WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Євразія. Опис материка - Реферат

Євразія. Опис материка - Реферат

неоднорідні вулканічні підняття, що виникли у кайнозої над північною частиною Серединно-Атлантичного хребта.
Гірські спорудження півдня Європи (Андалузькі гори, Апенніни, Альпи, Карпати, гори Балканського півострова, Криму та ін.) належать до Альпійської геосинклінальної (складчастої) області. У межах Альпійської складчастої області виникли своєрідні западини, що характеризуються близьким до океанічного типом будови земної кори(частково западина південного Каспію, Чорноморська, Тірренська та ін.). Згідно з даними геофізичних досліджень у них сильно скорочений (або повністю відсутній) "гранітний" шар і земна кора в цілому має товщину близько 20-30 км.
Корисні копалини
До палеозойських і мезозойських відкладів платформи відносять нафтові і газові родовища (Волго-Уральська нафтогазоносна область, Прикаспійська область, Дніпровсько-Донецький авлакоген, родовища Польщі, ФРН, Нідерландів, Великобританії, Паризького й Аквитанського басейнів, підводні родовища Північного моря); ряд родовищ нафти належить до неогенових відкладів передгірних і міжгірних прогинів Альпійської (Румунія, Югославія, Угорщина, Болгарія, Італія та ін.). Розробляються родовища кам'яного і бурого вугілля: в Україні - Донецький, Львівсько-Волинський, у Росії - Підмосковний, Печерський басейни; у Західній Європі - Верхньосілезький (у Польщі), басейни у ФРН (Рурський, Ахенський, Саарський), Бельгії, Великобританії (Уельський, Ньюкаслський та інші).
Значні поклади залізних руд розробляються в Україні і Росії на Уралі та Кольському півострові, у Воронезькій і Курській областях), у Західній Європі велике значення мають родовища Швеції, а також юрські осадові оолітові руди (Лотарингійський басейн у Франції і Люксембурзі). Велике родовище марганцевих руд розташоване у районі Нікополя. Родовища бокситів є на Уралі та в інших районах Східноєвропейської платформи, в Угорщині, Франції, Югославії, Італії, Греції. Руди кольорових металів (міді, нікелю, кобальту, свинцю, срібла й ін.) поширені в основному у поясі герцинід (у ФРН, Іспанії, Югославії, Болгарії, у Верхньосілезькому басейні Польщі). Родовища кам'яної і калійної солей поширені серед девонських і пермських відкладів України, Білорусі, Прикаспію і Передуралля. Багаті родовища апатито-нефелінових руд розробляються на Кольському півострові. Великі соленосні родовища пермського і тріасового віку знаходяться на територіях Данії, ФРН і Польщі. Велике значення мають родовища калійних солей у ФРН, Франції.
Походження і розвиток рельєфу
Перевага у європейських платформних структурах виявляється у поширенні рівнинних типів рельєфу, особливо характерних для Східної Європи. Окремі височини, кряжі (Смоланд, Суоменселькя, Манселькя, Західно-Карельська, Вітряний Пояс, Кейви), низькогір'я і середньогір'я (Ловозерські тундри, Хібіни) відповідають зонам найбільших тектонічних підняттів або виходам дуже щільних порід. При загальній рівній поверхні і невеликій середній висоті (близько 170 м) характерне сполучення височин висотою до 300-400 м (Середньоросійська, Валдайська, Приволзька, Верхньокамська, Бугульмінсько-Белебеївська, Північні Ували) і низовин (Оксько-Донська рівнина, Причорноморська, Печорська, Прикаспійська низовини, низинне Заволжя, Середньоєвропейська рівнина та ін.), що відображає тектонічну неоднорідність фундаменту платформи, різну спрямованість і розмах неотектонічних рухів. Ступінь виразності льодовикових форм зменшується в цілому при просуванні на південь, до меж максимального (дніпровського) заледеніння.
Особливо добре зберігся льодовиковий рельєф у районах останнього (валдайського) заледеніння. Для них характерні свіжі морені пасма (Балтійське, пасма Валдайської височини та ін.), пагорби основної морени, озерно-льодовикові низини.
Різноманітним рельєфом відрізняється Альпійська геосинклінальна складчаста область, для гірського рельєфу якої характерні складчасті альпійські середньовисотні і високі лінійно витягнуті або дугоподібно вигнуті хребти з чітко вираженими вододільними гребенями, добре розвинутими схилами і передгір'ями. Найвищими з них є Альпи, орографічним продовженням яких на північному заході служить Юра, на північному сході - Карпати, що переходять потім у Стару Планину, на південному сході - Дінарські гори і Пинд, гори півострова Пелопоннес і о. Крит, на півдні - Апеннінські гори; до цього ж типу відносяться Піренеї, Андалузькі, а також Кримські гори. У формуванні рельєфу згаданих гір значну роль відіграли водна ерозія, карстові й інші процеси, а у формуванні найвищих гір - кількаразове плейстоценове і (в Альпах) сучасне заледеніння. Карстові форми найбільш типові для вапнякових районів Альп, Юри, Дінарських і Кримських гір.
Другим характерним типом гір області є брилові середньовисотні і низькі хребти і нагір'я, що відносяться до серединних масивів палеозойського віку, вони мають вирівняну верхову поверхню, густу тектонічну розчленованість, круті схили (Родопи, Рила, гори Македонії і східної Греції, Калабрійські Апенніни, велика частина гір Корсики і Сардинії, Центральна Кордильєра Піренейського півострова, Кантабрійські гори та інші). Значні території зайняті пластовими й акумулятивними рівнинами і плато міжгірних і передгірних прогинів з домінуванням форм водної ерозії та акумуляції (Середньодунайська, Нижньодунайська, Паданська, Андалузька, Португальська рівнини, плато Нової і Старої Кастилії) або карстового рельєфу (плато Карст, Добруджа). Своєрідним рельєфом відрізняється Ісландія, де представлена серія різновисоких базальтових плато з насадженими на них куполами і конусами погаслих і діючих вулканів, нерідко похованих під льодовиками; поширені форми льодовикового рельєфу.
Клімат
Географічне положення визначає панування в Європі помірного клімату, а наявність над нею західного переносу повітря з Атлантичного океану призводить до переваги морських і перехідних від морських до континентальних типів клімату. Середні річні величини радіаційного балансу скрізь позитивні і збільшуються з півночі на південь: на островах Арктики вони становлять близько 10, біля 50-ї паралелі близько 40, у південних районах Європи до 250-290 кдж/см2 (60-70 ккал/см2). У січні вся Європа, крім Середземномор'я і більшої частини Франції, має радіаційний баланс від -17 до -4,2 кдж/см2 (від -4 до -1 ккал/см2); у липні розходження між північними і південними районами стираються внаслідок збільшення тривалості дня при просуванні на північ, і радіаційний баланс майже по всій Європі близько 34 кдж/см2 (8 ккал/см2). Переміщення повітряних мас у системі загальної
Loading...

 
 

Цікаве