WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Правова основа містобудівного кадастру. Зміст документів проекту зміни цільового призначення земельної ділянки. Спеціальні правові режими земель істор - Реферат

Правова основа містобудівного кадастру. Зміст документів проекту зміни цільового призначення земельної ділянки. Спеціальні правові режими земель істор - Реферат

види залежно від характеру об'єктів, які на них розташовані, визначається коментованою статтею. Такий поділ є похідним від класифікації об'єктів культурної спадщини, наведеній у ст. 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" від 8 червня 2000 р., хоча ці дві класифікації повністю не співпадають.
Більш широкий, порівняно з ст. 53 ЗК, перелік видів об'єктів культурної спадщини, який дається в Законі "Про охорону культурної спадщини", свідчить про те, що для надання земельній ділянці статусу земель історико-культурного призначення недостатньо лише наявності на відповідній території історико-культурного об'єкта - необхідно визнання особливого статусу такого об'єкта державою шляхом вчинення певних юридичних дій, зокрема включення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, Списку охоронюваних археологічних територій України, Списку історичних населених місць України тощо.
Державний реєстр нерухомих пам'яток України ведеться за категоріями пам'яток національного та місцевого значення. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи поширюється правовий статус пам'ятки (ст. 13 Закону "Про охорону об'єктів культурної спадщини").
Занесення до Реєстру пам'яток національного значення, вилучення з нього, зміна категорії пам'ятки провадиться згідно з постановою Кабінету Міністрів за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Щодо пам'яток місцевого значення рішення приймається центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або Українського товариства охорони пам'яток історії та культу-ри, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини.
Відповідно до ст. 31 Закону "Про охорону культурної спадщини" топографічно визначені території чи водні об'єкти, в яких містяться об'єкти культурної спадщини або можлива їх наявність, можуть оголошуватися рішенням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини охоронюваними археологічними територіями на обмежений або необмежений строк за поданням відповідного органу охорони культурної спадщини. Правовий режим охоронюваної археологічної території визначається центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Список охоронюваних археологічних територій України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Ка-бінетом Міністрів України.
З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України. Відповідний Список за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.
Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.
Крім вимог національного законодавства у сфері збереження об'єктів культурної спадщини і земель під ними, Україна виконує й міжнародні зобов'язання, що на неї покладаються відповідно до міжнародних договорів, учасницею яких вона є. Так, ще в статусі Української РСР Україна ратифікувала Конвенцію про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (Париж, 1972 р.; ратифіковано Указом Президії Верховної Ради УРСР від 4 жовтня 1988р.№6673-ХІ).
Ця Конвенція спрямована на забезпечення виділення і особливої охорони на національному та світовому рівнях найбільш цінних об'єктів. Країни-учасниці забезпечують найефективнішу, наскільки це можливо, охорону та популяризацію таких об'єктів. Вони мають проводити спільну політику задля надання культурному і природному надбанню певного статусу в суспільному житті та включення охорони таких об'єктів до загальнодержавних програм.
Конвенція передбачає відповідні юридичні, наукові, технічні, адміністративні та фінансові заходи на національному рівні для виявлення, охорони, збереження і популяризації культурної та природної спадщини. Держави-учасниці повинні сприяти створенню національних та регіональних центрів з цих питань.
Поважаючи суверенні права держав-учасниць, Конвенція, разом з тим, визнає загальним надбанням світової спільноти об'єкти, віднесені до даної категорії відповідно до національного законодавства. Наголошується, що для охорони цього надбання держави мають співробітничати.
Для забезпечення виконання визначених завдань створено Ко-ординаційний комітет і Фонд всесвітньої культурної та природної спадщини. Передбачено, що будь-яка держава - Сторона Конвенції може звертатися з проханням про надання міжнародної допомоги на користь цінностей, розташованих на її території.
1. Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
2. Навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель.
3. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.
1. Згідно з ч. 1 коментованоїстатті землі історико-культурного призначення можуть перебувати в усіх трьох формах земельної власності: державній, комунальній та приватній.
Для оцінки особливостей права власності на землі відповідної категорії слід звернутись до правового регулювання відносин власності на пам'ятки історії та культури, оскільки саме ці об'єкти дають підстави для надання землям, на яких вони розташовані, особливого охоронного статусу і за загальним правилом визначають суб'єктів власності на відповідні земельні ділянки.
Особливості здійснення права власності на пам'ятки історії та культури регулюються розділом IV Закону України "Про охорону культурної спадщини". Стаття 17 цього Закону, а також ст. 21 Основ законодавства України про культуру (Закон від 14 лютого 1992 р.) також декларують можливості розвитку всіх форм власності на об'єкти культурної спадщини. Аналіз відповідних норм, однак, дає підстави стверджувати, що положення земельного законодавства про можливість перебування земель історико-культурного призначення у державній, комунальній та приватній власності не є універсальним, тобто таким, що поширюється на всі види земель цієї категорії, оскільки є категорії пам'яток, які не можуть перебувати в комунальній та приватній власності, а саме - пам'ятки археології. Усі пам'ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, незалежно від форми власності території чи водного об'єкта, на яких вони розташовані, є державною власністю.
Однак останнє застереження має дуже обмежену сферу застосування, оскільки право власності на землі історико-культурного призначення, і на інші землі, за загальним правилом є похідним від права власності на об'єкти нерухомості, що знаходяться на ній. Це дає підстави стверджувати, що й землі, зайняті під об'єктами, передбаченими п. "б" ч. 1 ст. 53, за загальним правилом перебувають у державній власності. Орієнтиром щодо віднесення історико-культурної пам'ятки до археологічної є її включення до
Loading...

 
 

Цікаве