WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Гуманістика науково-пізнавального освоєння рекреаційних ресурсів природно-заповідних територій та об'єктів - Реферат

Гуманістика науково-пізнавального освоєння рекреаційних ресурсів природно-заповідних територій та об'єктів - Реферат

чим ми володіємо, не може бути величним.
Що ж таке краса? В естетиці (вчення про красу, "філософія мистецтва", "філософія відчуттів") краса - це інтегральне поняття, що розкривається через конкретніші категорії: мальовничість, гармонійність, довершеність, досконалість, величність, елегантність, природність та ін. [4].
Серед найбільш виразних естетичних категорій - гармонійність (гармонія), яку естетика трактує як найвищий рівень впорядкованого різноманіття, хаосу. До слова, хаос в античних греків був ідеалом краси (та про це нижче).
Гармонія як явище, як динамічний стан суспільних і природних процесів передбачає порядок (впорядкованість, благоустрій), відхилення від якого спричиняє дисонанс (порушення гармонії).
Найбільш "ландшафтною" категорією естетики вважають величність. Величний, грандіозний своєю природною красою ландшафт породжує високі, піднесені, емоційні почуття. Саме визнання величності природи як її естетичного вираження змусило європейців у ХІХ ст. звеличувати, захоплюватися гірськими ландшафтами.
Загалом усі етноси вироблили власний, властивий кожному "часовому зрізу", ідеал краси, що змінювався у різних історичних періодах. Тобто це поняття просторово-часове, національне, індивідуальне. Відомий німецький вчений А. Геттнер у своїй праці "Географія, її історія, сутність і методи" (1937) пишав: "Ідеалом краси ландшафту були в минулі часи затишні місця, як, наприклад, у Франції, ще в часи Людовика XIV - ландшафт на Луарі, який нині хтось може вважати сумним. Альпи впродавж століть лякали і тільки наприкінці XVIII століття стали предметом захоплення. Іще пізніше було завойовано визнання краси степу і моря; загалом можна сказати, що з підвищенням культури, особливо міської, красу культурного ландшафту цінять менше, а краса дикої природи, яку раніше не помічали, щоразу більше і більше завойовує наші симпатії".
Російський географ В. П. Семенов-Тян-Шанський описав "естетичну цінність пейзажів" різних регіонів північної частини материка Євразія.
Ідеал краси природи конкретизується та оформляється у понятті ідеального ландшафту як абсолютно естетичної цінності довкілля (як еталон ландшафту), це міра відповідності реальних пейзажних ознак суб'єктивним уявленням спостерігача.
Відомий британський географ ХХ ст. Воган Корніш у своїх унікальних працях "Пейзаж і зорові відчуття" (1936), "Красоти пейзажу: географічні дослідження" (1943), вивчаючи естетичні якості ландшафтів Великої Британії та свої переживання від перебування у них, порушує питання: чому одні місця красивіші за інші?
Професор Джей Епплтон з Північної Англії у книзі "Переживання ландшафту" (1975) переконує, що природний ландшафт потрібно не лише споглядати, а відчувати кожним своїм нервом. А це не кожен уміє, це від Бога - бути причетним до високої краси. З цього приводу видатний англійський філософ і культуролог ХІХ ст. Джон Рескін вважав, що тільки розвинуті люди можуть бачити красу пейзажу. Тобто почуття краси є вродженим. Все ж, до високого і прекрасного, до великого мистецтва, за словами відомого ірландця Оскара Уайльда, не можна допускати кого завгодно.
Так само поціновуємо історію. За твердженням Арнольда Д. Тойнбі (1995), історію треба не просто читати, розуміти (цього замало!), а переживати психологічно (всіма "фібрами" душі).
Серед великих цінителів краси природи всесвітньо відомі імена: Девід Ловенталь, Х'ю Прінс, Родерік Неш, Альдо Леопольд, Генрі Давид Торі, Джон Муір (більшу частину життя сам подорожував в одиночку горами на заході Америки), а також Д. Лінтон, Р. Емерсон, Р. і С. Каплани та ін. Саме Г. Торі належить знаменита фраза: "Дика природа врятує світ".
Уваги заслуговує також книга Р. Неша "Дика природа та американський розум" (1967). Зазначимо лиш, що для американців сувора, дика природа, її незаймана краса, величність є предметом національної гордості. Завдяки величності символами краси американського ландшафту стали такі "екстріми" світової природи як Ніагара, Великий каньйон Колорадо (Гранд-Каньйон, найглибший у світі - понад 1500 м), Йосемітська долина (Незрівнянна долина) у Каліфорнії. Чого тільки вартує "Країна чудес", або Йєллоустон у самому серці Скелястих гір (біля витоків Міссурі)! Корінні індіанці іменували тутешні місця "Країною криги, вогню, води і диму, що обертається". Вони відмовляли мандрівникам бути провідниками, розповідаючи, ніби у Скелястих горах є скам'янілий ліс і там живуть злі духи...
Пейзажні властивості ландшафтів відображаються під час споглядання в зорових образах людини, в яких акумулюється не тільки інформація, що допомагає їй орієнтуватися у довкіллі, а й важливі для цінності, що формують відповідне світосприйняття.
Красивий пейзаж містить високий виховний потенціал. Його естетика виховує, вражає. Людина, формуючи враження від споглядання прекрасного, збагачується духовно. У такому "діалозі" здійснюється інформаційний контакт людини з природою.
Серед негативних наслідків "сучасної" антропогенізації природи - зменшення інформаційної цінності ландшафтів, що негативно позначається на життєвій активності і соціальній позиції людини. Можливо, зіпсоване, "глухоніме" навколишнє середовище вносить корективи і в національний менталітет.
Незаймана краса земної природи впливає та впливатиме на релігію, філософію, мистецтво, науку і, певно, визначатиме матеріальний і духовний розвиток людства, що стане ще одним підтвердженням всім відомого, вже аксіоматичного, афоризму Ф. Д. Достоєвського про те, що краса врятує світ.
Загалом, краса, мистецтво є факторами формування культурного ландшафту, наукове трактування якого ще в 1920 році запропонував О. Шлютер, або культурного пейзажу, в якому наявні і візуально "прочитуються" антропогенні, штучно створені, складники. Сучасна гума-ністична концепція культурного ландшафту як ціннісної категорії передбачає визнання за культурним ландшафтом цілісної природно-культурної системи, без якої людина не може відчувати себе гармонійною особистістю, здоровою не тількифізично, а передусім духовно.
Сила відчуття батьківщини, високо емоційне ставлення до рідного краю, рідної хати, до всього, що називається своїм, посідає чільне місце в системі загальнолюдських цінностей. Якщо доля землі стає долею людини, тобто відбувається ідентифікація етносу з природним середовищем, звершується розквіт краю, в іншому випадку - втрата контролю над природним середовищем і зникнення нації, про що свідчать численні приклади з багатовікової історії цілих народів і навіть цивілізацій.
Література
1. Гетьман В. І. Екотуризм чи екологічний туризм: теорія і реальність // Рідна природа. - 2002. - № 3. - С. 24-29.
2. Гетьман В. І. Культура кожного етносу є культурою екологічною // Рідна природа. - № 4, - 2002. - С. 15-18.
3. Гетьман В. І. Гуманістична цінність заповідних ландшафтів національної та регіональних екомереж України // Екологічний вісник, січень-лютий 2003 - № 1-2. - С. 5-7.
4. Гродзинський М. Д., Савицька О. В. Естетика ландшафту: Навч. посібник. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2005.
5. Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера Земли. - М.: Айрис Пресс, 2004.
6. Махабхарата. Рамаяна. Пер. с санскрита. - М.: Худож. лит., 1974. - Т. 2.
7. Пащенко В. М. Теоретические проблемы лан-дшафтоведения. - К.: Наукова думка, 1993.
8. Тойнбі Арнольд Дж. Дослідження історії. - К: 1995. - Т. 1.
9. Шарден Пьер Тейяр де. Феномен человека. - М.: Наука, 1987.
Loading...

 
 

Цікаве