WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Науково-пізнавальні можливості цифрових моделей поверхні землі - Реферат

Науково-пізнавальні можливості цифрових моделей поверхні землі - Реферат

а тепер вони залягають на висотах до 200-240 м. Виникає питання: яку потужність повинен був мати льодовик? Як відомо, питома вага льоду є меншаю за 1 г/см3, а питома вага осадових порід у середньому складає 2,5 г/см3. Це означає, що тільки для компенсації статичних навантажень, які створюють гірські породи, потужність льоду повинна була бути втричі більшою, ніж потужність гірських порід у межах схилу, тобто перевищувати 400 м. Але це тільки для компенсації навантаження. Льодовик повинен був ще створювати значні вертикальні й тангенціальні напруження для зриву і горизонтального переміщення блоків. Яка повинна була бути у такому випадку сумарна товщина льоду, взагалі уявити важко. Необхідно також звернути увагу на положення нижньої межі відриву гірських порід. Як уже відзначалося, вона розміщена значно нижче тих висот, на яких, за даними палеореконструкцій, знаходилося ложе льодовика (90-100 м над рівнем моря). Це означає, що глибина екзарації біля підніжжя Канівсько-Букринських дислокацій зросла в порівнянні з північнішими ділянками льодовика більше ніж на 100 м.
Рис. 16. Продовження геологічного профілю з рис. 11 [3].
При відсутності фізичного тіла, що призвело до утворення насувів на лівобережній частині Дніпра, та при неможливості їх виникнення в результаті дії льодовика, проблема начебто заходить у глухий кут. Але спробуємо уважніше проаналізувати профілі на рис. 14-15. Перший однозначний висновок, який можна зробити з аналізу розрізів, - на час утворення насувів осадова товща була промерзлою на значну глибину.
З будови осадової товщі району відомо, що неогенові та палеогенові відклади представлені неконсолідованими породами - піском, глинами, суглинками і мергелем, а юрські глини характеризуються надзвичайно високою пластичністю. При таких фізичних властивостях жодна з цих гірських порід у сучасних умовах не здатна до формування ні насувів, ні нормальних складок. При значних бокових напруженнях і переміщеннях буде спостерігатися їх перетікання й перемішування.
Рис. 17. Об'ємне зображення межиріччя Дніпра, Ірпеня та Росі
(верхня частина) та південного контакту (нижня частина)
Утворення структур типу дислокацій у нормальних умовах можливе тільки для консолідованих порід, на зразок вапняків, доломітів, пісковиків і т. п. Але при промерзанні гірські породи зцементовані льодом і різко змінюють свій фізичний стан, із пластичних і сипучих - на кон-солідовані. І вже в такому стані вони можуть утворювати при відповідних навантаженнях розривні структури, насуви й т. п. Можна вважати, що формування Канівсько-Букринських дислокацій відбулося у період глибокого промерзання поверхні.
Рис. 18. Геолого-геоморфологічні профілі межиріч Дніпра - р. Нивки
(верхня частина) та Дніпра - Ірпеня (нижня частина) [5].
Форма західного, правобережного контакту, дає підстави припускати, що дія сил була скерована не в західному, а у східному напрямку. Осадова товща правобережжя начебто підсунулася під платини насуву і зібрала їх у єдине (див. збільшений фрагмент Бучацького насуву на рис. 15). Виглядає так, що в певний момент товща правобережжя просунулася на схід на відстань приблизно 10 км, створила насуви, згребла верхню частину порід, а потім відсунулася на захід. При відсутності слідів переміщення кристалічних порід таке припущення взагалі виглядає фантастичним. Але тут обов'язково маємо згадати про сліди-борозни, які залишили на поверхні блоки промерзлих гірських порід і льоду, що були несені селевим потоком. Можна було б припустити, що Канівсько-Букринські насуви виникли як результат удару одного з них об нерівність поверхні, хоча це мало ймовірно, враховуючи глибину проникнення зміщень і розміри дислокацій. Розміри тих блоків були занадто малими для виконання такої роботи. Явище повинно було бути ще масштабнішим, можливо таким, якому не має аналогів в історії антропогенового періоду взагалі.
Рис. 19. Знімок стінки археологічного розкопу біля підніжжя гори Щекавиці на Подолі у Києві. (Фото В.Кримчака) [20].
Повернемося до об'ємного зображення ділянки басейну Дніпра, що охоплює територію від р. Здвижа на заході до р. Сули - на сході, та від р. Сожу на півночі до р. Росі - на півдні (верхня частина рис. 17). У структурі зображення досить характерно виглядає межиріччя Дніпра, Ірпеня та Росі.
Будова цієї ділянки не гармонує з навколишніми територіями. Вона виглядає так, начебто з півночі до межі кристалічного фундаменту сповзла велетенська брила, яка потім розтеклася подібно до рідкого цементного розчину. Примітним є південний контакт цієї ділянки.
Вигляд зображення дає усі підстави припускати, що у свій час уздовж цього контакту існували значні напруження, що призвели до утворення структур, подібних до Канівсько-Букринських (нижня частина рис. 17).
Структура зображення долини Дніпра не залишає нічого іншого, ніж припустити, що на одному з етапів розвитку селевого потоку були зірвані з місця брили розміром у кілька десятків кілометрів. Причому за їх співвідношенням із видимими борознами (місцями вони їх перекривають та зрізують), можна стверджувати, що це сталося на завершальному етапі селю. Остаточно поверхня межиріччя Дніпра, Ірпеня та Росі сформувалося вже після танення порового льоду та льодової шапки, коли розкислі гірські породи розтеклися по прилеглій території.
Для підтвердження такого припущення приведемо два геолого-геоморфологічні профілі (рис. 18), що характеризують будову верхньої частини осадової товщі на межиріччі Дніпра та р. Ірпеня (верхня частина) і Дніпра й р. Нивки (нижня частина). Навіть побіжний аналіз показує, що контакт відкладів Київської світи з перекриваючими верствами є неузгодженим. А вся товща, що залягає над Київською світою, є значно порушеною та деформованою.
Про те, що ці деформації могли мати місце під час одного зі зледенінь, свідчить фотознімок стінки розкопу, зроблений під час археологічних робіт на Подолі біля гори Щекавиці. Як видно з фотозображення (рис. 19), піски полтавськоїсвіти, тепер сипучі, у мерзлому стані зазнали сильних вертикальних поштовхів і значних переміщень. Найбільш імовірним є те, що вертикальні поштовхи є наслідком ударів нижньої частини брили під час її переміщення.
Можливо, що наведені вище приклади є наслідками швидкого переміщення велетенської брили, що рухалася по промерзлій залитій мулом поверхні і яка після удару об кристалічні породи розкололася. Один із її фрагментів відскочив у східному напрямку. Фронтальна його частина виконала роботу ковша бульдозера. На лівому березі після того, як глибина врізання перевищила кінетичну енергію, цей фрагмент відскочив назад у західному напрямку. Оскільки буфером при ударі були зібрані у насуви породи юри, і через них передалася зворотна сила удару, вони разом з головним блоком відлетіли до їх сучасного положення.
Одна з точок зіткнення і сьогодні добре збереглась у будові поверхні. Це деформація біля сіл Хоцки й Озерище, що розташовані на лівому березі Дніпра напроти Канівських гір. Її об'ємне зображення наводиться на рис. 20. Зображене частково нагадує наведені вище зображення
вихлюпів уздовж берегів Десни та Дніпра (див. рис. 13), але має і певні відмінності. Контури підняття чіткіші й плавніші, що більше схоже на вертикальні
Loading...

 
 

Цікаве