WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Озера післяльодовикових територій південно-західної Канади - Реферат

Озера післяльодовикових територій південно-західної Канади - Реферат

менших улоговин з різкими контурами. При іншому заляганні рівня підземних вод їх обрис є більш м'яким, з поступовим переходом до оточуючої поверхні. Приклад такого типу озер показаний на рис.2.1.11.
Завершенням льодовикового періоду ознаменувало новий етап у історії розвитку озер. Важливе значення на цьому етапі набуває процес формування гідро-ерозійних систем, який може розвиватися за такими сценаріями: 1 - видовження існуючих на поза льодовикових територіях потоків у сторону раніше вивільнених від льоду територій: 2 - виникнення ізольованих систем навколо окремих водойм: 3 - утворення автономних гідросистем за рахунок виникнення проток між озерами, що знаходяться на різних гіпсометричних рівнях; 4 - приєднання автономних та ізольованих систем з поза меж зледеніння.
Наслідками останніх двох варіантів розвитку є повне, або часткове осушення озер та формування терас на дренажних протоках та річках. Загальна схема формування терас наведена на рис.2.1.12. В результаті утворення єдиної системи виникає невідповідність між профілем рівноваги кожної з річок, що існував на цей час та сумарним профілем рівноваги. У кожного з потоків з'являється деякий потенціал для врізання та формування терас. Висота уступу тераси у цьому випадку буде невитриманою по довжині спільної системи і залежатиме від положення кожної конкретної точки. Безумовно, що окрім цієї схеми формування терас, загальноприйнятою є також і традиційна схема /38/.
Рис.2.1.10. Стенд з описом птахів, що гніздяться на Очеретяному озері
Рис.2.1.11. Перспективний аерознімок. Східна окраїна м. Калгарі.
Рис.2.1.12. Схема формування терас в результаті поєднання кількох автономних гідросистем /35/
У межах перигляціальних теренів Канади є безліч прикладів кожного зі згаданих вище вірогідних шляхів розвитку озер. Вище ми розглянули приклади існування активних озер. Наступний приклад показує як у наслідок приєднання післяльодовикового озера до гідромережі відбувся його повний дренаж та формування в межах його колишнього дна долини річки. На рис.2.1. 13 показано фрагмент детального космічного знімку, а на рис.2.1.14 фрагмент детальної топографічної карти ділянки дренування долиною річки Swift current (Швидкий потік) післяльодовикового озера. Колишні береги озера на фотозображені виділяються за більш темним озерним відкладам та гирлам яружно-балковних форм, які сьогодні знаходяться на деякій відстані від річки. З топографічної карти видно, що невеликі озера ще залишилися у найбільш заглибленій частині долини. Різниця альтитуди вододільних просторів та днища колишнього озера складає 300 футів (100 метрів).
Другою причиною з якої ця ділянка була обрана для ілюстрації є присутність палеопротоки, через яку вода з озера зійшла у басейн Міссурі через долини річок Rushlake creek та Mile river.
Трохи далі на схід від даної ділянки розташовані ще кілька подібних палеопроток, що дренували палеоозера Goose Lake, Red Lake, Rush Lake (Рис.2.1.15. -2.1.19). Вони є подібними і дренують озера до одного рівня (795-815 м).
Рис.2.1.13. Фрагмент детального космічного знімку відрізку долини річки Swift current на ділянці дренування нею колишнього озера, (http://www.spaceimaging.com/gazette/).
На рис.2.1.15. вміщено фрагмент топографічної карти, на ділянку що розташована на відстані 10 км на схід від м. Swift Current. У цьому місці долина дренує колише велетенське озеро, площа якого тільки в межах даної карти перевищує 2000 км2. На місці колишнього озера залишилися велика кількість дрібних озер. Цей приклад цікавий тим, що при середній альтитуді дна озера 2385-2400 футів (790-800м) максимальна точка дренажу озера знаходиться на позначці 2450 футів, або 800 метрів. Це означає, що до сьогоднішнього рівня вода зійшла через іншу дренажну систему, або стік взагалі припинився через зменшення кількості атмосферних опадів.
Приблизний рівень водної поверхні озера на час початку спуску води можна оцінити за висотним положенням гирлових ділянок ярів, що утворилися при стабільному озерному рівні - 2550 футів (850м). Різниця в положенні рівня води у озері та базисом дренування складає 50 метрів. При наявності даних стосовно площі водойми можна було б оцінити і кількість скинутої з неї води. Залишкова глибина озера складала приблизно 30 метрів.
Рис.2.1.14. Фрагмент детальної топографічної карти на відрізок долини річки Swift current у місці її дренування колишнього озера
Побудований по лінії А-В гіпсометричний профіль (поперек схилу палеоозера) показує особливості формування берегових уступів при різних рівнях води. На профілі чітко видно кілька перегинів (2600, 2550 та 2450 футів), які можуть інтерпретуватися як палеоберегові лінії.
Типовість явища спуску палеоозер ілюструється також прикладом з рис.2.1.17, де на фрагменту топографічної карти можна простежити палеоберегову лінію та її зчленування з дренажною долиною. Відмінності між наведеними прикладами полягають тільки у кількісних показниках: глибині дренування, залишковій глибині озера, кількості скинутої води та ширині русел. На прикладі озера Gull Lake (рис.2.1.17) видно, що дренаж почався при рівні води 2675 футів (890 м), а його залишкова глибина становила біля 60 метрів.
Наступний фрагмент топокарти демонструє ділянку злиття чотирьох дренажних потоків (рис.2.1.18). Цікавим є те, що злиття відбулося на дні озера, що було дреноване раніше. Потоки на дні озера створили власну систему, врізану у дно озера на 10-20 метрів. Після цього, поверхня дна озера перетворилася на терасу, що відповідає принциповій схемі формування терас, наведеній на рис.2.1.12. Але, можливе і деяке відхилення від даної схеми. Оскільки, остання ланка дренажної системи, на відрізку між вже зниклим озером та ще існуючим, могла спочатку успадкувати, а потім і повністю знищити початкову ерозійну форму.
Рис. 2.1.15. Фрагмент топографічної карти на місце дренування палеоозера в районі селища Beverley.
Рис.2.1.16. Гіпсометричний профіль схилу палеоозера по лінії А-В (рис.2.1.22).
Рис.2.1.17. Фрагмент топографічної карти ділянки дренажу озера Gull Lake.
Як видно з наведених прикладів, дренажні потоки між палеозерами усі, за рідким винятком, наприклад, коли вони сформували свій власний басейн, є мертвими долинами. Вони припинили своє існування післязникнення озер. Будова долин дренажних потоків є дуже простою, це відносно вузькі (до 1 км), глибоко врізані долини, без слідів перебудов. Їх можна умовно назвати формами "одноразового використання". Відновлення діяльності потоків в сучасних умовах ні з ландшафтно-геоморфологічних ні з кліматичних позицій не можливе. Навіть, якщо припустити можливість повторного зледеніння, ці долини, скоріш за все, будуть знівельовані, а при топленні льодовика виникне нова дренажна система.
Рис. 2.1.18. Фрагмент топографічної карти ділянки злиття чотирьох дренажних потоків.
Наступний приклад (рис.2.1.19) відноситься до відрізку інтегрованої дренажної долини після злиття потоків на дні осушеного озера (південно-східний куток рис.2.1.18). Як і на фрагменту топографічної карти з даного космічного зображення видно, що геометричні параметри русла не змінилися. Логічно припустити, що ця особливість зв'язана з асинхронністю дренажу озер, що розташовані вище за течією. Спуск води з кожного з них відбувався у різні часові інтервали, тому розміри сумарного потоку залишалися не змінними і такими, що відповідали найбільш активній їх стадії. Більш детальний аналіз знімку дозволяє встановити наявність принаймні однієї тераси. Так у східній частині знімка вздовж правого берега потоку виділяється поверхня, що відокремлена від корінного берегу та днища долини уступами. Ці уступи фіксуються як
Loading...

 
 

Цікаве