WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Проблеми палеогеодинаміки заходу України - Реферат

Проблеми палеогеодинаміки заходу України - Реферат


Реферат на тему:
Проблеми палеогеодинаміки заходу України
Минуло понад тридцять років з часу відродження ідей мобілізму, які одразу ж запанували в думках переважної більшості геологів світу. Вчені почали широко використовувати старий термін геодинаміка, який трактували часто як процес розвитку земної кори з позицій винятково концепції тектоніки літосферних плит. Зону, де був ультраосновний магматизм, почали апріорно вважати океанською корою, а обвально-зсувні утворення - олістостроми - обов'язково тектонічним меланжем, що сформований уздовж фронту шар'яжних пластин. Глибинні розломи і деякі розривні дислокації, що не є ними, були зачислені в багатьох регіонах до зон субдукції або обдукції. З'явились дослідження, які доводили принципові петрологічні і петрохімічні відмінності між близькими за складом і типом магматичними утвореннями, розвиненими на континентах і виявленими на океанському дні.
Відомості ж про наявність в океанах кислого (континентального) магматизму почали викликати сумніви, або їхню природу намагалися пояснювати різними хитромудрими здогадами. І навіть незважаючи на висловлювання деяких найавторитетніших мобілістів (наприклад А.Л. Кніппера) про те, що прояви ультраосновного магматизму самі по собі аж ніяк не свідчать про тип земної кори (океанської чи континентальної), не припинили небувалого потоку публікацій, у яких геодинаміку земної кори потрактовано безальтернативно. Крім того, у деяких публікаціях нема чітко сформульованих уявлень про те, що розвиток океанської кори зовсім не означає минулого розвитку на ній океанських басейнів. Водночас виділення окремих блоків континентальної кори в їхньому ізольованому від інших континентальних літосферних плит вигляді привело до появи терміна мікроконтинент, що логічно повинно було б зумовити виникнення поняття "мікроокеан" для позначення водних ванн, які розділяли такі неповноцінні плити. Однак цього не трапилося, хоча друге поняття логічно випливає з першого. Цей термін з'явився зовсім недавно в літературі [15, с.79] і належить, мабуть, авторам, бо в разі згадки про нього будь-яких посилань на першоджерело немає .
Зазначимо, що західні області України є прекрасним об'єктом для палеогеодинамічного аналізу не тільки альпійської, а й усієї фанерозойської геологічної історії. Альпійський меганапнорій Карпат тут по крутій дузі далеко наповзає на гетерогенні епіорогенні зони, які оконтурюють давню Східноєвропейську платформу. Завдяки все ще загадковій за природою Панонській і Трансільванській западинам йому протистоїть Динарський меганапнорій, що має вергентність, протилежну до Карпат. Ці дві гірські системи, змикаючись на північному заході з меганапнорієм Східних Альп, облямовують по кільцю найбільшу в Європі міоцен-пліоценову депресію Великої Угорської рівнини, яку часто трактують як серединний масив, хоча вона таким і не є.
Отже, найголовніша особливість Карпатсько-Динарського регіону полягає в загальній кільцевій його будові з практично одночасним формуванням грандіозних ранньоміоценових шар'яжів та розгортанням по цьому кільцю. Цілком зрозуміло прагнення наших попередників інтерпретувати цей феномен з позицій тепер відкинутої концепції контракції Землі або формування тут мантійного діапіра чи, нарешті, навіть з позицій ударно-вибухового механізму (Панонія - центр велетенської гіаблеми з нагнітанням по кільцю покривних мас неконсолідованої земної кори). Про малу імовірність подібних геодинамічних побудов ми уже зазначали раніше [4, 5 ,9, 10, 17].
І вже зовсім важко зрозуміти мотиви тих сучасних дослідників, які намагаються пояснити виникнення цього регіону з позицій гіпотези літосферних плит, для якої будь-яка крута дуга (не кажучи вже про замкнуті кільцеві структури) сама по собі є цілковитою перешкодою задовільного пояснення механізму їхнього утворення. Будь-які спроби палінспастичних реконструкцій Карпатсько-Динарської гірської системи не можна виконати на підставі концепції літосферних плит, яка ґрунтується практично на незмінності в часі об'єму нашої планети.
Заради справедливості треба сказати про деякий прогрес, що простежується останніми роками в разі застосування гіпотези літосферних плит до Карпат.
Наприклад, у працях О.С. Варичева, З.М. Ляшкевич і А.П. Медведєва [3, 11, 12, 18] вже проаналізовано тріщинний міоцен-пліоценовий вулканізм Вигорлат-Гутинської смуги не як наслідок генерації магми у випадку субдукції океанської кори під континентальну (прибічників такого механізму є багато) чи колізії [1, 2], а як наслідок нового етапу розширення [9]. Цілком обгрунтовані уявлення у цих авторів і про характер земної кори, яка була до закладення флішових трогів. Вивчення мезозойського магматизму засвідчило, що жодні океани йому не передували, а область виявлення була складною герцинською мозаїчною структурою. Розвиток пелагічних фацій в абісалі [13, 14] у названих учених викликає серйозні сумніви. Магматичні комплекси, на їхню думку, не є утворенням мезозойських серединно-океанічних хребтів. Структура ж Пракарпат уявляється у вигляді чергування протяжних блоків океанської і континентальної кори (структура крашінга); були там і блоки, які займали за типом кори проміжне положення. Досить обґрунтовано учені заперечили субдукцію в її класичному уявленні. "Нагнітання" матеріалу в нижній корі пояснено механізмом плинності. Визнано фазові переходи речовини. Відроджено важливу роль кордільєр у флішовому басейні. Процес занурювання флішових трогів пояснено опусканням важчої нижньої частини кори, а не під вагою осадів (як у О.І. Марушкіна) чи алохтонних магматичних порід (на прикладі Уралу, за Т.Т. Казанцевою).
Перелічені положення, гадаємо, більше відповідають фактичному матеріалу, ніж аргументи прибічників тектоніки літосферних плит у загальноприйнятому первісному її варіанті. Проте ніяк не можна визнати вдалим вибір глобального механізму, що найуспішніше пояснює всі названі геодинамічні особливості формування Карпатської дуги, зроблений О.С. Варичевим та його співавторами. Критикуючи всі інші альтернативні концепції, вони висувають гіпотезу пасивного рифтингу як наслідок взаємодії світового ансамблю літосферних плит, що, на їхню думку, є цілком придатним для пояснення як деструктивного, так і конструктивного етапів альпійської геодинаміки.
На жаль, зазначимо, що тверезий аналіз природних речей у Карпатському регіоні та його оконтуреннях не привів авторів до предметних висновків, які з нього випливають. Послатися на гру світових ансамблів літосферних плит - означає взагалі нічого не запропонувати за наслідками їхніх неординарних досліджень. І якщо деструктивний етап сам по собі не потребує для пояснення якогось оригінального механізму, і пасивний рифтинг, або ж який-небудь інший близький до нього процес це цілком пояснює, то питання про першопричину такого локального розтягнення земної кори і, головне, зміна в мезозої розширення різким стисненням та формування кільцевого шар'яжу в міоцені зовсім не з'ясовані.
Запропонований нами варіант карпатської палеогеодинаміки [4, 5, 9, 10] як чергування епох з переважанням розтягнення (юра - рання крейда) та стиснення (пізня крейда - міоцен) з декількома революційними фазами підсилення такого стиснення на межі олігоцен - міоцен та в міоцені всерйоз навіть не розглядають. За такого механізму припускають періодичне (циклічне) чергування епох ущільнення і розущільнення маси Землі зі зміною її радіуса внаслідок обертання нашої планети по еліпсоїдній орбіті навколо Сонця і разом з ним навколо центра нашої Галактики (давно відома гіпотеза Землі, що пульсує). Аргументом проти такої пропозиції у згаданій монографії (автори розділу В.Р. Тимощук, А.П. Медведєв, О.С. Варичев і О.О.Ступка) є посилання на статтю О.Г. Сорохтіна [6], де нібито автор виклав думки, які розвінчують гіпотезу Землі, що пульсує. Насправді ж О.Г. Сорохтін у дуже змістовній публікації наводить досить слушні, на нашу думку, аргументи, що заперечують зовсім іншу геодинамічну концепцію, а саме ... гіпотезу Землі, що розширюється.
Можна було б сприйняти таке перекручене тлумачення за звичайну неуважність авторів згаданої монографії, які просто переплутали кардинальні відміни цих альтернативних гіпотез. Та це не так. Зіставлення тексту монографії зі статтею О.Г.Сорохтіна засвідчує, що тут нема будь-якої помилки. Перелік аргументів цього автора в монографії вдумливо відредагований. Наприклад, слушне зауваження О.Г.Сорохтіна про те, що гіпотеза Землі, яка розширюється, не може задовільно пояснити походження складчастих поясів, тут досить виправдано пропущене. Це аж ніяк не свідчить проти
Loading...

 
 

Цікаве