WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Блокова будова Землі, неотектонічні рухи - Реферат

Блокова будова Землі, неотектонічні рухи - Реферат


Реферат на тему:
Блокова будова Землі, неотектонічні рухи
Земна кора і самий верхній шар мантії перебувають у твердому агре-гатному стані й називаються літосферою - кам'яною оболонкою. Під літосферою залягає астеносфера - шар речовини мантії, який відзначається підвищеною пластичністю і температурою, близькою до точки плавлення.
Потужність і будова літосфери визначаються типом земної кори.
Материкова кора складається з трьох шарів - осадового, гранітного і базальтового, її потужність на рівнинах сягає 30-40, в горах - 60-80 км. Потужність літосфери в районі материків становить 150-250 км.
Океанічна кора складається з осадового і базальтового шарів (гранітний шар між ними відсутній). Потужність океанічної кори 5-10 км, потужність літосфери під океанами - 50-100 км.
Літосфера глибинними розломами розбита на великі блоки - літосферні плити. Під впливом внутрішніх сил Землі ці плити повільно, зі швидкістю до 5-6 см за рік, пересуваються по в'язкій астеносфері в той чи інший бік. Ці рухи називаються горизонтальними. Вони призводять до утворення великих і лінійно витягнутих форм рельєфу: гір, океанічних жолобів, рифтових хребтів, глибинних розломів-грабенів.
Для літосфери характерні й повільні вертикальні коливання - повільні підняття чи опускання, швидкість яких від 0-2 до 10-12 мм за рік. При цьому нерідко колишні ділянки морського дна стають суходолом або, навпаки, суходол занурюється на дно моря.
До проявів внутрішніх сил Землі належать також магматизм і земле-труси.
Магматнзм - це сукупність явищ, пов'язаних з утворенням і рухом магми з астеносфери до поверхні Землі. Розрізняють два типи магматизму - внутрішній (інтрузивний), коли магма не досягає поверхні Землі і застигає на глибині, і зовнішній (ефузивний), коли магма прориває земну кору і виливається на поверхню. Ефузивний магматизм називають ще вулканізмом. Вулкани поділяють на діючі і згаслі. Більшість діючих приурочена до узбережжя Тихого океану (Тихоокеанське вогненне кільце), серединно-океанічних хребтів та зон розломів на материках.
У районах вулканізму зустрічаються гейзери - джерела, що періодично викидають фонтани гарячої води (Йеллоустонський національний парк США, Ісландія, Камчатка, Нова Зеландія).
Землетруси - раптові підземні удари, супроводжувані швидкими коливаннями земної поверхні. Причина землетрусів - розривні порушення в надрах Землі або зсування блоків земної кори за лінією розлому. Осередки землетрусів здебільшого приурочені до молодих гір, а також до зон розломів.
Сила землетрусів оцінюється за 12-бальною шкалою. Слабкі землетруси (1-3 бали) майже не відчуваються людиною і фіксуються за допомогою сейсмографів. Прикатастрофічних землетрусах (11-12 балів) рельєф Землі змінюється до невпізнанності, цілком руйнуються всі будівлі.
Земна кора нашої планети неоднорідна. Виділяють материковий і океанічний типи земної кори. Материкова кора складається з З шарів - осадового, гранітного і базальтового; потужність коливається від 30-40 км (на рівнинах) до 60-80 км (у горах). Океанічна кора складається з 2 шарів - осадового і базальтового; потужність - 5-10 км.
Літосфера розбита на окремі блоки - літосферні плити, які рухаються по розплавленій астеносфері - прошарку верхньої мантії під літосферою. При сходженні плит земна кора зминається в складки або вигинається (разом з океанічною плитою), занурюючись під материкову плиту і розплавляючись в астеносфері.
При розходженні плит виникають розломи (рифти), через які вили-вається мантійна речовина, створюючи1 базальтовий шар земної кори океанічного типу.
Земна кора материкового типу більш давня, ніж теперішня океанічна кора. На материках є ділянки, де вік гірських порід, що складають земну кору, перевищує 3 млрд років. Вік океанічної кори - від 160-180 млн років і менше.
На суходолі і на дні океанів виділяють стійкі і рухливі ділянки земної кори. Стійкими ділянками є платформи (материкові й океанічні). В основному вони займають внутрішні області літосферних плит. Для платформ характерні повільні вертикальні коливання, тут не відбувається сильних землетрусів, немає діючих вулканів. У рельєфі платформам відповідають рівнини (суходолу і дна океану).
Рухливими ділянками земної кори є складчасті області. В основному вони розташовані по краях літосферних плит і є результатом зіткнення їх між собою. Для рухливих ділянок земної кори характерні інтенсивні тектонічні процеси, швидкі вертикальні коливання (землетруси), у ряді випадків - сучасний вулканізм. У рельєфі складчастим областям відпо-відають гори.
Рухливими ділянками слід вважати рифтові зони на дні океану, яким у рельєфі відповідають рифтові хребти з численними підводними вулканами, а також жолоби й острівні дуги, що утворюються при складній взаємодії материкової й океанічної плит.
Рельєф постійно змінюється під дією внутрішніх і зовнішніх сил Землі. Внутрішні сили спричиняють горизонтальні рухи літосферних плит, повільні вертикальні коливання земної кори, магматизм, землетруси. Ці сили фактично створюють основні форми рельєфу. Зовнішні сили (дія текучих вод, льодовиків, вітру, підземних вод, морських хвиль) призводять до руйнації гір, зміни рівнин.
Література
Географічна енциклопедія. В 4-х томах. - К., 1994-1996.
Loading...

 
 

Цікаве