WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Ґрунтова карта Чаславського: її особливості й переваги - Реферат

Ґрунтова карта Чаславського: її особливості й переваги - Реферат

Реферат на тему:

Ґрунтова карта Чаславського: її особливості й переваги

В 1873 році молодший редактор статистичного відділу департаменту землеробства й сільської промисловості економіст-географ В.П. Чаславський завершив роботу над складанням ґрунтової карти Європейської Росії.

Слід зазначити інші ґрунтові карти, що передують роботі Чаславського: рукописна карта невідомого автора (1841), карти академіків Веселовського (1849, 1852, 1857) і Рупрехта (1866), Вільсона (1869).

В.В. Докучаєв у своїй роботі "Російський чорнозем" виділив особливості й переваги карти Чаславського, які вигідно відрізняють її від карт-попередників. У цій карті враховані основні роботи з географії російських ґрунтів, що підвищує її точність і ймовірність її досконалості для часу її видання. Вона незрівнянно багатша фактами. Так, на попередніх картах було нанесено тільки вісім ґрунтових знаків; на карті Чаславського їх 32.

На карті Чаславського вперше нанесені, і притому з надзвичайно більшими подробицями, ґрунти Привіслянських губерній. На ній уперше дається позначення ґрунтів Терської області, області Війська Кубанського й Ставропольської губернії.

Тут позначені зовсім нові ґрунти ( наприклад, підзол) і безліч нових чорноземних островів, що лежать далеко на північ від суцільного чорнозему. Так тут показані, крім уже відомих нам із карти Вільсона (1969), чорноземні острови в губерніях В'ятській, Пермській, Ковенській, Сувалкській, Гродненській, біля Володимира-Волинського та ін.

Слід зазначити, що на карті Чаславського чіткіше й детальніше, ніж раніш, позначено, що північна границя суцільного чорнозему збігається із широкою піщаною смугою, що майже суцільно тягнеться по зазначеній границі із заходу на схід, від границь Галичини й Царства Польського до гирла Ками. Судячи з карти, ця характерна смуга починається широкою стрічкою в басейні Прип'яті, спускається по правому березі Дніпра до Києва, піднімається звідси по басейну Десни до Чернігова; від цього пункту піщана смуга повертає на північний схід і тягнеться, з незначними переривами, уздовж лівого берега Десни до верхів'їв Оки. Ця смуга, як показує орографічна карта, разюче збігається з найбільш глибокою центральною низовиною Росії.

Північна границя чорнозему, становлячи межу відомої флори, лежить між ізотерами 18 і 19; з них ізотера 18° прорізує всю зазначену піщану смугу й далі, від гирла Ками, іде вздовж цієї ріки й Білої до Уралу; на цьому останньому просторі вона збігається із продовженням зазначеної центральної низини, що й становить тут, аж до Уральського хребта, подальшу північну границю чорнозему.

Не менш корисні й ті особливості, які ми зустрічаємо на карті Чаславського щодо географії суцільної чорноземної смуги Європейської Росії.

Відзначається, що задовго до появи карт чорнозему, що належать Рупрехту (1866 р.) і Вільсону (1869 р.), було відомо, що чорнозем далеко не всюди однаковий, що місцеві жителі розрізняють, наприклад, чорнозем піщаний, суглинний, чорнозем кращий, гірший і т.п. На час складання Чаславським його карти кількість різновидів чорнозему збільшилося ще більше. Зрозуміло, що при зведенні всіх локальних карт в одному загальну, укладачеві залишалося одне із двох: або опустити всі деталі в номенклатурі чорнозему (чорнозем піщаний, суглинний та ін.), що являють уже самі по собі великий інтерес, і, головне, викликають маси питань для дослідження, і показати різні чорноземні ґрунти під однією загальною назвою "чорнозему"; або ж, не допускаючи довільних змін на локальних картах, нанести всі їхнї подробиці на загальну карту. По першому способу пішли академіки Веселовський і Рупрехт, другий шлях обрав В. И. Чаславський, і, на думку Докучаєва, цей останній спосіб більш цінний і для практичних, і для наукових цілей.

На розглянутій карті вперше позначено, що на багатьох границях чорнозему є перехідна смуга, де чорнозем поступово й часто непомітно переходить у навколишні ґрунти й зливається з ними. Ці перехідні по кольорах ґрунти, однаково, якого б складу вони не були, названі Чаславським "вологою землею". Вони тягнуться у вигляді майже суцільної смуги уздовж усієї північно-західної границі суцільного чорнозему. Але найбільший інтерес ці перехідні ґрунти представляють на терасах біля північного берега Чорного моря. Тут, за словами В.И. Чаславського, "на деякій відстані від Чорного моря, у межах Бессарабії й Херсонської губернії, ґрунт, спускаючись терасами, убожіє, чорнозем робиться дрібнішим, переходить у сіру землю, а біля самого моря - у суглинок і супісок. Ліворуч Дніпра, біля його гирла, зустрічаються навіть піски, і ґрунт усього Кримського степу складається переважно із суглинку з деякою домішкою чорноземних частин; чорноземний ґрунт зустрічається тут клаптиками". Вказується, що на широтах Елисаветграда й Балти тягнеться так званий "гладкий чорнозем"; південніше знаходиться упереміж "просто чорнозем" і "чорнозем супіщаний"; ще південніше, у межах Миколаєва й трохи північніше Одеси тягнуться "сірі землі"; нарешті, по берегах самого моря й Дніпра подекуди показані чисті піски й суглинки.

Ґрунтова карта В.І. Чаславського вигідно відрізнялася від раніше виданих ґрунтових карт, насамперед, більшим масштабом і більш повним і новим матеріалом, зібраний автором. Видання в 1879 р. цієї карти являло собою для того часу велике досягнення в справі вивчення ґрунтів країни і їх картування.

Loading...

 
 

Цікаве