WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Внутрішні води Північної Америки. Річка Міссісіпі - Реферат

Внутрішні води Північної Америки. Річка Міссісіпі - Реферат


Реферат
на тему:
Внутрішні води Північної Америки. Річка Міссісіпі
Внутрішні води Північної Америки
Північна Америка досить багата річками й озерами. Вона має найдовшу річкову систему на земній кулі - р. Міссісіпі з Міссурі, а в районі Великих американських озер - найбільше скупчення прісної води. Проте територія континенту зрошується дуже нерівномірно, що зумовлено як кліматичними, так і орографічними особливостями. Великі простори заходу і південного заходу материка внаслідок інтенсивного випаровування і несприятливих топографічних умов мають дуже слабо розвинуту річкову сітку, тобто практично вона відсутня; ряд невеликих річок цього району не досягає моря. Найгустіша сітка повноводних річок - на добре зволожуваному південному сході материка.
Річки Північної Америки належать до басейнів Тихого, Північного Льодовитого й Атлантичного океанів; частина має внутрішній стік. Більшість річок впадає в Атлантичний океан.
Вододіл між басейнами річок Атлантичного і Північного Льодовитого океанів проходить по підвищених ділянках внутрішніх рівнин і виражений слабо.
Вододіл між басейнами річок Тихого й Атлантичного океанів проходить по середньовисотних ділянках Кордільєр, не далі як на 120-150 км від Тихого океану, тому річки Тихоокеанського басейну короткі. Проте в північній частині, яка отримує достатню кількість вологи, вони багатоводні і мають великі запаси гідроенергії.
Важливим вододілом є також Аппалачські гори.
Річки басейну Північного Льодовитого океану, більша частина якого зазнала недавнього покривного зледеніння, характеризуються молодістю русел, хоч деякі з них мають значну довжину і велику водоносність. Навпаки, річкова система Атлантичного океану має зрілий характер, річки тут утворюють досить розгалужену сітку і мають значну довжину.
Більшість річок Північної Америки багата на водну енергію, має велике транспортне значення.
Залежно від особливостей клімату й орографічних умов у різних частинах материка склалися різні типи водних систем з неоднаковими річковими режимами.
Дощове живлення річок Північної Америки характерне для субтропічного півдня, для пустинь південного заходу і для великої Каліфорнійської долини. В цих областях сніг або зовсім не випадає, або випадає дуже рідко і тримається недовго. Проте кількість опадів протягом року в різних місцях різна, а тому й режим річок цього типу неоднаковий. Річки, що беруть початок з Аппалачських гір, впродовж року повноводні. Найзначніші з них Гудзон, Делавер, Саскуіхана, Потомак. Високі рівні майже протягом усього року мають також ліві притоки Міссісіпі.
Високі температури влітку зумовлюють значне випаровування, тому максимум витрат річок припадає на осінь. Це зумовлюється ще значною вологоємністю і водонепроникністю грунтів.
Річки переносять велику кількість алювію, часто змінюють течії і утворюють широкі заплави. Під час інтенсивних літніх злив на річках часто бувають катастрофічні повені.
Снігове живлення характерне для річок гірських районів заходу - Сьєрра-Невади, Каскадних гір, Берегового хребта, більшої частини Скелястих гір та ін. Максимум витрат припадає тут на весну і літо. Річки басейну Північного Льодовитого океану та Лаврентійські озера також мають переважно снігове живлення. Взимку витрати води скорочуються, весною максимально збільшуються.
На регулюванні режиму цих річок позначається озерний район. Такі озера, як Верхнє, Гурон, Мічіган, Ері, Онтаріо і Сент-Клер, забезпечують стійкі витрати річок Ніагари і Св. Лаврентія.
На режим річок басейну Північного Льодовитого океану істотно впливає багаторічна мерзлота; наявність її тут обумовлює відсутність запасів ґрунтових вод. Незважаючи на велику озерність цього басейну, спад води в кінці літа і взимку виражений досить чітко. Період повені припадає на початок літа. Особливо це типово для Маккензі з її численними притоками.
Річка Міссісіпі
Найдовша річкова артерія Північної Америки - Міссісіпі з притокою Міссурі (6420 км), площа водозбору якої становить 3300 тис. кв. км.
Річка бере початок з невеликого озера Айтаска і верхів'ям протікає по заболоченій, вкритій численними озерами лісистій місцевості штату Міннесота.
Долина і русло Міссісіпі за морфологічними особливостями поділяється на три ділянки: верхню, середню і нижню; межами між ними є гирла найбільших приток - Міссурі і Огайо. У верхів'ї річка протікає через невеликі озера і заболочені простори. На міжозерних ділянках багато порогів і кам'янистих перекатів. На ділянці між гирлами річок Міннесота і Де-Мойн долина Міссісіпі, врізуючись у вапняки, звужується й утворює пороги поблизу міст Рок-Айленд і Кіокак (Кеокук). Найбільший водоспад - Сент-Антоні біля Сент-Пол.
Протікаючи через Центральні рівнини, Міссісіпі приймає ряд великих приток: Міннесота, Де-Мойн, Міссурі, Арканзас, Ред-Рівер (праві), Чіп-пева, Вісконсін, Іллінойс, Огайо (ліві). Притоки прокладають собі шлях через засушливі простори і, глибоко врізуючись у пухкі товщі Великих рівнин, виносять звідти величезну кількість алювію, але мало води. Тому Міссісіпі навіть після злиття з Міссурі ще не стає повноводною річкою. Могутньою вона стає лише після впадіння в неї Огайо.
Ділянка річки від впадіння Огайо і до гирла вважається нижньою течією. Ширина долини нижче від гирла Огайо досягає 25 км, а в штаті Луїзіана навіть і 70-100 км. Ширина Міссісіпі біля Нового Орлеана 2400 м. Русло річки на цій ділянці звивисте, має багато стариць.
Режими річок системи Міссісіпі досить різноманітні. Так, ті з них, витоки яких знаходяться в Скелястих горах, найвищий рівень мають влітку. Взимку вони на кілька місяців вкриваються льодом. Праві притоки середньої течії Міссісіпі мають режим преріанського, а ліві - аппалачського типів. У нижній течії річка ніколи не замерзає.
Максимальний розлив Міссісіпі припадає на березень - травень. Середні річні витрати води вище від гирла Міссурі становлять близько 1900 куб. м/сек., перед впадінням Огайо -близько 5800 куб. м/сек., в гирлі - 19000 куб. м/сек. Об'єм середньорічного стоку становить близько 600 куб. м/км, а наносів - 211 млн. куб. м.
У верхній течії Міссісіпі повільно вибирається з лабіринту озер, боліт і торфовищ. Давній льодовик завалив її стару долину валунами і глиною, і річці довелося прокладати нове русло по краю щита, складеного з корінних порід, утворюючи пороги і водоспади.
Водоспад Сент-Антоні заввишки 20 м вважається межею кристалічного щита. Спускаючись з водоспаду Сент-Антоні, Міссісіпі знаходить своє старе русло. З цього місця вона тече порівняно спокійно і стає судноплавною.
На Міссісіпі безліч островів, їх так багато, що замість назв їм дали номери. Після кожної повені деякі з них перетворюються на півострови або зникають зовсім, одні діляться на частини, інші - виникають знов, збиваючи з пантелику географів і капітанів. Усі острови повільно переміщаються вниз за течією. Береги, що звернуті проти течії, розмиваються річкою, а напротилежних відкладаються нові наноси. Тому на їх верхніх кінцях часто можна побачити високий ліс, на нижніх - голу піщану косу, що починає заростати лозою... Прикладом такого острова може бути острів Джексона, на якому переховувався літературний герой Геккельбері Фінн.
Своїх справжніх розмірів Міссісіпі набирає після злиття з Огайо - "Прегарною річкою", як її називали французькі дослідники. Від місця впадіння Огайо Міссісіпі вже можна вважати установленою, з виробленим профілем, річкою. В своїй нижній течії Міссісіпі розбивається на численні рукави. Разом з притоками рукави утворюють лабіринт заболочених повільних потоків. Щоб запобігати повені, кожний рукав доводиться захищати дамбами.
Міссісіпі несе в море величезну кількість мулу: 211 млн. куб. м у рік. Вона заповнює Мексиканську затоку, висунувши велику дельту завдовжки 320 і завширшки 300 км.
Русло Міссісіпі у напрямі до гирла не розширюється, а, навпаки, звужується. Дельта має форму гусячої лапи. Вона щороку затоплюється під час повені. Низинні місця заросли вологими субтропічними лісами. Ліси густо переплетені ліанами, гілки вкриті звисаючими епіфітами. На пальцях "гусячої лапи" через високу вологість ліс не росте. Багнисті коси, що ледве піднімаються з води, тільки слабко закріплені корінням очерету. На кінець літа Міссісіпі дуже міліє. Великі глибини зберігаються лише у нижній течії. Ранньою весною річка сильно розливається. Головною причиною повені звичайно буває Огайо. Часто рівень води в Огайо так піднімається, що русло Міссісіпі не вміщає її. Частина води Огайо рухається вгору по Міссісіпі, повертаючи води головної річки назад на протязі кількох десятків кілометрів.
Річки системи Міссісіпі мають велике господарське значення. Загальна протяжність судноплавних шляхів басейну понад 25 тис. кв. км. Міссісіпі сполучена каналами із системою Великих озер. На притоках Міссісіпі було споруджено ряд великих електростанцій.
Loading...

 
 

Цікаве