WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Ніша ландшафтознавства в полі культури та місце Львівської ландшафтознавчої школи в ній - Реферат

Ніша ландшафтознавства в полі культури та місце Львівської ландшафтознавчої школи в ній - Реферат

Місце ландшафту. Місце ландшафту описується через топологічні параметри (де воно є?), через змінні, що описують внутрішній устрій місця, його фізичну наповненість елементами (що воно собою являє?), та характеристики, які можна умовно назвати як "цінність місця" (яке воно має значення?). Інтерпретація ландшафту залежить від того, як тлумачать ці три риси виміру місця. Оскільки наповненість місця ландшафту ми розглянули раніше (див. рис. 4), опишемо поле пізнання ландшафту, яке побудоване на двох осях: наскільки чітко локалізоване місце у просторі і наскільки інтерпретація ландшафту враховує цінності, які місця ландшафту мають для людини (рис. 5).

Рис. 4. Співвідношення інтерпретацій ландшафту за тлумаченням ними елементів ландшафту (індекси – позначення інтерпретацій ландшафту у табл.1 SN3-a – інтерпретація Відаля, SN3-b – інтерпретація Зауера)

З точки зору тлумачення місця ландшафту львівська школа ландшафтознавства вирізняється категоричністю: кожне місце (ПТК) має своє чітке положення в ландшафтній структурі, воно є виключно природним утворенням, й людські цінності, переживання, ремінісценції до цих місць жодного відношення не мають. Така сама очищена від людських цінностей інтерпретація ландшафту властива всім тим школам ландшафтознавства, які ґрунтуються на науково-природничих засадах (N2–N4 на рис. 5). На протилежному боці – школи ландшафтознавства, які виходять із інтерпретації ландшафту як категорії перцепційної (Р3–Р5). Із ними львівська ландшафтознавча школа не має точок дотику не лише в площині тлумачення місця, але й в інших поняттях, через які розкривається ландшафт (див. рис. 2–4).

Образ. Практично усі інтерпретації ландшафту в той чи інший спосіб основані на тому, що ландшафт являє собою не простір як такий, а той образ, в якому він постає. Український та польський відповідники німецькому Die Landschaft (відповідно – краєвид та krajobraz) тонко передають цю важливу рису ландшафту. В багатьох інтерпретаціях ландшафту цей образ розуміється в його "приземленому" значенні – як візуальний постав простору.

Феноменологічні та поетичні інтерпретації ландшафту мають справу з образом ментальним, насиченим значеннями та почуттями, психологічні – з ментальними картами простору (тобто, уявленнями людини щодо впорядкування простору). Отже, важливою віссю, за якою можна впорядкувати різні інтерпретації образу ландшафту, є вісь ступеня реальності (тілесності) цього образу.

Рис. 5. Співвідношення інтерпретацій ландшафту з урахуванням цінності місця (індекси – позначення груп інтерпретацій ландшафту у табл.1. N2-а, N2-b, N2-с – відповідно: індивідуальна (регіональна), типологічна та інтерпретація ландшафту як загального поняття)

Оскільки категорія образу найтіснішим чином пов'язана з тим, хто і як його сприймає, то друга важлива вісь має бути пов'язана із особливостями сприйняття образу. В естетиці довкілля є дві теорії щодо сприйняття образу – в відстороненій або в задіяній формі [5, 6]. Перша виходить із того, що для формування образу певного об'єкта досить того, аби цей об'єкт існував і був доступний спостереженню. Робимо висновок, що образ формується незалежно від того "занурюється" людина у ландшафт або ж просто споглядає його на відстані – у прямому та переносному значенні слів "занурення" та "відстань". Інша позиція полягає у тому, що виникнення естетичного почуття до ландшафту можливе лише в задіяній формі. Задіяне сприйняття ландшафту передбачає те, що пізнається він саме через "занурення" людини у нього – через надання ландшафту значень, цінностей, його практичного використання тощо. В естетиці вважається, що ці дві теорії конкурентні й взаємовиключні, отож їх можна розглядати як два полюси на вісі "задіяності–відстороненості" сприйняття ландшафту.

Дві ці вісі формують поле інтерпретацій ландшафту, в основі якого лежить тлумачення такого поняття, як "образ" (рис. 6).

Поле на рис. 6 відрізняється від попередніх тим, що львівська школа ландшафтознавства займає у ньому не екстремальні позиції, а помірковану щодо ступеня реальності образу. Згідно з цією інтерпретацією, ландшафт, хоч і складається із тілесних елементів, а його місця (ПТК) чітко визначені й також матеріальні, однак не є суто матеріальним образом. Це пов'язано з тим, що ландшафт львів'яни розуміють як утворення природне, таким самим має бути й його образ.

Рис. 6. Співвідношення інтерпретацій ландшафту за тлумаченням ними образу простору (індекси – позначення груп інтерпретацій ландшафту у таблиці.

Однак той образ, в якому більшість ландшафтів постає перед нашим зором, "затушований" антропогенними елементами, відтак для одержання природної основи ландшафту цей реальний фізичний образ слід "очистити" від антропогенних елементів. Зробити це можна тільки ментально, відтак і образ ландшафту набуває рис ментального. Так, ландшафтні карти львівських географів – це не карти тих ландшафтів, які реально існують зараз: із ріллею, автошляхами, сміттєзвалищами і складами. Це – розумова конструкція, це уявлення про ті ландшафти, які існували (або які б існували), якби людина в їхнє життя не втручалася.

Висновок, який можна зробити з аналізу поданих рисунків, зводиться до того, що сучасне ландшафтознавство не являє собою консолідованого навколо певної інтерпретації ландшафту згустка думок. Скоріше його можна уявити як деяке доволі розлоге поле, у різних частинах якого культивується своє бачення ландшафту, шляхів його пізнання та практичного використання набутих знань про нього. Така "картина" науки зовсім не свідчить про її "рихлість", дезінтегрованість і нежиттєздатність. Навпаки – вона свідчить про те, що ландшафтознавство було й лишається багатим на ідеї, відзначається високим потенціалом у плані взаємодії та взаємозбагачення, має багато різних "точок росту", відтак – здатне вирішувати дуже широке коло наукових та інших завдань.

Мабуть, ще не до кінця розпізнана сила ландшафтознавства полягає не у виробленості та довершеності деякого його єдиного теоретичного базису, а у наявності декількох таких базисів. Кожен із них представлений (чи має бути представленим) відповідною науковою школою. Навряд чи має сенс вести дискусію, яка із них більш вірна і більш

"ландшафтна". Кожна школа займає своє місце в полі ландшафтознавчого пізнання, й чим більших успіхів вона досягає у розбудові цього місця, тим сильнішим є ландшафтознавство загалом.

Львівська ландшафтознавча школа займає принципово важливе місце у полі пізнання ландшафту. Важливість цього місця полягає у тому, що, розміщуючись у багатьох проекціях поля на його крайніх позиціях (див. рис. 2–4), воно відіграє роль каркаса всієї будівлі ландшафтознавства. У випадку поля пізнання, його крайні позиції мають значення не периферії чи маргінальності, а ядра, теоретичного концентра. Саме тут формулюються ті ідеї, які відзначаються особливою принциповістю та послідовністю. Вони потребують ретельного обґрунтування, а це веде до їхньої традиційності та фундаментальності (фундамент закладається не у центрі будівлі, а на її несучих стінах!).

Безсумнівні успіхи львівської ландшафтознавчої школи, її послідовність, традиційність і фундаментальність основ у певному ступені зумовлені тим місцем, яке вона займає у полі пізнання ландшафту. Ландшафтознавство самих різних шкіл і напрямів має завдячувати львівським географам за те, що, займаючи півсторіччя життєво важливе місце у цьому полі, вони вибудували тут потужну й елегантну вежу знань про ландшафт. Значення цієї "вежі" сягає далеко за межі лише географічного ландшафтознавства. Воно є загальнокультурним надбанням, проте це його загальнокультурне значення ще має бути осягнуте.

Використана література

  1. Арманд А.Д. Ландшафт как конструкция // Изв. Всесоюз. Геогр. об-ва, 1988. Т.12. Вып. 2.

  2. Гродзинський М.Д. Від географічного до загальнокультурного поняття ландшафту: "інтерпретаційний переворот" і ландшафт // У: "Ландшафт як інтегруюча концепція ХХІ сторіччя". К., 1999.

  3. Каганский В.Л. На пути к герменевтике ландшафта // У:"Людинав ландшафті ХХІ століття: Гуманізація географії. Проблеми постнекласичних методологій". К., 1998.

  4. Тютюнник Ю.Г. Тоталлогия ландшафта. Киев, 2002.

  5. Berleant A. The Aesthetics of Environment. Philadelphia: Temple University Press, 1992.

  6. Bourassa S. The Aesthetics of Landscape. London: Belhaven Press, 1991.

  7. Meinig D.W. The Beholding Eye: Ten Versions of the Same Scene. // In: D.W.Meinig, J.B.Jackson (eds.) "The Interpretation of Ordinary Landscapes". Oxford: Oxford University Press, 1979.

  8. Wieber J.-C. Le paysage. Questions pour un bilan. // Bulletin Assoc. Geogr. Franaise. 1987. Vol. 64. No 2.

Loading...

 
 

Цікаве