WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Активність мікроорганізмів-азотфіксаторів у ґрунті західного лісостепу України - Реферат

Активність мікроорганізмів-азотфіксаторів у ґрунті західного лісостепу України - Реферат

Реферат на тему:

Особливості структури ґрунтового покриву Гологоро-Кременецького горбогір'я

Ґрунтовий покрив будь-якої території є складно організованою, ієрархічною, відкритою системою, яка обмінюється з навколишнім середовищем речовиною та енергією. Це один з головних компонентів екосистеми, його неоднорідність і строкатість впливають на різноманітність екологічних умов середовища. Важливою характеристикою ґрунтового покриву є його структура.

Структура ґрунтового покриву (СҐП) території визначає еколого-географічні закономірності просторового розміщення різних типів ґрунтів, співвідношення ґрунтів на території, причинно-наслідкові зв'язки між компонентами ґрунтового покриву. Дані про СҐП необхідні для типізації земель, картування ареалів деградованих ґрунтів, розробки меліоративних заходів, обґрунтування адаптивно-ландшафтного землеробства, організації моніторингу та охорони ґрунтів.

Термін "структура ґрунтового покриву" запроваджений В.М. Фрідландом для позначення закономірного чергування низки елементарних одиниць ґрунтового покриву, що мають спільне походження і розвиток, певні геометричні параметри та утворюють замкнуті просторові ареали [2]. СҐП будь-якої території формують елементарні ґрунтові ареали (ЕҐА), прості та складні ґрунтові комбінації (ҐК).

Вивчення структури ґрунтового покриву особливо актуальне на територіях давнього та інтенсивного сільськогосподарського освоєння. Під впливом антропогенного використання відбуваються зміни у характері та механізмі зв'язків між ґрунтами, змінюється рисунок ґрунтового покриву внаслідок зникнення одних ґрунтових відмін та появи інших.

Для регіону Гологоро-Кременецького горбогір'я характерне тривале сільськогосподарське використання, значна частка просапних культур у системі сівозмін, що за умов розчленованого рельєфу призвело до розвитку ерозійних процесів. Вивчення структури ґрунтового покриву горбогір'я в разі агротехногенного впливу є важливим для визначення змін, що відбулись у результаті окультурення, та головних тенденцій розвитку ґрунтового покриву. З'ясування головних напрямів сучасного розвитку ґрунтового покриву дасть змогу розробити оптимальні заходи щодо його раціонального використання.

Дослідженню структури ґрунтового покриву значну увагу приділяють учені-ґрунтознавці, про що засвідчують публікації, присвячені цьому питанню. Вивчення СҐП окремих регіонів переважно прикладне. Автори (М.Н. Строганова, М.А. Глазовська, Н.П. Сорокіна, Е.Д. Дмитрієв) наводять дослідження різних рівнів організації ґрунтового покриву (елементарних ґрунтових ареалів, елементарних ґрунтових структур, окремих типів СҐП). Такі дослідження охоплюють здебільшого лісостепові та степові райони Росії та Молдови. У публікаціях схарактеризовано математично-геометричні особливості одиниць СҐП, їхній зв'язок з факторами диференціації ґрунтового покриву, зміни розвитку СҐП в разі антропогенного впливу. Питання картографування структури ґрунтового покриву, методика дослідження СҐП та використання даних про СҐП у різних галузях географії розкриті у монографії С.П. Позняка, Є.Н. Красєхи, М.Г. Кіта "Картографування ґрунтового покриву". В Україні дослідженню СҐП приділяють менше уваги, ніж за кордоном. Однак за умов реформування земельних відносин у державі дані про структуру ґрунтового покриву матимуть важливе значення в бонітетній оцінці ґрунтів. Це ще раз підтверджує актуальність вивчення СҐП різних регіонів України.

Гологірське пасмо – західна частина Гологоро-Кременецького горбогір'я, північного уступу Подільської височини. Ґрунтовий покрив пасма представлений як автоморфними (ясно-сірими, сірими, темно-сірими опідзоленими, чорноземами опідзоленими та неглибокими), так і напівгідроморфними та гідроморфними ґрунтами (лучними, лучно-болотними, болотними, торфувато-болотними).

Структура ґрунтового покриву території досліджень має значну складність, що зумовлено, передусім, дією таких чинників, як геолого-геоморфологічна будова та діяльність людини. Рельєф Гологірського пасма складний. Долинами рік та потоків пасмо розчленоване на горби-плато, які також порізані глибокими балками та ярами. Схили мають, як звичайно, складну форму, різну крутість та часто закінчуються урвищами. Інтенсивні процеси змивання на схилах спричинюють значне поширення еродованих ґрунтів. Особливий вплив на СҐП має діяльність людини, що призводить до появи нових ґрунтових комбінацій замість однорідних ґрунтових масивів.

СҐП Гологірського пасма вивчали в межах дослідної ділянки-катени, закладеної поблизу с. Червоне Золочівського р-ну Львівської обл. Об'єкт досліджень – структура ґрунтового покриву ділянки; мета – вивчення головних типів структур ґрунтового покриву пасма, їхнього компонентного складу, просторових закономірностей поширення та взаємозв'язків між ґрунтами.

Згідно з класифікацією структур ґрунтового покриву, запропонованою В.М. Фрідландом [3], на території досліджень переважають мезоструктури ґрунтового покриву. Головними класами ґрунтових комбінацій пасма є поєднання, варіації та поєднання-варіації. Ґрунтові комбінації утворюють ланцюги, тобто між компонентами різних ҐК існують взаємозв'язки завдяки переміщенню ґрунтових мас в умовах прискореної ерозії. Генетичний зв'язок між компонентами ґрунтового покриву односторонній (перерозподіл вологи й органо-мінеральних речовин визначає різну інтенсивність розвитку процесів оглеєння, оторфування, підзолистого, ерозійного). У місцях залягання строкатих материнських порід (лесоподібних суглинків, елювію щільних карбонатних порід) формуються мікроструктури ґрунтового покриву, представлені мікромозаїками. За механізмом диференціації ґрунтового покриву та характером переміщення речовини й енергії між компонентами ґрунтового покриву мезоструктури Гологірського пасма об'єднують у декілька розрядів: автономно-гідроморфні СҐП, змито-намиті площинні, змито-намиті площинні гідроморфні.

Розряд автономно-гідроморфних СҐП характеризують водно-міграційні переміщення речовини та енергії між компонентами СҐП; диференціація ґрунтового покриву відбувається за ступенем зволоження [3]. У межах Гологірського пасма цей розряд представлений поєднаннями сірих, темно-сірих та чорноземів опідзолених поверхнево-глеюватих з торфово-болотними ґрунтами і торфовищами низинними. Приурочені вони до північного макросхилу пасма і поширені на висотах 260–300 м. Цьому розряду СҐП, як і загалом для Гологірського пасма, притаманна залежність поширення певних типів або підтипів ґрунтів від висоти місцевості.

У поєднаннях автономно-гідроморфного розряду СҐП найвищий висотний рівень займають ареали сірих та темно-сірих опідзолених поверхнево-глеюватих ґрунтів (280–300, інколи 300–320 м). Поширені вони на слабопохилених вододілах та привододільних частинах схилів незначного похилу.

Потужність гумусованої товщі сірих опідзолених поверхнево-глеюватих ґрунтів коливається від 40 до 50 см. Вміст гумусу в орному шарі становить 2,5–2,8% і різко зменшується з глибиною (до 0,9–1,3% на глибині 30–35 см). Реакція ґрунтового розчину в орному шарі нейтральна (рН сольове 6,3), а вниз по профілю зростає до слабокислої (рН сольове 5,1). У складі ввібраних основ переважає кальцій (11,0–11,6 м-екв на 100 г ґрунту). Ступінь насичення основами – 80–86%.

Темно-сірі опідзолені поверхнево-глеюваті ґрунти мають ліпші фізико-хімічні властивості, ніж описані вище. У цих ґрунтів потужніша прогумусована товща (нижня межа горизонту Ні становить 79–85 см). Вони ліпше забезпечені гумусом, вміст його в орному шарі (0–30 см) коливається від 3,3 до 4,1%. З глибиною кількість гумусу зменшується поступово (1,6–1,7% на глибині 60–70 см). Реакція ґрунтового розчину змінюється від нейтральної у верхній частині профілю (рН сольове 6,3–6,5) до слабокислої в ілювіальному горизонті (рН сольове 5,0–5,4). Серед вбирних основ переважає кальцій (14,0–17,6 м-екв на 100 г ґрунту). Ступінь насичення основами – 91,4–92,3%.

Сірі та темно-сірі опідзолені поверхнево-глеюваті ґрунти утворюють здебільшого однорідні ареали. Однак у разі розвинутого мікрорельєфу (переважно антропогенного походження), крім цих ґрунтів, трапляються плями слабозмитих відмін, які займають незначний відсоток площі.

Ареали чорноземів опідзолених поверхнево-глеюватих приурочені до вирівняних ділянок і слабохвилястих пологих схилів з абсолютними висотами 260–280 м. Ґрунти мають більшу потужність профілю, ніж сірі та темно-сірі опідзолені. Гумусована товща досягає глибини 78 см, хоча заклинки гумусу простежуються до глибини 96 см. Вміст гумусу у верхньому горизонті коливається від 3,9 до 4,3%, поступово зменшуючись з глибиною. Реакція ґрунтового розчину коливається від слабокислої до нейтральної (рН сольове 5,5–6,5). Ступінь насичення основами становить 84,8–97,4%. У вбирному комплексі переважають катіони кальцію (20,0–24,0 м-екв на 100 г ґрунту).

У замкнутих западинах та долині струмка формуються торфово-болотні ґрунти та низинні торфовища. Ареали цих ґрунтів мають округлу або витягнуту лінійну форму. Тут відбувається акумуляція органічних і мінеральних речовин, що переміщуються з поверхневими та ґрунтовими водами з вищих гіпсометричних рівнів.

На схилах переважним процесом диференціації ґрунтового покриву є водна ерозія. Тому найпоширеніший розряд СҐП Гологірськго пасма – змито-намиті площинні мезоструктури. Характер переміщення речовини й енергії між компонентами ґрунтових

комбінацій – денудаційно-акумулятивний. Приурочені вони до різного діапазону висот та мають різноманітний компонентний склад.

У центральній частині Гологірського пасма на висотах 300–380 м формуються поєднання сірих опідзолених поверхнево-глеюватих незмитих, слабо-, середньозмитих та намитих ґрунтів. Значну частку площі цього розряду СҐП займають еродовані ґрунти, поширені на схилах крутістю понад 2. Внаслідок господарської діяльності людини тут посилюється роль мікрорельєфу у формуванні ґрунтового покриву. Неоднорідність ґрунтового покриву зростає внаслідок збільшення діапазону коливання окремих властивостей ґрунтів (потужності гумусованої товщі, вмісту гумусу та поживних речовин тощо).

Незмиті ґрунти приурочені до вододільних поверхонь та утворюють, як звичайно, однорідні контури. Інколи у периферійних частинах ареалів під впливом сільськогосподарського використання зростає коливання показників вмісту гумусу та поживних речовин. На привододільних схилах (крутістю до 3) у межах цієї мезоструктури формуються плямистості сірих опідзолених поверхнево-глеюватих незмитих та слабозмитих ґрунтів.

Loading...

 
 

Цікаве