WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Геологічна діяльність океанів і морів - Реферат

Геологічна діяльність океанів і морів - Реферат

- найбільш типове морфологічне вираження материкового підніжжя. Сумарна потужність опадів може досягати декількох кілометрів. На шельфі сукупна дія гідрогенних і гравітаційних факторів забезпечує по перевазі транзитний режим осадового матеріалу. До того ж субаквальне існування шельфу нетривало, тому морфологічні результати акумулятивної діяльності гідрогенних і гравітаційних факторів і її вплив на рельєф шельфу обмежені. У батіальній і абісальної зонах дна Світового океану інтенсивність дії цих процесів нижче, ніж на шельфі, але зате тривалість дії незрівнянно більше.
Геологічна робота донних і поверхневих океанських плинів. Останнім часом стало відомо, що існує ціла система донних абісальних плинів, що роблять геологічну роботу на дні океану. Вони утворяться за рахунок опускання і розтікання по дну вихолоджених шельфових вод Антарктики й у меншому ступені, але також охолоджених арктичних вод. Більш локальне значення має донний стік дуже солоних, а тому аномально щільних вод, що втікають в океан із Середземного, Червоного морів, а також з Перської затоки.
Головну роль у формуванні донних водяних мас грають антарктичні води. На шляху донних потоків холодних антарктичних вод, що випливають на північ, розташовуються широтні і субширотні ланки планетарної системи серединно-океанічних хребтів, однак вони не є для цих потоків перешкодою, тому що розсічені поперечними ущелинами, використовуваними донними водами для стоку з приантарктичних улоговин в океанічні улоговини, що лежать північніше.
До дійсного часу склалося загальне представлення про циркуляцію донних плинів у Світовому океані. Вивчено Атлантико-Антарктичний донний плин у південній частині Аргентинської улоговини, воно проривається через вузький прохід у зоні Фолклендського розламу, розтікається в обидва боки від проходу, але головним чином до заходу й утворить Західне фолклендські донні. Швидкість Західного Прикордонного донного плину, що утвориться уздовж материкового підніжжя Північної Америки в Атлантичному океані завдяки донному стоку холодних вод з Норвежсько-Гренландського басейну в північного підніжжя плато Блейк, досягає 20 див/с. З плинів, утворених стоком ненормально солоних вод, вивчений Лузитанська течія (на захід від Гібралтарської протоки). Його швидкість за даними безпосередніх вимірів на глибині 700 - 800 м перевищує 150 див/с.
Постійні донні плини здійснюють масове транспортування осадового матеріалу. Подібно хвилям і хвильовим плинам у береговій зоні моря, вони створюють своєрідні односпрямовані потоки осадового матеріалу, що рухається. За аналогією з береговими потоками наносів рух донного осадового матеріалу може припинитися чи цілком частково там, де по тим чи іншим причинам швидкість донного плину понизиться до критичної величини, тобто виявиться недостатньої для переміщення часток даної крупності і даного обсягу осадового матеріалу. У цьому відношенні найбільше добре вивчене Західне Прикордонне донне. Виявилося, що найбільші донні форми рельєфу в зоні дії цього плину - хребти Ньюфаундлендьский і Блейк-Багамський у дійсності являють собою гігантські акумулятивні тіла, складені косашаруватими опадами переважно мулистого складу з піщаними прошарками, що різко відрізняються по текстурі, структурі, складу від турбидитів - опадів мутних потоків, звичайно широко розповсюджених у межах материкового підніжжя.
Ньюфаундлендський хребет має вид могутньої коси, складеною товщею косорозшарованих алевритів з підлеглими шарами пелітових опадів, принаймні до глибини 1,5 км від поверхні дна ця товща просліджується досить чітко. Цілком очевидно, що осадова товща настільки величезної потужності може бути сформована або в результаті дуже рясного надходження осадового матеріалу, або в результаті великої тривалості процесу нагромадження.
Інша, ще більш велика акумулятивна форма, генезис якої зв'язаний з цим же плином, Блейк-Багамський хребет - гігантський дугоподібно вигнутий у плані вал, складений товщею мулистих і глинистих опадів з тонкими прошарками дрібного піску з косою шаруватістю. Для внутрішньої будівлі товщі характерні також утворення, що одержали назву "гігантських знаків брижі", чи "гігантських рифелів" - своєрідних піщаних хвиль із кроком (тобто відстанню між ними) у 4 - 5 км. Такі ритмічні образовавания відзначені також і в товщі, що складає Ньюфаундлендський хребет. Довжина вала більш 400 км, ширина 100 - 200 км. Найбільше повно описувана акумулятивна форма окреслюється ізобатою 4800 м, але вся її північна третина лежить на значно меншій глибині (2000 - 4000 м).
Очевидно, і в Атлантичному, і в інших океанах подібні утворення, зв'язані з транспортуванням і діяльністю донних плинів, що акумулює, не є виключенням. Є, наприклад, указівка на існування подібної форми ("хребет"). Деви в південній частині Коморської улоговини в західній частині Індійського океану (Канаєв і ін., 1975), початок формування якої відноситься до верхньокрейдового часу.
У Тихому океані давно відома найбільша акумулятивна форма - Східно-тихоокеанський екваторіальний вал. Він починається на захід осьової зони Східно-тихоокеанського хребта між 6 і 12° с. ш. і протягається до островів Лайн. Глибоководне буравлення показало, що вал складний товщею карбонатних і карбонатно-кременистих опадів. Найбільш глибокі з розкритих буравленням шарів мають олігоценовий вік. Потужність вала більш 500 м. На відміну від раніше описаних форм це донне акумулятивне утворення сформоване при участі поверхневого екваторіального плину і зв'язано з зоною підвищеної біологічної продуктивності, присвяченої в східній частині Тихого океану до смуги апвел-лінга, обумовленого дивергенцією екваторіальних плинів.
Донні плини зі значною швидкістю перешкоджають відкладенню тонких (глинистих чи мулистих) опадів. Так, поширення щодо грубозернистих відкладень на плато Блейк витлумачується як результат інтенсивного впливу Гольфстріму на дно в районі плато. При ще великих швидкостях донні плини здатні еродувати дно і виробляти долинні і руслові форми, що дуже нагадують річкові долини на материках.,
Великі долинні форми, вироблені донними плинами на великих глибинах океану, ми пропонуємо називати абісальними долинами.
У північно-східній частині Тихого океану виявлена ціла система абісальнихдолин довжиною 1000 - 1500 км кожна. Ці долини прорізають поверхня плоских абісальних рівнин - Аляскинської, Алеутської, Тафт. Можливо, що вони також є результатом ерозійної діяльності каламутних потоків. По вієроподібному малюнку планового розташування долин ці абісальні рівнини можуть розглядатися як гігантські і сильно сплощені конуси виносу каламутних потоків, подібні з уже згадуваними найбільшими конусами виносу Гангу й Інду.
Отже, огляд деяких результатів транспортуючої діяльності донних плинів, їх акумуляційної й ерозійної роботи переконує нас у тім, що на величезних просторах дна океану енергійно функціонує могутній екзогенний фактор рельєфоутворення, що дотепер зовсім не приймався в увагу в загальних схемах екзогенезису рельєфу нашої планети.
Плину в морях і океанах здійснюють величезну роботу по розносі зваженого матеріалу. На мілководдя (шельф, берегова зона) приливними плинами створюються лінійно орієнтовані великі ритмічні акумулятивні форми - піщані гряди, ускладнені поперечними (також ритмічними) утвореннями - піщаними хвилями. Піщані гряди - переважно сучасні динамічні утворення; у тих випадках, коли вони розташовані на великій глибині, це, можливо, реліктові форми.
Як відомо, поверхневі води Світового океану знаходяться в стані циркуляції, що утворить систему квазістаціонарних плинів, що безсумнівно грають важливу геологічну роль як фактор розносу зваженого осадового матеріалу
Loading...

 
 

Цікаве