WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Грунтознaвство - Контрольна робота

Грунтознaвство - Контрольна робота

ґрунтової вологи, крім підґрунтової, гравітаційної та капілярно-підпертої. Це верхня межа доступної рослинам ґрунтової вологи після стікання гравітаційної води.
Повна вологоємність (ПВ) - найбільша кількість вологи, яку здатний утримувати ґрунт, коли всі пори (капілярні і некапілярні) заповнені водою і поглинальна здатність ґрунту повністю реалізована.
Таким чином, інтервал доступної рослинам вологи обмежується двома величинами - повною вологоємністю і вологістю стійкого в'янення. Оптимальною для більшості сільськогосподарських рослин є вологість ґрунту - 60% ПВ або 80% НВ.
Сукупність фізичних та фізико-хімічних явищ, що зумовлюють зміну кількості вологи в ґрунті та швидкості її пересування, називають водним режимом ґрунту. До водного режиму ґрунту належить надходження, вбирання та затримання ним води, її переміщення та витрачання, зміна її фізичного стану тощо.
Залежно від цих процесів виділяють різні типи водного режиму (за Г.Н. Висоцьким): промивний, періодично промивний, непромивний, випітний, а також (за О.А. Роде) іригаційний і мерзлотний.
Промивний. Опадів випадає більше, ніж втрачає ґрунт, і вода, просочуючись донизу, промиває його горизонти. Цей тип водного режиму характерний для Поліської і Північно-Західної Лісостепової зон України.
Періодично промивний характерний для реґіонів, дечергуються періоди повного промивання ґрунту із обмеженим промоканням. Характерний майже для всього Лісостепу України.
Непромивний тип поширений у районах, де випадає мало опадів, і між верхнім вологим шаром ґрунту та підґрунтовими водами знаходиться незволожений горизонт. Зустрічається на чорноземних і каштанових ґрунтах Південного Степу України.
Випітний тип водного режиму зустрічається в районах, де кількість вологи, яку втрачає ґрунт, значно перевищує кількість опадів. Такий водний режим характерний для пустель та Південного сухого степу України.
Іригаційний водний режим - це водний режим поливних земель.
Мерзлотний тип водного режиму характеризується накопиченням надлишкової води у верхньому шарі ґрунту за рахунок непроникності нижніх замерзлих горизонтів на фоні невеликої кількості опадів. Характерний для Тундрової зони Півночі.
До заходів регулювання водного режиму ґрунтів відносять заходи боротьби з посухою - затримання снігу, дощової води, збільшення водопроникності та вологоємності ґрунту, збереження ґрунтової вологи, штучне зрошення та з перезволоженням ґрунту - осушувальні заходи.
4. Генетико-морфологічна будова і властивості бурих лісових ґрунтів Українських Карпат
Для грунтів гірських обалстей характерна широтна зональність на рівнині і вертикальна зональність в Карпатах. На рівнинах переважають три типи широтно-зональних грунтів: опідзолені чорноземи, сірі опідзолені і дерново-підзолисті.
У Карпатах теж виділяються три типи грунтів: опідзолені буроземи, гірські підзолисті і гірсько-лучні.
Типовими грунтами для гірських провінцій Карпат і Криму є бурі лісові, хоч тут формуються й інші відміни, які зустрічаються на рівнинних територіях, особливо під лісовою рослинністю.
Бурі лісові грунти утворюються під лісовою рослинністю і високо гірськими луками в умовах посиленого сезонного промивного типу водного режиму та підвищеної відносної вологості повітря. Інтенсивність буроземного процесу залежить від грунтоутворюючої породи і типу лісів. Він сильніше проявляється у грунтах, які сформувались на безкарбонатних породах, ніж на карбонатних, а також під буком і грабом, ніж під хвойними.
Бурі лісові грунти отримали свою назву за характерний жовто-палевий або бурий колір, який обумовлений інтенсивним глиноутворенням в умовах підвищеної вологості й температури. Характерною властивістю буроземних грунтів є збільшена кількість у них несилікатних форм сполук заліза та рівномірний їх розподіл за профілем.
Глибина грунтового профілю - 20-90 см визначається глибиною залягання щільних порід. Диференціюється він на гумусовий, потужністю 15-25 см, і два перехідних горизонти.
Як рельєф, так і грунтовий покрив гірських областей формувалися під дією різноманітних природних умов.
На території парку переважають бурі гірсько-підзолисті, а також дернові та гірсько-лучні грунти. Тут їх зустрічається 26 різновидів. Поширені вони виключно в гірській частині в межах лісового поясу до висоти 1500-1550 м н.р.м. У межах хвойно-широколистяних лісів переважають світлобурі грунти, а вище, в межах смерекових лісів - темнобурі.
Гірсько-підзолисті грунти залягають на середніх і високих терасах карпатських рік, на делювіальних шлейфах схилів, вирівняних частинах вододілів на висотах 400-600 м н.р.м. Їх зустрічається 9 різновидностей.
Гірсько-лучні грунти поширені в субальпійському та альпійському поясах на висотах понад 1500-1550 м н.р.м. Сформувалися вони під трав'янистою та чагарниковою рослинністю високогір'я. Ці грунти представлені 3 різновидами.
Дернові грунти представлені 4 різновидами і знаходяться в межах заплави і першої-третьої надзаплавних терас рік. Утворилися вони під трав'яною та чагарниковою рослинністю.
Зустрічаються на території парку також торфовища та торфово-болотні різновиди грунтів, а також виходи на поверхню корінних порід.
Гірські області, як правило, розташовані у кількох геоморфологічних областях - Зовнішніх Карпат, Вододільно-Верховинській та Полонинсько-Чорногірській, які, в свою чергу, поділяються на ряд геоморфологічних районів.
Чорногора має складчасто-покривну будову, що складається з невеликих лусок та покривів, насунутих у північно-східному напрямку на Скибову зону, що надає Чорногірському хребту чіткої асиметрії. Його північно-східні схили крутіші, ніж південно-західні. Тут переважають форми давнього зледеніння та радіальне розчленування.
Чорногірський масив має п'ять паралельних хребтів, витягнутих з північного заходу на південний схід. На північній границі височать гори Говерла (2061 м), Брескул (1911 м), Туркул (1935 м). Північніше - Козмеска (1592 м) та Маришевська (1587 м), які мають вигляд округлих конусів або куполів.
Третя група хребтів має найвищі вершини Гига (1325 м), Мариш (1342 м) та Кострище (1148 м); четверта - Кукул (1540 м), Озірний (1323 м); п'ята - Гостру Клеву (1226 м), Кострицю (1386 м), Кострич (1344 м) та інші.
В околицях
Loading...

 
 

Цікаве