WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Науково-пізнавальні можливості цифрових моделей поверхні землі - Реферат

Науково-пізнавальні можливості цифрових моделей поверхні землі - Реферат

широке поширення яких ішлося раніше. Під час деградації льодовика сформувалося відтікання води у західному напрямку через долину Західного Бугу, Вісли, Варти й Одеру. Існування стоку прадолиною Вісли-Варти свідчить про те, що у той час доступ талих вод на північ до балтійського моря блокувався рештками льодовика [22].
Наприкінці московського періоду з початком танення льодовика з Середньодніпровської западини стік води до Чорного моря був регулярним і умов для формування озера тут не було. Мерзлота зберігалася принаймні до гирла р. Сули. Талі води накопичувалися в межах Поліської улоговини (рис. 12). Рівень води, якщо виходити з аналізу гіпсометричного графіка на рис. 5 та інших даних, був не нижчим за 150 м. Берегова лінія проходила приблизно по лінії Чорнобиль - Чернігів - Конотоп. Перепад висот відносно дна Середньодніпровської западини складав приблизно 70-90 м на відстані 150 км. Величина гідростатичного тиску сягала 7-9 атм (без урахування статичного навантаження льодової товщі). До певного часу лід з одного боку створював статичне навантаження і тангенціальний тиск, з іншого боку він зв'язував окремі блоки гірських порід у одне ціле. З часом консолідуючі сили зменшувалися і при досягненні критичного значення почався самостійний рух окремих брил. Поштовхом для цього могли бути і сторонні фактори, наприклад, землетрус.
З аналізу рис. 1 та рис. 2 можна припустити, що прорив вододілу почався на ділянці між долинами річок Трубіж та Удай. Під дією гідростатичних сил промерзла товща була зірвана з місця, у розривах утворилися селеві потоки, які захопили промерзлі брили і винесли їх у басейн річок Росі та Вільшанки, що відомі у літературі під назвою "відторженці" [1, 2, 9, 10, 12, 13]. Селеві потоки вкрили значну частину Середньодніпровської западини, які потім утворили глинисту товщу, зображення якої та контакт із нижніми верствами наводився на рис. 3. Бурхливі течії та рух велетенських промерзлих брил гірських порід і льоду зірвали з місця значну частину вододілу. Окремі відносно невеликі брили досягли гирла р. Самари. Траєкторії їх рухів зафіксовані у будові поверхні на вододілах річок Сули і Псла (див. рис. 4), Орелі та Самари. Велика мерзла брила, наприклад, осіла у центральній частині вздовж долини Дніпра, утворивши пізніше вододіл з долиною Тясмина[1].
Рис. 12. Положення Поліського озера у Середньодніпровській низовині на кінець московського періоду
Неподалік від точки злиття річок Псла і Хоролу, але вже у тій частині долини Псла, що не була зачеплена рухом великих уламків, біля с. Каленики, розташований кар'єр, де селеві відклади можна спостерігати на висотах до 75 м. Співвідношення їх із пісками, що перекривають їх, свідчить про те, що пізніше вони частково були зрізані.
Рух брил супроводжувався викидом величезної кількості мулу за межі борозен. Відповідно даним гідродинамічного вивчення селевих потоків, бокове винесення матеріалу селевими потоками приблизно складає 30 % і може збільшуватися при зміні напрямку руху [14]. Залишки слідів таких викидів матеріалу за межі борозен можна спостерігати вздовж лівого берега Десни практично від гирла р. Остра і далі вздовж лівого берега Дніпра до гирла р. Трубіж (рис. 13). Об'ємна модель цієї ділянки ілюструє співвідношення викинутого матеріалу і масштаби явища. З рисунка видно, що матеріал викидався нерівномірно і утворив пасмо неоднакових висоти і ширини. Гіпсометричні профілі, побудовані на базі цифрових моделей, показують, що ширина смуги виносу сягала 20 км, а висота пагорбів сягає 30 м. Пагорби мають круті західні схили, та пологі східні. Сьогодні ці утворення можна спостерігати на околицях Києва, у більшості випадків їх поверхня була трансфор-мована еоловими процесами. Тепер значна їх площа зайнята природними та штучними лісовими насадженнями, як правило хвойних порід. У верхній частині розрізу піщаних масивів досить часто зустрічаються поховані ґрунти, що свідчить про періодичність ландшафтних сукцесій. Імовірною причиною зміни рослинності та поновлення еолових процесів слід вважати лісові пожежі.
Використання цифрових моделей дає можливість дещо з інших позицій підійти до проблеми Канівських дислокацій. На початку статті ми вже звертали увагу на деякі сумніви щодо їх формування внаслідок дії тіла льоду на промерзлі гірські породи. Зокрема, вказувалося на деформованість дніпровської морени. Але існують і інші факти, наприклад, результати геологічної зйомки території Канівських гір, які були отримані ще у 1965 р. [3]. Вони й надалі залишаються найповнішим та найдостовірнішим джерелом інформації відносно територій Канівських, Букринських і Мошногірських дислокацій.
Перший висновок, що слід зробити, аналізуючи геологічні розрізи, (рис. 14)[2] стосується безпосередньо терміну "деформації", який у цьому випадку ніяким чином не відповідає геологічній структурі району. За своєю сутністю вони є типовими насувами, або шаржами, з будовою навіть дещо складніша за будову Кавказьких або Кримських гір і мало чим поступається Карпатам.
Особливості будови кристалічного фундаменту й осадової товщі Канівсько-Букринського району, включно з нижніми горизонтами юри, не дають ні найменших підстав для припущення про участь вертикальних тектонічних рухів у формуванні його структури. Обидва розрізи вказують на інтенсивні горизонтальні переміщення в дуже вузькій смузі, яка крім безпосередніх насувів поширюється тільки на ширину долини Дніпра. На лівобережжі, поза межами цієї смуги, у верхній частині розрізу спостерігається спокійне залягання гірських порід, без значних слідів горизонтальних та будь-яких слідів вертикальних переміщень.
Рис.14. Об'ємна модель і фрагмент геологічного профілю
через Канівські гори [3].
Іншу ситуацію можна спостерігати на правобережжі. Тут помітні сліди вертикальних переміщень окремих блоків, локальне потовщення верст, занурювання більш молодих порід під більш давні, зокрема крейди під юру, юри під тріас, і тріасу під перм. У лівобережній частині явище занурення молодих порід під більш давні поширюється вглибину і стає там чіткіше вираженим. Складається враження що відбулося зіткнення двох великих блоків, товщина яких не перевищувала 100-200 м. І, що найдивніше, вони автономні не тільки від кристалічногофундаменту, але й практично від товщі пермських відкладів (рис. 14). Як видно з рис. 14, горизонтальні зрушення поширюються на глибину до 500 м, що свідчить про високу енергетику зіткнення.
Рис. 15. Фрагмент геологічного профілю через Букринські деформації [3].
Слід зауважити, що концепція, яка буде викладена далі, ще не може вважатися цілком доведеною, хоча ті окремі факти, які покладені в її основу, свідчать про доцільність її подальшого вивчення. Перше враження, що виникає при розгляді наведених фрагментів профілів на рис. 14 і 15, є таким: утворення насувів відбулося в результаті дії якоїсь сили зі сходу, наприклад, льодовика. Припущення про дію льодовика є логічним, оскільки будь-яких інших об'єктів, які б могли виконати таку грандіозну роботу, не простежується, а зникнути міг тільки лід.
Аналізуючи будову Канівсько-Букринського району, потрібно звернути увагу на дві істотні обставини у будові його надр. Перша: гірські породи були зірвані з глибини -30 м (нижче рівня моря),
Loading...

 
 

Цікаве