від низького до високого (70,0–97,2%). Масиви темно-сірих опідзолених слабозмитих ґрунтів поширені на пологих і опуклих схилах різної експозиції (крутістю 3–5).

На ввігнутих ділянках схилів утворюються мікрокомбінації з участю оглеєних ґрунтів – комплекси-плямистості темно-сірих опідзолених, темно-сірих опідзолених поверхнево-глеюватих нееродованих та еродованих ґрунтів. Для цих територій характерна деревоподібна мережа ерозійних улоговин.

Середньозмиті ґрунти переважають на схилах простої форми крутістю понад 5. Їм властива змитість усього гумусово-елювіального горизонту, в оранку залучають перехідний горизонт. Потужність змитого шару досягає 40–50 см. Ґрунти збіднені на гумус. В орному шарі міститься 2,0% гумусу, а на глибині 30–40 см його кількість зменшується до 1%. Значення рН сольового коливається від 4,6 до 5,7. Ступінь насичення основами – 70,2–89,9%. Неоднорідність ґрунтового покриву на ділянках поширення середньозмитих ґрунтів зростає також завдяки появі їхніх поверхнево-глеюватих аналогів.

Лінійно-деревоподібні ареали опідзолених намитих ґрунтів приурочені до днищ балок і широких улоговин стоку.

Поєднання варіації темно-сірих опідзолених ґрунтів вододілів, їхніх еродованих відмін у верхніх частинах схилів та чорноземів опідзолених нижніх частин і підніжів схилів приурочені до південного макросхилу Гологірського пасма і займають висоти від 400 до 320 м. Темно-сірі опідзолені ґрунти поширені на слабохвилястих вододілах.

Через наявність щільного ілювіального горизонту у профілі простежуються ознаки оглеєння. На схилах унаслідок сільськогосподарської діяльності ґрунти зазнають впливу водної ерозії. Тут поширені слабо- та середньоеродовані відміни, які утворюють однорідні ареали або плямистості ґрунтів різного ступеня еродованості. Нижні частини схилів та їхні підніжжя (абсолютні висоти до 340 м) займають чорноземи опідзолені.

Загалом для розряду змито-намитих площинних мезоструктур ґрунтового покриву характерна значна частка еродованих компонентів. Збільшення площі еродованих ґрунтів простежується на випуклих частинах схилів, зі зростанням крутості. Зі збільшенням крутості схилів зростає також ступінь еродованості ґрунтів. Мезоструктури мають округлу накладено-деревоподібну форму.

На території Гологірського пасма поширені й змито-намиті площинні гідроморфні СҐП, які, окрім автоморфних нееродованих та еродованих ґрунтів, охоплюють гідроморфні компоненти (лучно-болотні, болотні ґрунти, торфовища). Приурочені вони переважно до південного макросхилу пасма, менше трапляються і на північному макросхилі.

Значного поширення набули варіації темно-сірих опідзолених ґрунтів вододілів, їхніх еродованих відмін на схилах та лучно-болотних ґрунтів у долинах річок (за наявності замкнутих западин формуються низинні торфовища). Гіпсометричними межами поширення таких варіацій є висоти від 340 до 400 м.

До вододільних поверхонь з абсолютними висотами 380–340 м приурочені незмиті темно-сірі опідзолені ґрунти. У разі розвинутого западинного мікрорельєфу до комбінацій додаються також оглеєні відміни ґрунтів, що підвищує строкатість ґрунтового покриву. На схилах переважають еродовані темно-сірі опідзолені ґрунти. Залежно від крутості та форми схилів, а також вираженості мікрорельєфу утворюються однорідні ареали слабо- та середньозмитих ґрунтів або їхні плямистості (наприклад, ареали темно-сірих опідзолених поверхнево-глеюватих слабозмитих ґрунтів з плямами середньозмитих 30–50%).

У долинах річок поширені гідроморфні ґрунти – лучно-болотні, болотно-торфові. Торфовища низинні утворюються як у долинах потоків, так і в замкнутих западинах у межах вододільних поверхонь.

Варіації темно-сірих опідзолених поверхнево-глеюватих ґрунтів і чорноземів неглибоких, приурочених до слабопохилих вододілів, чорноземів неглибоких слабозмитих на схилах та лучно-болотних ґрунтів шлейфів схилів, поширені на північному макросхилі Гологірського пасма. Переважні висоти, на яких трапляються ці мезоструктури, – 260–300 м. Найвищі гіпсометричні рівні займають нееродовані темно-сірі опідзолені ґрунти (280–300 м). На схилах поширені чорноземи неглибокі малогумусні. На шлейфах схилів уздовж підніжжя пасма переважають лучно-болотні ґрунти.

Отже, ґрунтовий покрив Гологірського пасма вирізняється значною строкатістю та складністю. Головними чинниками його диференціації є геолого-геоморфологічна будова та антропогенна діяльність. Розвиток процесів водної ерозії призвів до поши-рення ерозійних мезоструктур ґрунтового покриву, особливо розряду змито-намитих СҐП. Мезоструктури сформовані контрастними та слабоконтрастними ґрунтовими комбінаціями. У поширенні ґрунтів простежується залежність розташування їхніх окремих типів від абсолютної висоти місцевості. На схилах поширені еродовані ґрунти, ступінь змитості яких зростає зі збільшенням крутості схилу. За формою описані мезоструктури належать до серії округлих або витягнутих накладено-деревоподібних.

Використана література

  1. Позняк С.П., Красєха Є.Н., Кіт М.Г. Картографування ґрунтового покриву. – Львів: ВЦ ЛНУ імені Івана Франка, 2003. – 500 с.

  2. Фридланд В.М. Структура почвенного покрова. – М.: Мысль, 1972. – 424 с.

  3. Фридланд В.М. Классификация структур почвенного покрова и типизация земель // Почвоведение. – 1980. – № 11. – С. 5–16.

Loading...

 
 

Цікаве