WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Актуальні проблеми географічного кубійовичезнавства - Реферат

Актуальні проблеми географічного кубійовичезнавства - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Актуальні проблеми географічного кубійовичезнавства
23 вересня 2000 р. виповнилося сто років від народження, а 2 листопада - п'ятнадцять років від смерті видатного українського географа і картографа, енциклопедиста і громадського діяча Володимира Кубійовича. Географічна громадськість України гідно відзначила першу з цих дат. Було організовано три наукових конференції (Львів, Тернопіль), в т.ч. одна міжнародна, ряд ювілейних засідань (Київ, Івано-Франківськ, Луганськ, Львів). Вчені Львова, Тернополя, Києва, Івано-Франківська та інших міст виступили у засобах масової інформації, в т.ч. на центральному телебаченні і радіомовленні і розкрили перед громадськістю України науковий і суспільний доробок великого сина України. Створено науково-популярний фільм про Володимира Кубійовича (автор О.Шаблій). Письменник Роман Коритко пише художню повість про життєвий шлях вченого і громадського діяча.
Разом з тим ці, як і попередні заходи (видання автором цієї статті книги про В. Кубійовича, а також двох томів його праць [1, 2, 5] та ін.) показали, що дослідження наукового доробку В.Кубійовича в Україні лише починається. Причини зрозумілі: по суті, до 1985 року ім'я В.Кубійовича було викреслено більшовицьким окупаційним режимом із списків українських вчених-географів і картографів, а його праці були заборонені і знаходилися у спецхранах. Лише науковці Польщі могли собі дозволити посилатися на наукові розвідки В.Кубійовича, присвячені пастушому життю у Карпатах і проблемам використання земельних угідь. Особливо замовчувалася картографічна діяльність ученого, зокрема його фундаментальний "Атлас України і сумежних країв" (Львів, 1937). Та й тепер, вже у незалежній Україні, відчувається прохолодне ставлення до особистості цієї знакової фіґури українства ХХ ст.
Отже, назріла нагальна необхідність фундаментального дослідження життя і творчості великого сина України - професора Володимира Кубійовича. Цю ділянку українознавства ми називаємо кубійовичезнавством.
Що ми розуміємо під кубійовичезнавством? Щоб відповісти на це непросте питання, слід поглянути на аналогії в інших сферах наукового знання. У такому випадку побачимо: найбільше різні "знавства" поширені у сфері літературних наукових досліджень. Розвиваються і принаймі добре відомі шевченко-, франко- та лесезнавство. В історичній науці - це грушевськознавство, крип'якевичезнавство тощо. В цих "окремих" сферах "пізнання особистостей в історії науки" існує поважна джерельна база: багато-чисельні наукові розвідки, монографії, збірники праць, спогади та ін.
З певною дозою ймовірності можна окреслити головні риси (аспекти, напрямки) дослідження персоналій у науці. Відзначимо найважливіші з них: а) портрет вченого; б) його місце у методологічних, теоретичних і методичних координатах науки; в) еволюція його поглядів на досліджувані явища, об'єкти і процеси; г) аспекти і напрямки наукових пошуків; д) науково-організаційна діяльність; е) вивченість наукового доробку вченого в цілому і з окремих аспектів та ін.
Звичайно, такі вчені як Іван Франко чи Михайло Грушевський, а серед географів - академік Степан Рудницький чи проф. Володимир Кубійович були неординарними фіґурами. Вони належали до певних фахових, соціальних, суспільних груп української спільноти. Але водночас були особистостями-пассіонаріями, що прокладали нові шляхи у розвитку українознавства. На них орієнтувалася і орієнтується українська спільнота як на загальновизнаних лідерів. Разом з тим - це були звичайні люди з їх щоденними турботами, радощами і болями, родинним щастям і добуванням засобів на прожиток та ін. Нарешті, кожен з них характеризувався закладеними ще на генному рівні психологічними особливостями, набутими цивілізаційними рисами, які проявлялися у виборі ними життєвих орієнтирів, сповідуванні певної ціннісної системи у громадській і родинній поведінці, виборі середовища праці і дозвілля і т.д. і т.п.
Не можна не брати до уваги і суспільного середовища, у якому жив і творив учений. Це середовище витворювало систему викликів, на яку у цілому чи частково відгукувалися учені, особливо у сфері гуманітарних, суспільних наук. Так, на початку ХХ століття і особливо у 20-30-х його роках гостро стояла проблема створення української самостійної соборної держави. На неї відгукнулися і її розв'язували не лише політичні борці за волю України, але й передусім багато учених - істориків, політологів, етнографів, демографів та географів. Саме серед останніх і були фундатор української наукової географії акад. Степан Рудницький і його спадкоємець проф. Володимир Кубійович.
Отже, можемо зробити деякі висновки щодо наукового дослідження особистостей у науці:
1) сфера цих дослідів належить до вивчення персоналій в науці;
2) ця сфера і сукупність пов'язаних з нею проблем є міждисциплінарним об'єктом (персоналії передусім вивчаються наукознавством, психологією, соціологією та історією науки, конкретною науковою галуззю, у якій працював той чи інший учений та ін.);
3) у кожній сфері знань персоналії розглядаються як багатовимірні феномени (галузь і напрямки досліджень вченого, його становлення і розвиток, власне наукова і науково-організаційна діяльність тощо);
4) визначальними для створення фундаментальних наукових характеристик персоналій у науці є їх (персоналій) літературна спадщина, тобто джерельна наукова база, створена самими вченими. На другому місці мали би бути архівні матеріали, які особливо розкривають "кухню" створення тих чи інших джерел або подають додаткову інформацію про ті чи інші етапи життя і діяльності науковця;
5) звідси - основними у вивченні персоналій повинен бути літературний та історичний методи, які, у свою чергу, використовують багату гаму методів формальної логіки: порівняльний, аналогії, класифікації, аналізу і синтезу, індукції та дедукції та ін.
І все-таки було б великою помилкою зводити все до вивчення персоналій. Головне, на наш погляд, це висвітлення наукових проблем, які ставилися і розв'язувалися цими персоналіями. Як ці проблеми виглядають у наш час, яке вони матимуть продовження у майбутньому. Отже, коли, наприклад, В.Кубійович вивчав географію української діаспори у 30-х роках ХХ ст., то ця проблема у повоєнні роки набрала нового змісту (поява великої хвилі політичної діаспори, її початкова концентрація у Західній Німеччині, а потім - розселення у США, Великобританії, Австралії тощо). Нова хвиля спостерігається і після одержання самостійності України. І вивчення цих процесів буде відноситися до кубійовичезнавства. Бо він, по суті, першим поставив проблему "українці поза межами своєї національної території".
Таким чином, географічне кубійовичезнавство охоплює два типи проблем:
а) дослідження географічної і картографічної діяльності Володимира Кубійовича як вченого, організатора географічної і картографічної науки, "кухні" його географічних пошуків (наприклад, застосування ним польових, статистичних і картографічних методів),особистості вченого у її зв'язках з географічними інституціями та іншими ученими географічного фаху;
б) дослідження географічних (зокрема, суспільногеографічних, антропогеографічних) проблем, які вивчав В.Кубійович у контексті їх руху, тенденцій розвитку і зміни у минулому, сучасному та майбутньому. Саме на останньому типі проблем географічного кубійовичезнавства зупинимося детальніше.
Групи проблем географічного кубійовиче-знавства можна окреслити таким чином. В.Кубійович досліджував переважно суспільно-географічні проблеми. Його ніхто не зарахує до географів-дослідників природи (хоч, правда, є декілька публікацій стосовно рельєфу України). У суспільній географії (тоді її називали антропогеографією) 99 % своєї уваги Володимир Кубійович присвятив реґіональним (а не загально-антрогеографічним) студіям. Отже, він типовий
Loading...

 
 

Цікаве