WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Історичні землі України - Реферат

Історичні землі України - Реферат

кримськими татарами сюди вселилися євреї і вірмени, пізніше - українці й росіяни. Тут взаємодіяли цивілізації античної Греції і Риму, Київської Русі і Візантії, Хазарії і балканських країн, італійських республік (Венеції й Генуї) і Золотої Орди, Кримського ханства, Османської імперії та козацької України. Про це нагадують численні пам'ятки археології, історії, архітектури, культури.
Етнічна й релігійна багатоманітність населення та співіснування людей різного зовнішнього вигляду, мови і культури - особлива риса давньої і нової історії Криму. Саме з Криму поширилося в Україну християнство (було прийняте у грецьких містах ще у III - IV ст.). Поряд з тим Крим і його міста часто ставали ареною тривалих війн і запеклих боїв, а Севастополь увійшов в історію як легендарне місто-герой за неодноразову оборону в ході російсько-турецьких та Другої світової війн. Трагічною сторінкою новітньої історії стало виселення в азіатську частину СРСР у 1944 р. кримських татар та інших корінних мешканців півострова. У наш час вони повертаються на батьківщину.
Буджак (з турецької "кут") - колишня прикордонна провінція Османської імперії у трикутнику між нижніми течіями Дністра, Дунаю, Пруту і Чорним морем. На цих землях кочувала Буджацька орда, а після переходу до складу Росії Буджак долучили до Бессарабської губернії. Тут були створені поселення українських і російських козаків, гагаузьких і болгарських колоністів (їх культурно-національним центром є зараз м. Болград), на прикордонні проживали молдавани. По сусідству з Буджаком у дельті Дунаю виникла т. зв. Задунайшина - територія розселення частини колишніх запорізьких козаків, які створили Задунайську Січ.
Бессарабія - земля між Буковиною, середнім і нижнім Дністром і Прутом, гирлом Дунаю і Чорним морем. Отримала назву від племені бессів, які поселилися тут у 1 ст. до н. е. Протягом століть залежала від сусідніх країн (у т. ч. у XII - XIV ст. - від Галицько-Волинської держави). Останні територіальні зміни відбулися в 1940 р., коли Бессарабія передавалася від Румунії до СРСР. Північна Бессарабія (Хотинщина) і Південна (Аккерманщина, що перекривала більшу частину Буджаку) відійшли до України, в середній частині, заселеній переважно молдаванами, було створено Молдавську РСР (зараз Республіка Молдова). До неї приєднано вузьку смугу території на лівобережжі Дністра з мішаною українсько-молдавською людністю.
Історичними землями на сході української етнічної території є Слобожанщина, Донщина і Кубань.
Слобожанщина, або Слобідщина, почала заселятися українськими козаками із Запоріжжя, Право- і Лівобережжя з першої половини XVII ст. Особливий розмах колонізаційного руху спостерігався після Переяславської угоди і в добу Руїни (після Хмельниччини). Українці селилися слободами, від чого походить назва землі. Значний вплив на побут населення мали росіяни, що жили у прикордонні. Найбільші поселення Слобожанщини - Суми, Охтирка, Харків, Ізюм - були центрами полків, які мали певну автономію у Російській державі. Згодом вони були об'єднані у Слобідсько-Українську (пізніше перейменовану в Харківську) губернііо. Харків став значним культурним і промисловим центром Східної України, певний час був столицею всієї Радянської України. Уродженцем Слобожанщини є філософ Григорій Сковорода.
У межах України Слобожанщина займає частину Сумської області, всю Харківщину і північну частину Луганської області. Частина Слобожанщини залишилася в сусідніх з Україною російських областях.
Донщина (Область Війська Донського) - історична земля донських козаків, що межувала на заході із Запоріжжям та Слобожанщиною. Лежить у басейні середнього і нижнього Дону, заселена росіянами і українцями (останні здебільшого займали західну і південну частини краю). Зараз у межі України входить частина Донщини, що охоплює схід Донецької і південь Луганської областей. У XIX ст. з розвитком кам'яновугільної і металургійної промисловості на стику Донщини і Катеринославщини сформувався потужний промисловий район - Донбас, найбільшими центрами якого стали Юзівка (сучасний Донецьк), Луганськ, Бахмут, Макіївка, Горлівка та ін.
Кубань як історична земля почала формуватися з кінця XVIII ст. Першими українськими поселенцями були рештки запорізьких козаків, які отримали від російського уряду право поселитися на схід від Азовського моря між Донщиною і рікою Кубань. Тут вони отримали широку автономію, займалися землеробством, брали участь в обороні південних рубежів Російської держави. У другій половині XIX ст. українська колонізація сягнула також Закубання (до берегів Чорного моря). Ця територія нині є складовою частиною Краснодарського краю Російської Федерації. Поряд зі специфічними рисами, набутими внаслідок спілкування з іншими народами, українське населення Кубані зберегло етнокультурні традиції нашого народу, що проявляється умові, піснях, танцях, побуті.
Українську етнічну територію поділяють також на етнографічні райони, населення яких відрізняється, насамперед, мовними діалектами та культурно-побутовими ознаками. Межі етнографічних районів не обов'язково співпадають з історико-географічними регіонами чи краями. Виділяють, зокрема, такі великі етнографічні райони, як Північний (Поліський), Центральний (Середньонадцніпрянський), Слобожанський, Подільський, Південний і Карпатський. Останній в етнографічному відношенні характеризується найбільшою розмаїтістю й оригінальністю. Надзвичайно цікавими меншими районами в ньому є Гуцульщина, Бойківщина і Лемківщина, як території розселення етнографічних груп українського народу - гуцулів, бойків і лемків. Представники цих етнографічних груп найкраще серед усього українського населення зберегли свою говірку, духовну і матеріальну культуру, передусім самобутній фольклор і побутові традиції.
Гуцульщина займає південно-східну частину гірських Карпат на стику Галичини, Закарпаття й Буковини (у межах Івано-Франківської, Закарпатської й Чернівецької областей України, північних районів Румунії). Гуцули славляться різьбярством, килимарством; вони - добрі лісоруби і пастухи. Визначними центрами Гуцульщини є містечка Верховина, Яремча, Рахів, Путила, села Космач і Криворівня.
Бойківщина охоплює територію передгірних і гірських районів Галичини (у межах Івано-Франківської і Львівської областей) і частину гірського Закарпаття. Бойки здавна займаються скотарством і землеробством, лісовим господарством і торгівлею.
Лемківщина - гірська територія, здавна заселена лемками у Польщі (Північна Лемківщина), Словаччині (Пряшівщина) та в Україні (крайній північний захід Закарпатської області). Внаслідок обміну населенням між Україною і Польщею (1945 р.) та виселення українців Польщі з власних етнічних земель (1947 р.) Північна Лемківщина майже обезлюдніла. Частина лемків опинилася в Україні, насамперед, у західних областях, решта буларозселена в північних і західних районах Польщі. Інші етнографічні райони не проявляються так чітко, межі між ними поступово стираються внаслідок втрати місцевим населенням своєї етнографічної індивідуальності.
Loading...

 
 

Цікаве