WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Материки світу - Реферат

Материки світу - Реферат

за рік в Альпах, а в окремих частинах Гімалаїв становлять більше ніж 10 мм за рік.
Льодовикові періоди повторювалися приблизно кожні 250 млн. років і супроводжувалися нагромадженням значних мас льодовикової криги біля полюсів. Таке скупчення льоду викликало збільшення швидкості обертання Землі, що приводило до сплощення її форми. При цьому екваторіальний пояс розширювався в діаметрі, і сфероїд ніби стискувався біля полюсів (тобто Земля ставала все менше схожою на кулю). Швидкість обертання Землі змінювалася десятки разів протягом одного льодовикового періоду.
На ранніх етапах історії Землі відбувалося інтенсивне бомбардування планети астероїдами і дещо дрібнішими об'єктами - метеоритами. Це відбувалося нерівномірною і, очевидно, приводило до відхилення осі обертання і зміни його швидкості. Шрами від цих ударів і кратери, залишені "небесними гістьми", помітні на нижніх планетах (Меркурії і Венері), хоча на земній поверхні вони частково замасковані опадами, водою і кригою. Ці бомбардування теж робили свій вклад у хімічний склад материкової кори. Оскільки об'єкти, що падали, мали тенденцію концентруватися біля екватора, вони збільшували масу зовнішнього краю земної кулі, помітно сповільнюючи швидкість її обертання. До того ж упродовж всієї геологічної історії будь-які могутні виливи вулканічних лав в одній з півкуль або будь-які переміщення мас сприяли зміні нахилу осі обертання і швидкості обертання Землі.
Вулкани. Місця розташування вулканів тісно пов'язані з рухом літосферних плит, при цьому розрізняють три типи вулканічних зон. Вулкани субдукційних зон утворюють тихоокеанське "вогненне кільце", Індонезійську дугу та Антильську дугу уВест-Індії. Відомі такі вулкани субдукційних зон, як Фудзіяма в Японії, Сент-Хеленс та інші в Каскадних горах США, Монтань-Пеле у Вест-Індії. Внутрішньоматерикові вулкани часто відносяться до зон розломів або рифтів. Вони виявлені в Скелястих горах від Йєлоустонського національного парку і р.Снейк до р.Ріо-Гранде, а також у Східній Африці (наприклад, гора Кенія і вулкан Кіліманджаро). Вулкани серединноокеанічних розломних зон зустрічаються на океанічних островах Гаваї, Таїті, Ісландія та ін. Ці три типи вулканів розрізняються за характером вулканічної діяльності, хімічним складом лави та історією розвитку.
Поверхня материків. Вивченням особливостей рельєфу материків займається наука геоморфологія (гео - похідна від імені грецької богині Землі Геї, морфологія - наука про форми). Форми рельєфу можуть бути будь-якого розміру: від великих, що включають гірські системи (як, наприклад, Гімалаї), гігантські річкові басейни (Амазонка), пустелі (Сахара); до дрібних - морських пляжів, кліфів, пагорбів, струмків та ін. Кожну форму рельєфу можна аналізувати за особливостями побудови, речовинного складу і розвитку. Можна також розглядати їх за динамічними процесами, маються на увазі фізичні механізми, що обумовили зміну форм рельєфу в часі, тобто визначили сучасний вигляд їх рельєфу.
До найбільших форм рельєфу належать гірські системи, плато, западини і рівнини. Гірські системи зазнали процесу зминання і стискування в процесі руху плит. Поверхня суші поступово руйнується під впливом морозу, льоду, рік, зсувів і вітру, а продукти руйнування акумулюються в западинах і на рівнинах. У структурному відношенні для гір і плато характерне постійне підняття, тоді як западини і рівнини характеризуються слабким зануренням (за рахунок охолодження глибинних шарів).
Сучасний рельєф перебуває у тісній залежності від геологічної історії. Вигляд Альп або Гімалаїв свідчить про молоде підняття: ці гори - типові колізійні структури. Великі внутрішні рівнини Північної Америки і північної Євразії перекриті переважно субгоризонтально осадовими формаціями, що залягають і утворилися упродовж геологічної історії глобальних морських трансгресій. У свою чергу вони перекриті тонким мореним покривом (опадами льодовикових епох) і лісами (продуктами діяльності особливо сильних вітрів, що звичайно дмуть у напрямку від великих льодовикових покривів до їхньої периферії).
Цікаво відзначити, що рівнини Північної і Південної півкуль виглядають зовсім по-різному. У Бразилії, Південній Африці та Австралії незмінно вражають екзотичні форми рельєфу. Всі північні материки були розсунуті на значні відстані і протягом останніх майже 200 млн. років повільно рухалися на північ. У результаті цього дрейфу вони перемістилися з тропічних і субтропічних широт у помірні та арктичні. Від тих далеких часів успадковані червоноколірні ґрунти, типові для умов жаркого сухого клімату, та й багато існуючих форм рельєфу не могли б утворитися в сучасних кліматичних умовах. У недавньому геологічному минулому великі площі цих материків були вкриті льодовиками. Історія розвитку південних материків була зовсім іншою. Вони зазнали останнього заледеніння 250 млн. років тому, будучи частиною раніше існуючого праматерика Гондвана. З тих пір вони поступово зміщувалися на північ (тобто в напрямку сучасного екватора), тому багато сучасних форм рельєфу в цих регіонах успадковані від холодніших кліматичних умов.
У Північній півкулі площа суші на 48% більша, ніж у Південній. Такий розподіл впливає на клімат, обумовлюючи більшу континентальність на півночі і більшу океанічність на півдні.
Loading...

 
 

Цікаве