WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Фізичні властивості дерново-підзолистих грунтів, підстелених щільними карбонатними породами, у межах Малого Полісся - Реферат

Фізичні властивості дерново-підзолистих грунтів, підстелених щільними карбонатними породами, у межах Малого Полісся - Реферат

значне переважання фракцій розміром 7-5 мм.
Найістотніших змін при окультуренні ґрунтів зазнає вміст водостійких агрегатів [10]. Крім того, водостійкість є важливою агрономічною властивістю ґрунтової структури, яка проявляється через здатність структурних агрегатів тривалий час протистояти руйнівному впливу води. Стійкість ґрунтових агрегатів в першу чергу, залежить від якості гумусових речовин, які є основним "клейким" матеріалом. Чільне місце має також наявність у ґрунті незворотньо скоагульованих і мінеральних колоїдів, що зумовлює цементування гранулометричних елементів [1].Лише водостійка структура з високою шпаруватістю, пухкою упаковкою агрегатів є агрономічно цінною.
Найвищим показником водостійкості серед досліджуваних ґрунтів характеризується Неор. горизонт дерново-слабопідзолистого ґрунту, підстеленого глибше 120 см елювієм щільних карбонатних порід, на полі після посіву пшениці, який становить 228,4% (табл.1). Незначним переважанням мезоагрегатів, виділених при мокрому просіюванні, над мезоагрегатами, виділених при сухому просіюванні, відзначається гумусово-елювіальний орний горизонт дерново-слабопідзолистого глеюватого ґрунту, на перелозі - 126,1%, а також гумусово-елювіальний-ілювіальний орний горизонт дерново-слабопідзолистого ґрунту на закинутій ріллі. Показники водостійкості цього горизонту наведено у таблиці 2. Дерново-карбонатний неглибокий ґрунт, що досліджувався на полі після цукрових буряків, має коефіцієнт водостійкості 102,9%. Водостійких агрегатів розміром менше 0,25 мм у 30 разів більша, ніж при сухому просіюванні. (табл.1). Проте, наявність у повітряно-сухому ґрунті більшої кількості фракцій розміром більше 1 мм, ніж після мокрого фракціонування, вказує на те, що ці ґрунти, висихаючи, мають порівняно високу здатність агрегуватися і відновлювати свою структуру. М.А. Качинський [3] відзначає, що роль цементу у процесі утворення істинних агрегатів таких ґрунтів, у багатьох випадках відіграє СаСО3.
Агрономічне значення структури полягає в тому, що вона позитивно впливає на щільність будови, шпаруватість ґрунту, повітряний, тепловий і поживний режими.
Діагностичним критерієм морфології ґрунтів є щільність твердої фази, щільність будови ґрунту, загальна шпаруватість та шпаруватість аерації.
Зауважимо, що щільність твердої фази ґрунту залежить від його хімічного і мінералогічного складу та вмісту гумусу. У дерново-підзолистих ґрунтах, підстелених щільними карбонатними породами, серед первинних мінералів переважає кварц (80%) і польові шпати (10%), з-поміж вторинних - гідрослюди (60-80%), каолініт (10-20%) [6]. У межах ґрунтового профілю цей показник коливається у вузькому діапазоні, що зумовлено однорідністю мінералогічного складу продуктів вивітрювання із поступовим зменшенням гумусу. У малогумусних дерново-підзолистих ґрунтах, згідно з даними Вадюніної А.Ф і Корчагіної З.А., щільність твердої фази коливається приблизно в межах 2,6-2,8 г/см3.
Проаналізувавши наші експериментальні дані, бачимо що досліджувані ґрунти частково відповідають згаданим вище показникам. Проте є і деякі відмінності. Так, дерново-слабопідзолистий супіщаний глеюватий ґрунт, підстелений глибше 1 м елювієм щільних карбонатних порід, на закинутій ріллі має значно менші показники щільності твердої фази (2,38-2,47 г/см3, табл.2), що зумовлено, перш за все, більшою гумусованістю горизонтів. У дерново-слабопідзолитих глейових ґрунтах, на пасовищі цей показник майже не змінюється по профілю і коливається в межах 2,52-2,68 г/см3, що є закономірним, оскільки у верхніх горизонтах наявна більша кількість гумусових речовин. У ґрунтах, що знаходяться під лісом, щільність твердої фази дещо вища (2,56-2,61), що зумовлено меншим вмістом гумусу і мулистої фракції. Відзначимо збільшення величини цього показника у верхніх горизонтах розораних ґрунтів, що можливо спричинено інтенсивнішим розвитком вивітрювання у верхніх шарах орних горизонтів. Дерново-карбонатні ґрунти території дослідження мають відносно стабільні, притаманні їм, показники. Вони становлять в основному 2,50 г/см3 і вниз по профілю змінюються на 0,03-0,05 г/см3, вони можуть бути дещо нижчими у верхньому десятисантиметровому шарі (табл.2).
Щільність будови. Ця величина є важливою ознакою фізичних параметрів ґрунту і водночас - одна з найдинамічніших величин. Вона змінюється в часі та просторі, що пов'язано з динамікою вологи, з ущільненням ґрунту внаслідок просадки, особливо у верхніх горизонтах, які найчастіше зазнають впливу зовнішнього середовища і антропогенного фактора. У процесі ущільнення ґрунтів зменшується не лише загальний об'єм шпар, але і їхній розмір, що впливає на ризосферу ґрунту. Ущільнений ґрунт погано вбирає та фільтрує вологу, а це за наявності зливових опадів сприяє збільшенню поверхневого стоку та ерозії, зниженню вологозабезпеченості рослин [1].
За класифікацією М.А. Качинського [3], щільність будови орного горизонту (0-20 см) ґрунтів характеризується такими величинами, г/см3: менше 1,00 - дуже пухкий; 1,00-1,20 - пухкий; 1,20-1,40 - середньо ущільнений; 1,40-1,50 щільний; понад 1,50 - дуже щільний.
Згідно з результатами наших досліджень, дерново-підзолисті ґрунти, підстелені щільними карбонатними породами, на перелозі характеризуються за шкалою М.А Качинського як середньоущільнені. На ріллі цей показник становить 1-39-1,41 г/см3 (табл.2). З глибиною показники щільності будови зростають. Під орними горизонтами на глибині 30-60 см у досліджуваних ґрунтах сформувались різко виражені щільні опресійні горизонти, щільність будови у них коливається в межах 1,60-1,80г/см3. Ґрунти під лісом мають щільність будови 1,32 г/см3 у НЕ горизонті дерново-слабопідзолистих ґрунтів на елювії щільних карбонатних порід та 1,03-1,24 г/см3 у дерново-приховано-підзолистих ґрунтах на водно-льодовикових відкладах (табл.2). В обох випадках простежується значне збільшення щільності будови у ілювіальному горизонті. Це відбувається за рахунок процесів акумулювання мулистих частинок і півтораокислів у цих горизонтах.
Сільськогосподарське використання ґрунтів призводить до ущільнення орного шару, але найбільшого ущільнення зазнає підорний горизонт. За даними В.В Медведєва і В.Г. Цибулька, деформація й ущільнення під впливом знарядь обробітку поширюється на глибину 40-50 см [5, 6]. Це підтверджується і нашими дослідженнями, а також вказує на те , що у малопотужних ґрунтах спостерігається
Loading...

 
 

Цікаве