WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Науково-пізнавальні можливості цифрових моделей поверхні землі - Реферат

Науково-пізнавальні можливості цифрових моделей поверхні землі - Реферат

в межах південно-східної Білорусії значне поширення набули озерні відклади, які залягають на висотах до 140 м [21]. У верхів'ях річок Сули, Хорола озерні відклади залягають на позначках до 150 м [7, 21], а на правобережній частині Дніпра в межах Українського кристалічного щита вони залягають на позначках до 170 м [6]. Таке високе залягання озерних відкладів не відповідає орографії регіону, оскільки при рівні води у водоймі вищим за 150 м вона вже безпосередньо сполучалася б із басейном Західного Бугу і далі з Балтійським морем. А при умові, що відтікання води на північний захід блокувався тілом льодовика, відкривався б стік із озера до Чорного моря. Тому, скоріш за все, сучасне гіпсометричне положення озерних відкладів зумовлене також і неотектонічними чинниками. З урахуванням цієї обставини можна припустити, що початковий рівень води у водоймі, в якій ці відклади сформувалися, був не вищим за 150 м.
Із поширення озерних відкладів по всій долині середнього Дніпра виходить, що їх формування відбувалося в межах єдиного озерного басейну, виникнення якого, скоріш за все, у часі слід пов'язувати з кінцем дніпровського періоду. Тоді талі води льодовика затопили реліктову тектонічну западину, що обрамляла кристалічний масив із півночі та північного сходу. Але для пояснення причин виникнення селевого потоку слід припустити, що на момент його виникнення існували вже два окремі басейни з різними гіпсометричними параметрами. Як уже згадувалося, вододіл між ними міг знаходитися в межах сучасного межиріччя Дніпра та Удаю. З усіх наведених рисунків також видно, що на час виникнення селю топографія відрізку долини Дніпра нижче гирла Росі в цілому відповідала сучасній. Тобто вже тоді ця частина басейну мала сполучення з Чорним морем.
Приблизно у той самий час на північному заході почався стік води з післяльодовикового озера у долину Західного Бугу. Аналіз гіпсометрії показує (рис. 9), що після сполучення басейнів Західного Бугу та Поліського озера його рівень підтримувався на позначці біля 144 м. Як окремий басейн Поліське озеро проіснувало до кінця Валдайського часу, і зникло тільки після прориву Мозирської височини [11]. Після цього на місці Поліського озера сформувався басейн Прип'яті, що увійшов до складу басейну Дніпра. Нижче місця прориву на відрізку між с. Юровичі та Дніпром у долині Прип'яті утворився величезний конус виносу [16].
Важливим етапом у формуванні басейну середнього Дніпра був час московського зледеніння. У цей період остаточно була сформована Поліська низовина і вододіл, що відділяв її від середньодніпровської западини. Її виникнення зумовлене діяльністю льодовика, яка полягала не в виорюванні поверхні, а в пересуванні примерзлих до льодового масиву блоків гірських порід. Вони сягали нижнього контакту промерзання, де присутність води та розкислих порід зменшували тертя до мінімуму. Такий механізм руху льодовика є більш вірогідним, ніж виорювання поверхні, але зона його поширення має певні обмеження. Перша умова, що необхідна для його розвитку, - це наявність осадової товщі, друга умова - це наявність значних тангенціальних напружень, властивих периферійній частині льодовика. В літературі зафіксовані подібні випадки переміщення поверхневих блоків осадової товщі, зумовлені дією льодовика у південній Білорусії [8]. Причому механізм їх руху неодмінно пов'язується з нижнім контактом промерзлої товщі.
Аналіз будови сучасної поверхні територій, що несуть на собі сліди зледенінь четвертинного періоду, дають підставу говорити про деякі принципові закономірності. Зокрема, це утворення брустверів по контуру льодовика, що мають традиційну назву кінцево-моренних пасом. Візуалізація цифрової бази даних дає можливість досить чітко простежити межі валдайського зледеніння на півночі Білорусії та в прибалтійських країнах, а також межі дніпровського зледеніння в Українському Поліссі (рис. 10). Можна припустити, що кінцево-моренне пасмо тут було сформоване за рахунок здирання верхньої частини осадової товщі та її переміщення у південному напрямку. З цих позицій стає зрозумілою відсутність відкладів дніпровської морени у південно-східній Білорусії [11] та їх поява вже в межах північної України. Наявність смуги розриву в поширенні дніпровської морени ставить нас перед проблемою визначення інтервалу часу, коли цей розрив утворився. Це могло статися вже тільки після того, як моренні відклади були сформовані, тобто у після-дніпровський час. Виходячи з положення меж поширення льодовиків та з їх часових інтервалів, не залишається іншого вибору, ніж припустити, що сталося це в період московського зледеніння.
Графічне представлення цифрових моделей дає можливість наочно оцінити ступінь такого впливу на перебудову поверхні. На рис. 11 наведено зображення межиріччя Дніпра, Десни та Замглаю, будова якого вказує на переміщення та зминання поверхневих відкладів силами, що діяли з півночі. Не виключено, що дія цих сил призвела до утворення розривів, у межах яких пізніше сформувалися долини Дніпра та Замглаю. Безумовно, велике значення в утворенні подібних розривів та у визначені місць їх локалізації мали такі локальна тектоніка і дольодовикова гідрографія регіону.
Перед продовженням роздумів про можливі сценарії розвитку подій є необхідність звернутися до однієї із застарілих догм: ідеться про визначення меж поширення льодовиків за чисто геологічними критеріями, за присутністю морени. Але чому виключно цей критерій береться до уваги? Тільки тому, що льодовик рухався і виконував певну фізичну роботу, результати якої фік-суються лише геологічними методами? Досить просто уявити ситуацію, коли потужність льодовика не досягла критичних значень, а мала, наприклад, усього 1 см і він увесь льодовиковий період залишався на одному місці. Хіба у такому випадку він не залишив по собі ніяких слідів у будові ландшафтів? Без сумніву, залишив, і не мало.
По-перше, це зміна щільності гірських порід під дією статичного навантаження з частковою ізостазією після зникнення льоду. По-друге, це промерзання гірських порід, а значить і незворотні зміни у їх фізичному стані. По-третє, і це напевно головне, нагромадження великої кількості води у твердому стані при таненні льоду вивільняє у короткий час велетенську кількість води та реалізує ту потенціальну енергію, що була законсервована впродовж усього холодного періоду. Тала вода виконує значний обсяг роботи з розмиву та переміщення мас гірських порід [15, 16]. У більшості випадків така робота стає можливою тільки завдякиконцентрованому вивільненню енергії, тому більшість змін у будові поверхні якраз і настає безпосередньо за льодовиковими періодами.
Існують усі підстави для припущення, що на кінець дніпровського, а потім і московського періодів уздовж південної межі поліського регіону були сформовані кінцево-моренні пасма, що стали вододілом між Поліською улоговиною та позальодовиковими територіями на півдні та пів-денному сході. Різниця між цими періодами полягала у тому, що наприкінці дніпровського часу ще не існувало проходу через Український кристалічний масив і вся площа басейну сучасного Подніпров'я перетворилася на велетенське озеро. Його площа при початковому рівні води 150 м, а досягала 150-170 тис. км2. У цей час були сформовані озерні відклади, про
Loading...

 
 

Цікаве