WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Гуманістика науково-пізнавального освоєння рекреаційних ресурсів природно-заповідних територій та об'єктів - Реферат

Гуманістика науково-пізнавального освоєння рекреаційних ресурсів природно-заповідних територій та об'єктів - Реферат

кризою людських стосунків, взаємовідносин людини і природи, а, можливо, і кризою інтелектуальною (забруднення розуму). У головах людей - "сміття" масової (космополітичної, американської) культури. Де поділась споконвічна народна мудрість, звичаєва культура?
Зі сказаного напрошується лапідарна репліка: екологічна розруха виникла внаслідок розумової депресії, розладу мозку ("дебілізації") людей, а в стереотипі поведінки - внаслідок духовної, моральної розпусти. Усе це ніяк не узгоджується з поглядами шанованого нами В. І. Вернадського про ноосферу, цефалізацію! Чи є вихід?
Відомий український учений-археолог М. О. Чмихов, згідно зі всесвітньо відомою "Махабхаратою", запропонував схему періодизації нашої історії (слов'янського язичництва): Крита-юга (перша, золота, доба), Третаюга (друга, срібна, доба), Двапара-юга (третя, мідна, доба), Калі-юга (четверта, залізна, доба) - з якої випливає закономірна послідовність (міфологема) погіршення людської породи. Вже навіть у назвах періодів за металами простежується тенденція до поступового збіднення людських якостей і життя суспільства. "Із кожною югою, - сказано в Махабхараті, - зменшується тривалість життя людей, послаблюється їхня мужність, розум, сила, духовна міцність" [6].
Щоправда, загальна тривалість юг - дванадцять тисяч років. Зокрема, Крита-юга триває чотири тисячі років, Трета-юга - три тисячі років, Двапараюга - дві тисячі років, Калі-юга - тисячу років. На їх становлення і згасання припадає, відповідно, стільки ж століть. По закінченні Калі-юги знову починається Крита-юга... Отже, за принципом циклічності, треба чекати нового Відродження!
Але до цього ще далеко. Для зміни ("пом'якшення") нахабного ставлення "сучасної" Homo habilis ("практичної", "ділової" тощо) до свого середовища важливо збагнути природою закладений у ній духовний, освітньовиховний тобто гуманістичний потенціал. В іншому разі може спрацювати в глобальному вимірі жорстокий (але справедливий) принцип: тебе породила - тебе і знищу (хоча - людині як біологічному виду "безжальна" еволюція для існування, мабуть, виділила певний часовий інтервал).
Якщо глянути на проблему глобалізації в плані національної ідентичності, то можна простежити між ними причинно-наслідковий зв'язок: ідентичність спричинена глобалізацією. Тобто маємо прояв фізичного закону дії і протидії. Напрошується паралель - без екологічної кризи, збіднення природного різноманіття не було б потреби і в екологічній політиці та заходах зі збереження довкілля, і навіть в екологічному міністерстві (за часів Київської Русі потреби в такому міністерстві, чи "екологічній" політиці не було).
Такий "контрнаступ" на глобалізацію як встановлення ідентичності насправді є іншою стороною медалі: пошук ідентичності - побічний продукт глобалізації, її закономірний наслідок. Вони є дзеркальним відображенням і неможливі одне без одного.
Сучасні природні ландшафти водночас є історичними ландшафтами. У кожному ландшафтному комплексі, на кожному шматочку української землі зберігається пам'ять народу, отой Дух землі, за Т. Шарденом. Там кістки, могили дідів-прадідів, славних прапращурів. Кожен клаптик нашої (святої!) землі просочений кров'ю справжніх лицарів, народних героїв, завдяки яким ми ще звемося українцями.
Існуюче нині інтегроване розуміння ландшафту як цілісної природно-культурної системи, що знаходить щоразу більше прихильників серед природознавців і гуманітаріїв, дає нам підстави вести мову про територіальну сумісність природної і культурної спадщини українського народу.
У сучасному ландшафті поряд із природними елементами співіснують історико-культурні, включно із людиною та слідами її життєдіяльності (городища, кургани, ділянки історичного культурного пласту тощо). У ньому закарбувалась пам'ять про минуле, у ньому живі добро, мораль, інтелект.
Сучасні етнічні ландшафти можна трактувати як системи асоціативні, інтегральні, водночас історичні, а передусім - природні. Втім, таке розуміння ландшафту відображено у Європейській ландшафтній конвенції (Флоренція, 20.10.2000), ратифікованій Верховною Радою України. Цією конвенцією ландшафт визначений як "необхідний компонент людського сере-довища, відображення різноманіття культурної і природної спадщини, та основи ідентичності".
Якщо природа є основою матеріального (фізичного, чи біологічного) життя людини, то культура, історія народу створюють засади його духовного життя. Тому матеріальне і духовне життя людини, як живої істоти і соціуму, неподільні, їх не можна розмежовувати.
Цікаво, що там, де ще збереглася найбільш цінна та мальовнича природа, там основи історичної минувшини народу. У таких місцях кра-суються своєю позолотою церковні бані, там чути голос наших пращурів, що зринає з високих могил і курганів.
На сторожі таких святих для нас місць стоїть його величність закон. Згідно зі статтями 6 і 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", території та об'єкти, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську, а також історико-культурну цінність, підлягають комплексній охороні і належать до земель природоохоронного та історико-культурного призначення.
Люди творять своє довкілля засобами культури, адаптуючись до нього. Способом пристосування до постійно змінного природного середовища є науково-пізнавальне освоєння національної природної та культурної спадщини.
Враховуючи зазначене вище про ландшафт як природне та історико-культурне ціле, можна вести мову про ландшафтно-гуманістичні ресурси як складову ландшафтно-рекреаційних.
Ландшафтно-гуманістичні ресурси включають естетичну привабливість (атракційність), розмаїття (барвистість) пейзажу, унікальність, мальовничість, звукове різноманіття (вранішнє багатоголосся пташиного співу, жаб'яча "симфонія" надвечір'я, шелест листя і гул лісу перед грозою, дзюрчання гірського струмка і клекіт водоспаду тощо) та інші ландшафтні властивості та ознаки місцевості (гра кольорів веселки у променях сонця після літнього дощу, тривожний подих вітру, таємниче ми-готіння і відблиск зоряного неба тощо).
Вивчення цих ресурсів пов'язане з рекреаційним освоєнням територій (зважаючи на їхній оздоровлюючий вплив на відпочиваючих), із розвитком перцепційного ландшафтознавства (сприйняття ландшафтів). Зрештою, через сприйняття ландшафту звершується наукове дослідження природного довкілля [2; 7].
Із поняттям ландшафтно-гуманістичних ресурсів перегукується суб'єктивна категорія набутої гуманістичної цінності ландшафту,яка включає археологічну історичну, етнокультурну, меморіальну та інші значущості. Поняття цінності досить місткіше, об'ємніше за об'єктивну категорію ціни. Воно включає суб'єктивні поняття значущості, важливості тощо. Вперше категорії ціни і цінності розмежував видатний український учений-економіст М. І. Туган-Барановський. Для певного усвідомлення зга-даймо загальновідомий парадокс цінності першого "класичного економіста" А. Сміта: цінність води більша ніж цінність алмаза, але алмаз має більшу ціну, ніж вода.
Загальним еквівалентом та водночас суттєвим компонентом природної та культурної спадщини кожного народу можна вважати естетичну категорію краси.
У роздумах про красу загалом, красу заповідних ландшафтів зокрема, будемо дотримуватися положення критичної філософії Іммануїла Канта, яке полягає у тому, що естетичне відчуття прекрасного можливе лише від об'єктів, які не мають для людини практичного, утилітарного значення. Іншими словами, за Едмундом Берком, те,
Loading...

 
 

Цікаве