WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Cвітовий океан (географія, природа, загальна характеристика) - Реферат

Cвітовий океан (географія, природа, загальна характеристика) - Реферат

стабільна характеристика вод океану. Середня солоність Світового океану коливається від 32 до 37 ‰ на поверхні і від 34 до 35 ‰ у придонних шарах води.
Солоність і температура води визначають щільність води. Середня щільність морської води більше одиниці, найвища характерна для поверхневого шару в тропіках і придонних вод на великих глибинах. Остання обставина пов'язана не стільки з солоністю, скільки з температурою води, яка в придонних шарах у відкритому океані дуже низька - біля 2 - 4 °С, а в арктичних та антарктичних водах має навіть від'ємні температури.
По теплоємкості вода поступається тільки рідкому аміаку та водню. Завдяки високій теплоємкості вона довго зберігає свої температурні характеристики. А так як температура найбільшої щільності солоної води нижче нуля, конвекційний процес безмежний, відбувається широкий обмін газами та розчиненими речовинами між поверхневими та глибинними водами.
Водний баланс Світового океану.
Щорічно з поверхні океану випаровується 505 тис. км3 води. Прибуткову частину балансу складають атмосферні опади - 458 тис. км3 і річковий стік з материків - 47 тис. км3, а також підземний стік. При загальному об'ємі гідросфери, близькому до 1420 млн. км3, лише дуже невелика частина (близько 0, 04%) приймає участь у кругообігу води, але й цього достатньо, щоб здійснювати величезний вплив на всі фізико-географічні процеси на планеті.
У геологічному минулому рівень Світового океану багаторазово мінявся. Це знайшло своє відображення в трансгресивних та регресивних серіях відкладів, залишених океаном на материках. Саме ці відклади в основному і утворюють осадовий чохол материкових платформ. У четвертинний час за рахунок зледенінь та дегляціацій рівень води мінявся в межах від -100 до +10 м. У регресивні фази стояння рівня води океану, що співпадали в цілому з льодовиковими епохами, шельф ставав у більшості своїй суходолом, і на ньому формувались комплекси субаеральних форм рельєфу.
Рівень океану, близький до сучасного нульового рівня, досяг близько 6 тис. років тому в результаті післяльодовикової трансгресії. Інструментальні спостереження (період порядку 200 років) показують, що рівень Світового океану щорічно підвищується, причому в біжучому столітті швидкість підйому рівня океану - близько 1,2 мм/рік. Це свідчить про незбалансованість бюджету прибутку і видатку води в океані.
Термічний режим океану.
Як відомо, хід температури повітря над океаном відрізняється значно меншими амплітудами температур, ніж над суходолом. Добові зміни температури води на більшій частині поверхні океану складає 0,5 - 1°С, річна амплітуда - декілька градусів (5 - 10°С, в залежності від широти).
Найбільш теплі води - в екваторіальній зоні, де максимальні річні температури 26 - 28°С. У цілому екваторіальні та тропічні води чітко окреслюються ізотермою 25°С і лише східні окраїни Атлантичного і Тихого океанів виділяються більш низькими температурами.
Середня температура води океану - 17,5°С. Самий теплий по цьому показнику - Тихий океан (19,4°С), самий холодний - Північний Льодовитий (-0,75°С). Східні райони океанів у екваторіально-тропічній зоні холодніші західних. У помірному поясі в Атлантиці співвідношення зворотнє: більш тепла вода у східної окраїни.
З глибиною температура води падає, причому на деякій глибині (від 100 до 700 м) виразно виділяється шар з дуже різким градієнтом температур, так званий головний термоклин. Нижче головного термоклину температура води знижується дуже повільно, досягаючи у придонних шарах 1 -2,5°С. В арктичних і приантарктичних водах придонні температури від'ємні: від -0,2°С до -1,3°С.
Льодовий режим Світового океану визначається тим, що на більшій частині його поверхні температура води на протязі всього року вище точки замерзання солоної води, тому кригоутворення можливе лише в полярних широтах. У помірних широтах сезонний льодовий покрив установлюється лише в небагатьох, переважно мілководних морях.
В Антарктиці характерно широке розповсюдження шельфових льодовиків. Відламування краю цього льодовика призводить до утворення плаваючих "крижаних гір" - айсбергів. В Арктиці утворення айсбергів пов'язано з відламуванням країв вивідних льодовиків. Завдяки величезній масі і великій теплоемкості води айсберги можуть зберігатись дуже довго і здатні досягати в Північній півкулі - 50°, а в південній - навіть 30°широти.
Поверхнева циркуляція вод Світового океану.
У головних рисах поверхнева циркуляція визначається загальними законами циркуляції атмосфери, які в свою чергу в значній мірі обумовлені обертанням Землі навколо своєї осі. У зв'язку з цим так звані постійні течії Світового океану називають геострофічними (від ge - Земля, strophe - обертання).
Пасатна атмосферна циркуляція викликає в обох півкулях у субекваторіальних зонах утворення пасатних течій, що перетинають океан зі сходу на захід. При підході пасатної течії до суходолу вона розгалужується. Гілки, що спрямовуються на південь у Північній півкулі і на північ у Південній, живлять екваторіальні течії, які на протилежність пасатним спрямовані із заходу на схід.
Гілка північної пасатної течії, що прямує на північ, живить самостійну течію, яка також поступово під дією сили Каріоліса і західних потоків повітря перетворюється в течію, що перетинає океан із заходу на схід (наприклад, Північно-Атлантична течія).
При підході до східноїокраїни океану пасатна течія також роздвоюється, даючи початок теплій течії, яка спрямовується вздовж краю океану на північ, і холодній течії, скерованій на південь.
У південній півкулі південна гілка утворюється при роздвоєнні пасатної течії і формує потік теплих вод, спрямованих на південь.
Ще південніше, в поясі суцільного водного простору, що оперізує Землю в межах 40 - 50° південної широти, під дією притаманній цим широтам західної повітряної циркуляції виникає потужна трансокеанічна течія Західних Вітрів, яка поблизу закінчень південних материків утворює відгалуження у вигляді холодних течій - Перуанської, Бенгельської та Західно-Австралійської.
У цілому течії створюють систему кругообігів циклонічного та антициклонічного характеру, що закономірно з півночі на південь змінюють один одного. В північній частині Атлантичного океану в одному з таких кругообігів приймає також участь стік холодних вод із Північного Льодовитого океану, в південній - циркуляційний кругообіг утворюють антарктичні води під впливом місцевої циклонічної циркуляції повітряних мас.
Межі між кругообігами утворені так званими гідрологічними фронтами, які являють собою зони розподілу з різко вираженими градієнтами гідрологічних характеристик. Розподіл течій на поверхні океану обумовлюють в одних зонах збігання потоків, а в інших - їх розбігання. Перші називаються зонами конвергенції, другі - зонами дивергенції.
В зонах конвергенції створюється надлишок води, який викликає занурення вод на глибину. В зонах же дивергенції розбігання поверхневих потоків створює сприятливі умови для висхідних рухів глибинних вод. Ці зони підіймання глибинних вод на поверхню називаються зонами апвелінгу, а сам процес - апвелінгом. Зони апвелінгу виникають також у результаті дії потужних згінних вітрів, які систематично видаляють прогріті поверхневі води і створюють умови для
Loading...

 
 

Цікаве