WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Ландшафтність етносу та етнічність ландшафту - Реферат

Ландшафтність етносу та етнічність ландшафту - Реферат

Реферат на тему:

Ландшафтність етносу та етнічність ландшафту

Метою дослідження став аналіз взаємодії етносу і ландшафту, наслідком якої є вплив особливостей ландшафтів на етноси і, навпаки, зміни ландшафтів під впливом життєдіяльності етносів. Отже, мова йтиме про новий виток розвитку геодетермінізму. Свого часу, завдяки роботам спочатку французького філософа Ш. Монтеск'є, потім А. Гумбольдта, К. Ріттера, ще пізніше – Д.П. Марша, який розробив ідею гармонії людини і природи, екологічного вписування господарства у природне середовище, ця концепція мала досить широке розповсюдження. Саме ці ідеї дали поштовх виникненню антропогеографії. Але згодом вони були забуті і повернутися до них вже у ХХ столітті примусили проблеми екологічної кризи. Але сьогодні людство зіштовхнулося з ще більш глибинною проблемою – втратою духовності, без якої людина не може відтворюватись саме як феномен людини. Яку роль у цій проблемі відіграє ландшафт? Як людство розділяється на етноси, які належать до різних світів? Автори роблять спроби дати відповідь на деякі питання.

Теорія етногенезу розроблялася А. Тойнбі, етнометодологом – Г. Гарфінкелем, Л.М. Гумільовим та іншими дослідниками. Але сьогодні ми маємо нові досягнення в області синергетики, які можна взяти як теоретичну основу наших уявлень. Це питання є одним з найскладніших і найцікавіших у сучасній географії. І справді, як виникають цілісні угрупування людей, єдність яких основується не на матеріальній основі, а на цілісній картині світу і внутрішньо сполученій сукупності відібраних стереотипів поведінки. Яку роль у цьому процесі відіграє навколишнє середовище, насамперед ландшафт? І чи не поєднуються процеси етногенезу та ландшафтогенезу у єдиний процес самоорганізації буття як потоку людино-ландшафтної тотальності, що породжує сталі характерні особливості – атрактор, що

має і матеріальне відображення як з боку людської спільноти: у характері житла, подвір'я (тут варто згадати типовість кавказьких аулів з родовими баштами, які є майже однаковими у багатьох районах Кавказу), способів і засобів ведення господарства і, навіть, у практичності селянського одягу, так і у характері організації рисунка денної поверхні, що є наслідком регулярної дії відібраних традицій, стереотипів господарювання, відтворення релігійних потреб і т. п. Отже, автори роблять спробу розглянути формування етносу не тільки як різновиду віддзеркалення в культурі людського співтовариства особливостей ландшафтів, в яких відбувається етногенез, а як складний процес взаємовіддзеркалень у системі "етнос–ландшафт".

Щоб зрозуміти, як виникає етнос, слід уявити етногенез як спонтанне виникнення особливого організму, який охоплює більш-менш визначену людську спільноту, пронизану не тільки єдністю господарювання, але, передусім, загальною ментальністю, єдиною мовою, спільною культурою. Таку цілісність будемо називати етнічним тілом. Як і будь-який інший природний об'єкт, етнічне тіло можна розглядати з позиції фізики (це буде свого роду етнічна механіка), теорії інформації (як етнічну інформаційну систему), з точки зору культурології (як свого роду культурологічну популяцію) і, нарешті, з позиції феноменології (феноменальне етнічне тіло). Розглянемо їх.

Етнічне тіло як фізична категорія припускає використання таких характеристик, як кількість, щільність, в'язкість, текучість, "температура" (рухливість), "теплоємність", ентропія (свобода як ентропія), фазовий стан і т. п. Достатньо сказати, що за умови відсутності вираженої соціальної ієрархії, етнос може бути описаний методами теорії суцільних середовищ. Етнос – це внутрішньо структурований потік, що, перетворюючи середовище, формує свій історичний шлях, але який не можна змоделювати сучасними математичними засобами. Спрощений же опис надто редукує його, хоча у деяких випадках може виявитись корисним.

Значно цікавішим є образ етнічного тіла як інформаційної системи, що містить у собі інформаційну машину, тобто етнос не тільки віддзеркалює у своїх характеристиках особливості середовища, але має механізми відстеження змін як у ньому, так і всередині себе: етноси слід розглядати як дисипативні системи, динаміка яких реалізується у мінливому середовищі. Для таких систем середовище є не стільки "фізичним", скільки "інформаційним" з певною інформаційною насиченістю. Отже, етнос має бути активною системою, яка відстежує як стан середовища, так і простір внутрішніх станів з метою реалізації своєї цільової функції. Чим складнішим є середовище, тим більш складною має бути організація етносу. Особливим різновидом середовища буття є місто, яке створює умови для виникнення космополітичного урбоетносу.

Ландшафт як організація денної поверхні, разом з соціальними, виробничими, культурологічними процесами, утворює етногенетичну ситуацію. Взаємодія і взаємне віддзеркалення ведуть до встановлення режиму, в якому обидві сторони містять сліди дії протилежної сторони: ландшафт через свій стиль впливає на інтенцію етносу, а етнос змінює стиль ландшафту. Таким чином, окремі етноси можна розглядати як свого роду фазові стани, які стрибкоподібно змінюються під впливом поступових змін зовнішніх чинників (керуючих параметрів). Ця нелінійність і забезпечує диференціацію загальнолюдського суспільства на етнічні групи. Але далі відбувається таке: проявляються внутрішні параметри порядку (дія пасіонаріїв), які діють як посилювачі певних режимів, що і зумовлює відбір системою "етнос–ландшафт" обмеженої сукупності режимів спряженого функціонування.

До речі, саме концепція етносу Л.М. Гумільова (Гумилёв, 1990), згідно з якою його розвиток насамперед визначається внутрішніми причинами, є найбільш синергетичною. Ключовою перемінною тут виступає рівень пасіонарності. Ця величина визначається кількістю людей, які спроможні, у збиток особистому благополуччю і навіть безпеці, змінювати цінності, відносини, стандарти поведінки, отже, створювати нові відносини. Поштовх до утворення нових відносин може бути пояснений з точки зору концепції самоорганізації критичності. Її сутність у тому, що внутрішня динаміка самої системи породжує "лавини катастроф", тобто різні за масштабом структурні перебудови. Оскільки етнос – це сукупність носіїв певних традицій, стереотипів поведінки, стає зрозумілим, що як з причин зовнішніх, так і завдяки внутрішній динаміці, як етносистема, так і система "етнос – природне середовище" будуть породжувати кризи. Величина катастрофи залежатиме від того, на якому рівні суспільної ієрархії опиниться пасіонарій.

Бачення етносу як культурологічної популяції також має певний сенс, бо мова йде про угрупування, в якому культурні традиції – міми, якщо виражатися мовою Р. Докінза [3], – передаються особливими, притаманними тільки людині способами. Важливим тут є те, що відношення між перцепцією і поняттями, які творять картину світу, є досить складним. Встановлено, що люди різних культур створюють різні мислені образи реальності. Це веде до того, що їхнє сприйняття світу залежить від цих стереотипів [1].

Нарешті, феноменологічний підхід, який припускає розглядання етносу як феноменального тіла. При такому розгляданні етнос є водночас тілом і духом, тобто він виступає як тотальність. Те, що його зв'язує у єдине ціле, можна назвати інтенційним полем етносу. Але нас цікавить питання, яку роль у етнотворенні відіграє те географічне середовище, в т.ч. ландшафт, у якому цей процес відбувається.

Саме організація денної поверхні на початкових етапах становлення етносів детермінує характер культури (в широкому розумінні слова) того чи іншого етносу. Отже, ландшафт і геоситуація взагалі як середовище буття соціуму виступають свого роду керуючим параметром, що просто змушує соціум ділитися на соціокультурні фази – етноси. А переходи між ними можуть бути проінтерпретовані як фазові переходи. Це означає, що загальний людський соціум має в своїй структурі не тільки виразні етнічні угрупування з відмітними особливостями культури, але і безліч маргінальних варіантів, що утворюються як всередині етнічних груп унаслідок культурних мутацій, так і внаслідок взаємодії з іншими етносами. Ці маргінальні перехідні стани виконують функцію клеї у загальному людському суспільстві.

Етнос як тіло постійно перебуває у середовищі речей. Самі особливості цих речей мають визначати "рухи" цього етнічного тіла. Звернемось до М. Мерло-Понті: "Дитина знаходить їх навколо себе при народженні, начебто вони впали з неба. Вона прагне оволодіти ними, вона вчиться використовувати їх так само, як їх використовують інші, бо тілесна схема встановлює безпосередні відповідності між тим, що бачить і тим, що вона робить, а через це предмети побуту визначаються у вигляді відомого manipulandum, а інший – як центр людських дій. Існує, в тому числі, один культурний об'єкт, який має грати головну роль у вихованні іншого – це мова" [2, с. 452]. І далі: "Я розумію іншого своїм тілом, як своїм же тілом сприймаю "речі". Смисл "зрозумілого" таким чином жесту – не за ним, він переміщається зі структурою світу, який окреслюється жестом і який я беру на себе, він розтікається по самому жесту" [2, с.243]. Мовний жест сам окреслює смисл. "Все відбувається так, начебто інтенції іншого населяли моє тіло, а мої інтенції населяли тіло іншого. ...Відбувається підтвердження іншого мною і мене іншим. " [2, с. 242]. Смисл передається іншим, тіла котрих захоплюючі і захоплюються у загальному прагненні освоїти єдність єдиного буття. Мова завжди йде про співсприйняття. Етнічний суб'єкт сприймає інших суб'єктів свого етносу і навколишній ландшафт як своє доповнення.

Loading...

 
 

Цікаве