WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Створення топографічного плану стереографічним методом на Жмеринському об`єкті - Курсова робота

Створення топографічного плану стереографічним методом на Жмеринському об`єкті - Курсова робота

масштабі карти, планові опознаки розміщують в середині між маршрутами в перекритті рядів, розташованих поперек маршрутів на відстані 80-100 см в масштабі створюваної карти один від одного.
Початок і кінець кожного маршруту повинен бути забезпечений 2 плановими опознаками. Всі планові опознаки визначаються по висоті.
При розрідженій висотній підготовці аерозйомки висотні опознаки розташовують рядами в поперек маршрутів. Висотні опознаки повинні бути розташовані попарно по обидві сторони від осі маршруту в зонах поперечного перекриття аерознімків. Відстань між висотними опознаками в напрямку маршрутів повинна бути не більше 2-2,5км при зйомці з перерізом рельєфу 0,5-1м,8-10км при зйомці з перерізом рельєфу2-2,5м (остання вимога стосується проекту моєї курсової роботи),20-25км при зйомці з перерізом рельєфу 5м.
Висотні опознаки по можливості суміщають з плановими опознаками. Проект планово-висотної підготовки аерознімків оформляється у вигляді схеми на карті або плані. На схемі показують: границі ділянки робіт; пункти головної геодезичної основи, осі маршрутів; типи знаків.
3.2. ВИБІР ТА ОБҐРУНТУВАННЯ МЕТОДУ ТА РОЗРАХУНОК ТО ЧНОСТІ ПЛАНОВО-ВИСОТНОЇ ПРИВ 'ЯЗКИ
Координати планових опознаків визначаються способами тріангуляцІйних побудов кутових засічок (прямих, обернених і комбінованих) прокладанням теодолітних ходів в рівнинних, не заліснених районах. Полярний спосіб застосовують, коли ознаки розташовані поблизу пунктів головної геодезичної основи.
Середні похибки положення планових опознаків не повинно перевищувати 0,1мм в масштабі створюваної карти, а допустимі помилки не повинні перевищувати 0,2мм.
Допустимі помилки визначених координат планових опознаків не повинно перевищувати 0,14мм в масштабі карти, а розходження координат опознаків, одержаних з різних визначень, не повинно бути більше 0,2 мм.
Для планових опознак розташованих у місцевості закритій лісом, величини вказаних допусків збільшується в 1,5 разів. Висоту опознаків визначають прокладанням висотних ходів і тригонометричним нівелюванням. Висотні ходи при зйомках з висотою січення рельєфу 0,25-2м прокладаються методом технічного нівелювання. Середні помилки визначення висоти опознак не повинні перевищувати 0,1 висоти перерізу рельєфу, а допустимі помилки - 0,2 висоти перерізу рельєфу.
Розходження висоти опознаків, отриманих з різних визначень не повинно перевищувати 0,4 висоти перерізу рельєфу. Теодолітні ходи прокладають між пунктами головної геодезичної основи і допоміжними точками зйомочної сітки (які визначаються засічками) у вигляді одиночних ходів чи систем ходів з вузловими точками. Довжини сторін в теодолітному ході при зйомці в масштабах 1:500-1:5000 не повинен бути меншим 40 метрів на незабудованій території.
Довжина ліній в теодолітних ходах вимірюється світловіддалемІрами, електронними тахеометрами ТЕ, оптичними далекомірами, рулетками чи іншими пристроями.
На пунктах, які є опорними реями теодолітних ходів, повинні бути виміряні два кути, які примикають між лініями ходу І напрямками на сусідні пункти головної геодезичної основи.
Сума виміряних ходів не повинна відрізнятися на значення, яке отримують у вихідних даних, більше ніж на 1!.
Кутові нев'язки в теодолітних ходах не повинні перевищувати f =1!6 , де п число кутів в ході.
3.3. ТОПОГРАФІЧНЕ ДЕШИФРУВАННЯ НА ОБ'ЄКТІ
Під дешифруванням розуміють процес здобуття інформації про об'єкт за його топографічними зображеннями. Залежно від поставлених задач дешифрування поділяють на два види:
- комплексне;
- сопеціальне.
До комплексного належить: топографічне, ландшафтне і т.п., а до спеціального: сільськогосподарське, лісогосподарське, геологічне тощо.
Методи дешифрування можна поділити на дві групи: еврістичні, що грунтуються на принципах творчої діяльності людини, і автоматичні, які грунтуються на алгоритмах цифрової машинної обробки зображень. Дешифрування може бути польове і камеральне, а також візуальне і інструментальне.
Дешифрувальними ознаками називають властивості зображень об'єктів, які передаються на аерознімки і сприймаються спостерігачем. Сюди входять форми, розмір, колір, тип зображення об'єкта. Прикладом прямих дешифрувальних ознак може бути те, що світлими точками передають сухі дороги, дахи будівель та інше; рілля ж передається сірими тонами; темними зображеннями передаються заболочені ділянки, ліси, ставки, ріки.
Структура зображення-це його загальний малюнок. Для присадибних ділянок властиві прямокутні мозаїчні малюнки. Лісові масиви мають зернисту структуру зображень, рілля та гори-смугасту.
Форми багатьох об`єктів на планових аерознімках практично не спотворюються.
Тіні, які падають від об'єктів, дають змогу уточнити дешифрування. За тінями легко дешифрувати телеграфні стовпи, окремі дерева, кущі, геодезичні знаки тощо. Якщо прямих де шифрувальних ознак не достатньо, використовують посередні. Вони ґрунтуються на закономірних взаємозв`язках між об`єктами.
РОЗДІЛ 4
4. Камеральні стереографічні роботи
4.1 ЗГУЩЕННЯ ПЛАНОВО-ВИСОТНОЇ ОСНОВИ
Згущення планово-висотної основи опорних точок аналітичним способом проводиться з використанням просторової тріангуляції, яка дозволяє визначити на знімках координати опорних точок, необхідних для складання карт, планів, фотопланів.
В залежності від кількості маршрутів, фототріангуляцію поділяють намаршрутну і блочну. Маршрутна фототріангуляція розвивається по знімках, які належать одному маршруту. При цьому маршрут повинен бути забезпечений опорними точками для орієнтування моделі відносно геодезичної системи координат. Блочна фототріангуляція розвивається по знімках, які належать двом і більше маршрутам. В цьому випадку відпадає необхідність у визначенні опорних точок для кожного маршруту. Відрізняють три види блочної фототріангуляції:
спосіб незалежних моделей;
спосіб зв'язок;
спосіб незалежних маршрутів.
Отже, аналітичне згущення планово-висотної мережі розпізнавальних точок дає змогу зменшити об'єкт планових робіт по прив'язці аерознімків з метою визначення координат і відміток точок.
4.2. ВИЗНАЧЕННЯ ЕЛЕМЕНТІВ ВЗАЄМНОГО ОРІЄНТУВАННЯ СТЕРЕОПАРИ
Величини, що визначають взаємне положення пари знімків під час фотографування називають елементами взаємного орієнтування.
Елементами взаємного орієнтування в цій системі е такі кути:
1 - кут у головній базисній площині лівого знімка S1O1S2 між головними променями лівої прив`язки S1O1 І перпендикуляром до базису;
2 - кут в головній базисній площині лівого знімка між перпендикуляром до базису і проекцією головного променя правої прив`язки S2O2;
2 - кут між проекцією головного променя правої зв`язки на базисну площину лівого знімка і головним променем S2O2;
-кут у площині правого знімка між координатною віссю Y2 і слідом площини S2O2Y2.
Кути 1 і 2 називаються поздовжніми кутами нахилу знімків відносно базису фотографування.
O2K2- кут повороту знімка;
2O2- називається взаємним поперечним кутом нахилу.
При визначення п`яти елементів взаємного орієнтування необхідно виміряти поперечні паралакси з координатами не менше ніж на п'яти точках стереопари, скласти відповідну систему рівнянь.
Для спрощення обчислень точки, на яких проводять вимірювання, розміщують на стандартній площині.
Для визначення елементів взаємного орієнтування знімки вимірюють на стереокомпараторі. Негативи ставлять у касету, і центрують по мітках або по
Loading...

 
 

Цікаве