WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Дослідження та освоєння Африки - Реферат

Дослідження та освоєння Африки - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Дослідження та освоєння Африки
Спроби проникнути та підкорити незвідані країни Африки, щоб експлуатувати її природні багатства, відбувались ще з найдавніших часів. Єгипетські фараони відправляли експедиції в країну Пунт (територія теперішніх Ефіопії та Сомалі) за слоновою кісткою, золотом, цінними породами дерев та ін.
На західному березі Африки розширювали свою торгівлю та засновували поселення карфагенці. Один з них - Ганнон (5 ст. до н.е.) може вважатися дослідником Африки. На чолі великої експедиції Ганнон поплив від Геркулесових стовпів вздовж західних берегів. На шляху він зупинявся, засновував нові колонії. Він досягнув Екваторіальної Африки, проплив гирло Сенегалу, Гамбії, і вийшов до нинішньої Ліберії.
Повертаючись з Індії, судно Діогена Грека (І ст. до н.е.) було віднесено вітром до берегів Екваторіальної Африки. Діоген Грек розказав про існування в глибині континенту двох великих озер та гір, покритих снігом.
На Африканському материку до початку нашої ери вся північна приморська смуга була вже відома римлянам. Їхні знання про Атлаські гори першим узагальнив Страбон, який назвав всі країни Північно-Західної Африки від Атлантичного океану до Туніської протоки атласькими країнами. Великі географічні досягнення здобули римляни у другій половині І ст. н.е., досягши басейну Ніла. Вони познайомились з окраїнами Абіссінського нагір'я та з ріками Атбара та Голубий Ніл.
Африка, будучи найближчим сусідом Європи, багато століть залишалась для європейців таємничим материком. Причин для цього було багато - важкодоступність берегів материка, безкраї пустелі та густі ліси; зустрічні вітри перешкоджали підходу кораблів до суші. І тільки в 15 ст. португальці в пошуках шляху до Індії почали досліджувати узбережжя Африки. Вигідне географічне положення Португалії на березі Атлантичного океану відкривало їй вихід до віддалених країн. У 80-х роках 15 ст. португальський мореплавець Бартоломео Діаш доплив до південної кінцевості Африки і навіть обійшов її, незважаючи на жорстокий шторм на морі. Цим він заперечив вчення Птолемея про те, що пройти в Індійський океан неможливо, бо Африка, за уявленнями Птолемея, простягалася аж до Південного полюса. І португальці назвали південний край Африки мисом Доброї Надії: адже відкрилась можливість дістатись морським шляхом до Індії та Китаю. У 1498 році Васко да Гама обігнув Африканський материк із заходу і півдня і, перетнувши Індійський океан, досяг берегів Індії. Ця подорож поклала початок завоюванню Індії європейцями й перетворенню її на колонію.
З відкриттям прибережної частини Африки європейці започаткували работоргівлю та підкорення африканських народів. Наприкінці 18 та у 19 століттях Англія та Франція захопили ряд колоній у внутрішніх частинах материка. Ці захоплення супроводжувалися відкриттями та дослідженнями. В 1778 році у Лондоні було засновано Африканську асоціацію для дослідження внутрішніх областей Африки, яка організувала ряд великих експедицій. Але перші мандрівки для дослідників завершувалися невдачами - члени експедицій або вмирали від хвороб, або гинули при нападах арабів або африканців, котрі розуміли, що білі - цеїхні вороги.
Позитивним наслідком досліджень 19 ст. стало розв'язання основних географічних проблем, пов'язаних із дослідженням басейнів найбільших річок Африки: Нігеру, Нілу, Конго та Замбезі.
В 1840 році в Південну Африку подався молодий англійський місіонер Давид Лівінгстон, який згодом став знаменитим дослідником африканського материка. Він перетнув посушливу область Калахарі, дослідив озеро Нгамі та досяг середньої течії річки Замбезі. Після перерви Лівінгстон здійснив нову подорож по Південній Африці. Він проплив вверх по течії Замбезі і потім дійшов до берегів Атлантичного океану. Повертаючись на схід, він вирішив рухатись вниз по р.Замбезі. На цьому шляху дослідник відкрив великий водоспад, який назвав водоспадом Вікторія. Лівінгстон був першим, хто перетнув Південну Африку з заходу на схід. Його спостереження за природою та життям невідомих до цього часу областей внутрішньої Африки дало багато нового та цікавого для науки. В 1852 році він знову на чолі невеликої експедиції відправився до Африки, дослідив р.Шире, відкрив озера Ширва і Ньяса. Загалом, Лівінгстон присвятив вивченню величезних просторів Африки від Атлантичного до Індійського океану та від Кейптауна до екватора 30 років (1843-1873 рр.).
Розширив та поглибив знання про Центральну Африку ще один англійський вчений-дослідник - Генрі Стенлі. Журналіста, співробітника американської газети "Нью-Йорк геральд" було відправлено на пошуки зниклого Лівінгстона, який на той час поселився в Уджіджі, на східному березі озера Танганьїка. В 1871 році Стенлі вдалося відшукати Лівінгстона та подати ряд сенсаційних матеріалів в американську пресу. Лівінгстон відмовився повернутися разом зі Стенлі на батьківщину, вважаючи, що деякі, поставлені перед ним завдання, ще не вирішені. В 1873 році Лівінгстон помирає, його останки було доставлено із Занзібара в Лондон і поховано в Вестмінстерському абатстві.
В 1874 році англо-американська експедиція, яку очолював Стенлі, обстежила низку великих озер материка, річку Конго та верхів'я річки Ніл.
Завдяки дослідженням ряду мандрівників в 19 ст. були вирішені географічні проблеми, пов'язані з головними річками Африки - Нігером, Нілом, Конго, та Замбезі. Ряд мандрівників дослідили Судан та Сахару (німці Швейнфурт і Барт, француз Фуро, росіяни Юнкер, Єлісеєв, Ковалевський).
В 20 ст. мандрівки в Африку стали звичним явищем. Вчені з різних країн світу, спираючись на досвід попередників легше долали труднощі, пов'язані з експедиціями. Цьому сприяло також облаштування залізничних, шосейних та грунтових доріг в різних частинах континенту.
Література
1 .Барков А.С. Из истории открытий, исследований и захватов Африки // Хрестоматия по физической географии.- Москва: Просвещение, 1971. - С.9-16.
2. Гілецький Й.Р., Богович М.М., Сливка Р.Р. Географія. Універсальний посібник для випускників та абітурієнтів. - Львів: ВНТЛ-Класика, 2003. - С. 89.
3. Магидович И.П. Очерки по истории географических открытій. - Москва: Просвещение, 1967. - С.533-549.
Loading...

 
 

Цікаве