WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Геологічна історія українських карпат і суміжних територій у юрський період - Реферат

Геологічна історія українських карпат і суміжних територій у юрський період - Реферат


Реферат на тему:
Геологічна історія українських карпат і суміжних територій у юрський період
У геологічній історії Карпат виділяють декілька визначальних етапів, упродовж яких відбувалися суттєві зміни в тектоніці, палеогеографії, осадонагромадженні, а також у розвиткові органічного світу тощо. Один із таких важливих етапів геологічної праісторії регіону був у юрський період.
Дослідники Карпат і прилеглих територій мають не так уже й багато геологічних "документів", що стосуються цього періоду, передусім, фактичного матеріалу з юрських розрізів. Це пов'язане головно з тим, що юрські утворення на теренах Західної України на денну поверхню виходять лише у декількох місцях і в них неможливо зібрати повноцінний систематичний матеріал. На південно-західному краю Східноєвропейської платформи такі утворення у відслоненнях відомі лише на схилах та берегах середньої течії Дністра, переважно між селами Буківна та Незвиська. Їх уперше описав А.Альт у праці "Нижнівський вапняк і його скам'янілості" 1881 р., навівши список 179 видів гастропод, знайдених тут у відслоненнях. На підставі цього учений зробив висновок про кімериджський вік органогенних вапняків, що вміщують ці залишки фауни. На решті території Передкарпаття юрські утворення містяться на значних глибинах, і всю інформацію про них маємо винятково із керну численних свердловин, що їх розкрито на південно-західному краю Східноєвропейської платформи та у Зовнішній зоні Передкарпатського прогину. В інших структурно-тектонічних одиницях (Внутрішня зона Передкарпатського прогину, Флішові та Внутрішні Карпати) корінні виходи юрських відкладів не відомі. Тут вони у вигляді гальок та різнорозмірних брил містяться у перевідкладеному стані в значно молодших утвореннях, переважно в неогенових моласах Передкарпатського прогину і в крейдово-палеогеновому фліші Карпат.
На Мармароському масиві юрські відклади відслонені в декількох місцях, проте внаслідок інтенсивних геологічних процесів, що відбувалися тут у післяюрський період, вони дуже еродовані і представлені різновіковими фрагментами юрського розрізу, що збереглися від розмивання лише в опущених частинах рельєфу. На Мармароському масиві ці відклади порівняно з одновіковими утвореннями інших структурно-тектонічних одиниць Українських Карпат стратиграфічно і палеонтологічно ще дотепер слабко вивчені. Найпоширеніші відклади юри у Внутрішніх Карпатах, а саме - у відомій серед карпатських та альпійських дослідників структурно-тектонічній одиниці - Пенінській зоні.
Пенінська зона (або зона Скель) - геологічно дуже складна структурно-тектонічна споруда. Вона, повторюючи конфігурацію Карпатської дуги, вузькою смугою, ширина якої змінюється від декількох сотень метрів до кількох кілометрів (максимальна ширина 18 км), простягається уздовж майже 750 км від району Пояна Ботизей у Румунії через усі Українські Карпати (у їхній південно-східній частині зникає під насувом молас Закарпатського прогину), Західні Карпати та Східні Альпи до Віденського басейну [1]. Практично ж розташована на межі Зовнішніх (Флішових) та Внутрішніх Карпат, і, очевидно, її утворення та геологічна історія безпосередньо повязані із Закарпатським глибинним розломом. До півночі Пенінська зона насунена на Мармароську, а з півдня її саму трансгресивно перекривають неогенові утворення Закарпатського прогину. Упродовж мезозойської ери, а також і пізніше цей структурно-тектонічний елемент відігравав дуже важливу роль у формуванні загальної структури регіону. Саме в його межах на різних етапах геологічної історії регіону існували палеокордільєри, які були складені різнофаціальними і різновіковими утвореннями. Вони розділяли Карпати на дві області - Зовнішню (Флішові Карпати) і Внутрішню (Внутрішні Карпати), у яких відбувалися суттєво різні геологічні процеси.
Порівняно з іншими структурно-тектонічними одиницями Карпат відмінною рисою Пенінської зони є наявність у ній численних скельних виходів, складених переважно верхньоюрськими, рідше середньо- і нижньоюрськими відкладами, що містяться серед верхньокрейдових, переважно мергелистих утворень.
Природу походження вапнякових брил, рідше брил, сформованих вулканогенними утвореннями різного складу, багато дослідників трактували по-різному, проте загалом її пояснення зводилося до двох протилежних поглядів: одні вважали скелі корінними виходами в ядрах антиклінальних структур, інші ж трактували їх як відірвані блоки чи уламки корінних порід, що залягають в основі цієї одиниці і були винесені на денну поверхню під час тектонічних процесів. Перший погляд активно розвивали московські геологи А.Богданов, М.Муратов, В.Славін, а також І.Гофштейн [3, 9, 11]. Вони досить спрощено описували загальну будову Карпат, відхиляли будь-яку думку про наявність у цьому регіоні насувів і, зокрема, вважали, що Пенінська зона - це ядро величезного мегаантиклінорію. З цього приводу В.Славін [11] писав: "…М.Муратов, В.Славін довели, що більшість юрських відкладів перебувають у Закарпатті в корінному заляганні і що, отже, теорія покривів тут не є прийнятною". Підтримуючи цих дослідників, І.Гофштейн зазначав: "Було доведено, що покривів у Північно-Східних Карпатах нема…" [3].
Цілком протилежні думки щодо геологічної будови Карпат висловлювали О.Вялов, Я. Кульчицький, М. Ладиженський та інші, переважно львівські дослідники. Вони вважали, що Карпати поділяються на структурно-фаціальні одиниці, обмежені значними насувами, і що саме з цими тектонічними процесами пов'язане походження олістолітів чи олістостромів, складених верхньоюрськими вапняками. По суті, прихильники цього напряму продовжували розвивати ідею, висловлену ще на початку XX ст. французьким геологом М.Люжоном стосовно геологічної будови Альп і пізніше підтриману австрійськими геологами М.Лімановським і В.Улігом та застосовану ними для пояснення геологічної будови Карпат. Сьогодні покривна будова Карпат загальноприйнята, і ні в кого не виникає сумнівів щодо наявності тут структурно-фаціальних зон, розділених значними регіональними насувами.
У межах Українських Карпат Пенінська зона представлена не так добре, як у Західних Карпатах, а лише окремими фрагментами південно-східного закінчення. Розрізнені виходи органогенних вапняків і теригенних відкладів, що їх вміщують, відомі в басейнах рік Ужа, Латориці, Боржави, і дещо повніші відслонення простежуються в басейні р. Лужанки.
Карбонатно-теригенні відклади крейди (нижньокрейдова свалявська (глибоководна) і верхньокрейдова тисальська (плитководна) світи), серед якої є скелясті виходи юрських вапняків, дуже перем'яті (очевидно, багаторазово були охоплені дислокаційними процесами) і тепер утворюють типовий меланж. У Західних Карпатах свалявська світа відома як "пенінська глибоководна фація", а тисальська - як "чорштинська плитководна фація".
Loading...

 
 

Цікаве