WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Генетико морфологічна будова і властивості сірих лісових ґрунтів і система лісостепів України. Будова профільних сірих лісових грунтів - Контрольна робота

Генетико морфологічна будова і властивості сірих лісових ґрунтів і система лісостепів України. Будова профільних сірих лісових грунтів - Контрольна робота

лучно-степовою рослинністю - чорноземи. Надалі ідеї Докучаєва підтримувалися і розвивалися багатьма вченими - В. Р. Вільямсом, И. В. Тюріним і ін.
Зовсім інакше пояснював походження ландшафтів і ґрунтів лісостепу С. И. Коржинський. Він виходив з положення, що степова рослинність і властиві їй чорноземи в недавнім минулому простиралися значно далі на північ, займаючи всю сучасну зону лісостепу. Надалі лісова рослинність, настаючи з півночі, поступово витісняла степову, перетворюючи степ у лісостеп. Під впливом широколистяного лісу почався процес деградації чорноземів, що перетворює їх у сірі лісові ґрунти. Гіпотеза Коржинського у свій час мала широке визнання; її розділяли такі великі вчені, як П. А. Костичев, H. M. Сибірцев, К. Д. Глинка й ін.
Припущення про насування лісу на степ викликало заперечення з боку багатьох ботаніків і ґрунтознавців. Так, на думку В. И. Талієва і П. Н. Крилова, чорноземні ґрунти лісостепу утворилися в результаті "проградації" (остепніння) підлісних ґрунтів, після того як ліс був знищений чи людиною був вилучений яким-небудь іншим шляхом.
Гіпотеза утворення ландшафтів і ґрунтів лісостепу шляхом витиснення лісу луговим степом була розроблена найбільше повно В.Р. Вільямсом. Відповідно до його представлень, у раніше післяльодниковий час на місці сучасного лісостепу панували хвойні і дрібнолисті ліси, що з потепленнями клімату, що пішли, перемінилися широколистяними лісами, а потім луговим степом. У відповідності зі зміною рослинності змінювалося і ґрунтоутворення: підзолистий процес поступово загасав, а дерновий підсилювався. Тому там, де ліс давно поступився місцем лугового степу, сформувалися чорноземи. Там же, де ліс залишався довго, у ґрунтах (сірих лісових) збереглися ще ознаки залишкової підзолистості.
Можливість проградації лісових ґрунтів підтверджена роботами багатьох учених (К. П. Горшеніна, II. И. Шавригіна, В. А. Францесона, И. В. Тюріна й ін.). 10. М. Саушкін, зіставляючи історичні і сучасні документи земельного обліку по Курській і Воронезькій областях, прийшов до висновку, що місця, де в XVI і XVII століттях були лісу, тепер зайняті чорноземами. Аналогічні докази приведені А. С. Фатьянов для півдня Горьковськой області.
Таким чином, дотепер серед учених немає єдиної думки про походження ландшафту і ґрунтів лісостепу, зокрема сірих лісних. Допускається можливість різних шляхів їхнього утворення п розвитку.
Однак необхідно враховувати, що природний хід зміни лісу чи лугом степу лісом настільки повільний, що він давно вже змінений людською діяльністю. В історичному процесі господарського освоєння зони лісостепу створювалися умови як служіння підлісних, так і залісення чорноземних ґрунтів.
Основні риси ґрунтоутворення
Перехідне положення лісостепу між тайговою лісовою і степовою зонами визначає складність і своєрідність її ґрунтового покриву. У північних районах лісостепу пануюче положення займають сірі лісові ґрунти й підзолисті чорноземи, у південних - вилужені і типові чорноземи. Дерено-підзолисті ґрунти переважно легкого механічного складу зустрічаються головним чином на древніх терасах річкових долин. У лісостепу Західного Сибіру поряд із сірими лісовими і чорноземними ґрунтами значні площі займають солодій, солонці, солончаки і болотні ґрунти.
Сірі лісові ґрунти сформувалися в європейській частині під широколистяними лісами, у Сибіру - під дрібнолистими і модриновими. Вони представляють самостійний генетичний тип ґрунтів. У їхньому профілі виявляються ознаки як підзолистого, так і дернового процесів. У ряді випадків розвиток сірих лісових ґрунтів зв'язано із сезонним надлишковим зволоженням (поверхневим і ґрунтової).
Широколистяні породи, як установлено роботами Н. П. Ремезова й інших авторів, втягують у біологічний круговорот великі кількості елементів зольного харчування, особливо кальцію і калію. Розкладання рослинних залишків протікає під пологом широколистяних лісів в умовах меншого сезонного перезволоження л більш слабкого вищелачування основ з опадів, чим під лісами тайгово-лісової зони. У результаті одержуючі гумусові й інші органічні кислоти нейтралізуються повніше, підзолисторозвиваюі процес виявляється обмеженим. Тому спадний струм води, що під широколистяними лісами виражений слабкіше, ніж під лісами тайгового типу, виносить з верхніх обріїв ґрунту в нижчелижачі менше продуктів вивітрювання і ґрунтоутворення; частина глинистих мінералів, мабуть, переміщається у виді незруйнованих мулистих часток.
З іншого боку, під пологом широколистяних лісів, особливо проріджених, створюються сприятливі умови для розвитку глибокоукорінених трав'янистої рослинності і нагромадження й ночвах гумусу, багатого гуміновими кислотами. Цьому сприяє великий зміст основ у рослинному опаді і породах, що грунтоутворюють, більш теплий і менш вологий клімат і розчленованість рельєфу, що виключає значне сезонне перезволоженні, утворення мохових покривів і явищ заболочування.
Разом з акумуляцією перегною в ґрунті зростає зміст азоту, фосфору, сірки, збільшується кількість обмінних лужно-земних катіонів, особливо кальцію, підвищується ступінь насиченості підставами, активна реакція наближається до нейтрального, створюються умови для синтезу глинистих мінералів. Збагачені гумусом верхні обрії ґрунту здобувають темне фарбування, зернисто-грудкуватий структуру, їхні водно-повітряні властивості поліпшуються.
Різні сполучення підзолистого і дернового процесів приводили до утворення неоднакових по властивостях сірих лісових ґрунтів. Якщо природні умови сприяли більш тривалому виростанню лісової рослинності і більш інтенсивному прояву підзолоутворення, формувалися ґрунти, у профілі яких добре виражені ознаки підзолення і менш чітко - нагромадження гумусу, оструктурування й ін. Якщо ж трав'яниста рослинність раніш перемінила лісову, чи якщо під лісом створювалися менш сприятливі умови для прояву підзолистого процесу, формувалися ґрунти з глибоким гумусовим шаром і слабкими ознаками залишкової підзоленості.
Різночасність господарського освоєння території і різне використання сірих лісових ґрунтів у сільському господарстві приводили до аналогічних результатів. Тому в даний час спостерігається значну розмаїтість сірих лісових ґрунтів як по діагностичних ознаках, так і за рівнем потенційної родючості.
Класифікація сірих лісових ґрунтів. Будівля профілю
Сірі лісові ґрунти по змісту гумусу, потужності гумусового шару й ознакам підзоленості підрозділяються на підтипи з урахуванням фаціальних особливостей.
Ясно-сірі лісові ґрунти по морфологічних ознаках і властивостям близькі до дерено-підзолистого. З усіх сірих лісових ґрунтів вони мають найбільшу підзоленість, найменшу потужність гумусового шару і найменший зміст гумусу.
Профіль цілинних ясно-сірих лісових ґрунтів підрозділяється на наступні генетичні обрії.
Горизонт А0 - лісова підстилка. Горизонт А1 ясно-сірого кольору зі слабко вираженою грудкуватою структурою. Нижче чи залягає грунт А1А2 білясті-сірі кольори, листовато-плитчатой структури, з рясною кремнеземистою присипкою, чи грунт А2В сірувато-бурий,
Loading...

 
 

Цікаве