WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Грунти Закарпатської області - Реферат

Грунти Закарпатської області - Реферат


Реферат
на тему:
Грунти Закарпатської області
Сучасний ґрунтовий покрив Закарпатської області сформувався під впливом ґрунтотворних порід, рельєфу, клімату, рослинного покриву та господарської діяльності людини. Процеси грунтотворення мають значні відмінності в гірській і рівнинній частинах області. Грунти в гірських районах відносно молоді, мають незначну потужність, людська діяльність прискорює їх площинну та лінійну ерозію. В рівнинній частині вони утворилися як на давніх, так і на сучасних річкових відкладах. Неглибоке залягання ґрунтових вод сприяє їх оглеєнню, а наявність ділянок лісу - опідзоленню.
Для грунтів гірської частини області характерна вертикальна (висотна) поясність. Найпоширенішими є бурі гірсько-лісові грунти (буроземи). Вони вкривають схили гір до висоти 1100-1500 м, тобто в межах лісового поясу. Верхня частина грунту - це лісова підстилка (2-8 см). Гумусовий горизонт неглибокий (12-25 см), має сіро-буре забарвлення внаслідок нагромадження гідроокислів алюмінію і заліза. Добре виражена зернисто-дрібногоріхувата структура. В нижніх горизонтах зростає кількість уламків корінних порід. Всі шари грунту гумусовані, вміст гумусу знижується вглиб від 10-15% до 3-5%. Кислотність буроземів дуже висока. Для підвищення врожайності сільськогосподарських культур необхідно вносити вапно, добрива.
На виположених схилах гір і на високих терасах рік поширені буроземно-підзолисті грунти. Гумусовий горизонт залягає до глибини 15-20 см, вміст гумусу 1-3%. Мають незадовільний водоповітряний режим, внаслідок чого оглеюються. Це погіршує засвоєння поживних речовин рослинами, особливо деревами. Ці грунти мають також значну кислотність і тому потребують внесення вапна, поживних речовин. Вони найбільше піддаються водній ерозії, густо порізані ярковою мережею. Щоб попередити це, особливого значення набувають протиерозійні заходи - відведення води зі схилів спеціальними каналами, закріплення схилів тощо.
На висотах понад 1200-1500 м під гірськими луками і високогірним рідколіссям сформувались гірсько-лучно-буроземні грунти полонин. Процес грунтотворення відбувався дуже повільно, бо в умовах низьких температур на таких висотах дуже ослаблені вивітрювання гірських порід і мінералізація органічних решток. За будовою профілю ці грунти нагадують неглибокі буроземи. Зверху вони мають шар дернини (5-8 см), далі - шар торфу (10-12 см) і гумусовий горизонт (15-20 см). Вміст гумусу 7-10%. Добре забезпечені азотом, недостатньо - калієм і фосфором, потребують внесення добрив, зменшення кислотності (вапнування, гіпсування).
На крутих схилах і вершинах гір переважають скелетні, кам'янисті грунти. Тут часто утворюються великі осипи. Найкращими за родючістю в гірській частині області є лучно-буроземні грунти, які поширені на нижніх терасах гірських рік. Вони мають бурувато-темно-сірий колір, грудкувато-зернисту структуру,є добре гумусовані. Гумусовий горизонт має потужність 25-30 см, вміст гумусу 1,7-3,5%. Ці грунти мають нормальну кислотність, добре насичені поживними речовинами, використовуються під зернові й технічні культури.
На території Закарпатської низовини найпоширенішими є дерново-підзолисті, дернові, лучні та болотні грунти. Вони утворились переважно на супіщаних і суглинкових відкладах алювіального і делювіального походження.
Дерново-підзолисті грунти займають підвищені ділянки - горби, гряди під лісовою рослинністю. Вони малогумусні (вміст перегною 1,8-2,8%), безструктурні, кислі, в нижній частині оглеєні. Погано забезпечені доступними для рослин поживними речовинами. При перезволожені грунти запливають, а при висиханні орний шар ущільнюється, що утруднює обробіток. Для поліпшення структури і родючості цих грунтів необхідне їх вапнування, внесення органічних добрив, розпушування підорного шару, гончарний дренаж та ін.
Дернові грунти сформувалися на надзаплавній терасі Тиси і її приток. Вони мають різний ступінь опідзолення і оглеєння, тому виділяють такі їх відміни: дерново-опідзолені, глейові, дерново-глейові грунти. Перші розвинулись на підвищених ділянках тераси, де грунтові води залягають на більших глибинах; вони мають кращі водоповітряні властивості, але менш гумусовані. Дернові глейові грунти утворились там, де грунтові води залягають близько до поверхні, а після злив застоюються і на поверхні. Процес оглеєння охоплює весь профіль грунту, що негативно відбивається на рості дерев. Грунти при висиханні тріскаються на великі брили, це заважає їх обробітку.
Найкращими за своїми фізичними властивостями в області є дернові грунти, які утворились в заплавах Тиси і Латориці на піщаних і супіщаних річкових відкладах. Гумусовий горизонт - 25-30 см, вміст гумусу - 1,4-2,6%. Мають нормальну кислотність, грудкувато-зернисту структуру, добру водопроникність, легко піддаються обробітку. Для підвищення врожайності культур необхідно вносити багато органічних добрив, а також азотних і фосфорних міндобрив.
У зниженнях заплав рік поширені лучні й болотні грунти. Вони утворились під впливом значного поверхневого зволоження і неглибокого залягання підземних вод. Лучні грунти мають грудкувато-зернисту структуру, темно-сіре забарвлення. Вміст гумусу - 4,1-7,6%; вони добре забезпечені поживними речовинами. Після осушення використовуються як кормові угіддя; рідше - як орні землі. Болотні грунти поширені менше. Мають зверху намулистий, глибше - торфовий горизонт товщиною до 15 см. Масу намулу і торфу можна використовувати для удобрення полів.
Грунти в області найбільш інтенсивно використовуються на низовині і в передгір'ях. Необхідно проводити різні заходи для їх охорони.
Loading...

 
 

Цікаве