WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Вік, форми і розміри землі. Поняття про рельєф, форми та елементи рельєфу. Побудова поперечного геоморфологічного профілю та його аналіз (конрольна ро - Реферат

Вік, форми і розміри землі. Поняття про рельєф, форми та елементи рельєфу. Побудова поперечного геоморфологічного профілю та його аналіз (конрольна ро - Реферат

корінні береги.
Руслом (річищем) називають найглибшу ділянку річкової долини, де постійно протікає річковий потік. За формою, розмірами і морфологією русла істотно відрізняються одне від одного. Проте, у їх будові простежуються і спільні риси, серед яких найбільш типовою є чергування в руслах рівнинних річок відносно неглибоких ділянок (перекатів) та заглиблень (плесів).
Перекати рівнинних річок здебільшого являють собою піщані обмілини, що перетинають річище під кутом 20-30? і мають асиметричну будову. Узбережні ділянки перекатів називають прибічниками, а найбільш заглиблену центральну частину - коритом перекату. Як правило, перекати утворюються на відносно вирівнених ділянках русла (де воно має найменшу кривизну) і відокремлюються один від одного заглибленими ділянками річища - плесами. Плеси здебільшого розташовуютьсяпоблизу увігнутого (в плані) берега. Характерною рисою плесів і перекатів є мінливість їх положення у часі: матеріал, з якого складається перекат (алювій), поступово переміщується вниз за течією, особливо під час повеней та паводків. Щорічне переміщення перекатів становить на різних річках від кількох дециметрів до десятків і навіть сотень метрів.
Однією з найважливіших планових ознак русел рівнинних та передгірних річок є їх звивистість (меандрування), особливо помітна на ріках з глинистими та суглинистими берегами, які переносять велику кількість твердого матеріалу. За особливостями генезису розрізняють меандри вимушені, формування яких зумовлюється морфологією долини (виходи скельних порід у руслі, наявність конусів виносу на його берегах тощо) та вільні (блукаючі), що утворюються самою річкою серед пухких алювіальних відкладів.
Встановлено, що на порівняно повільних і відносно маловодних рівнинних річках ширина поясу меандрування менша, а крутизна окремих меандр більша, ніж на крупних ріках. Береги меандр постійно деформуються, в зв'язку з чим меандри переміщуються. Цей процес залежить від витрати води, величини падіння русла, висоти берегів та інших факторів. При інтенсивній глибинній ерозії ("омолодження" ріки) можуть утворюватися врізані меандри.
Заплава - це прилегла до русла і вкрита рослинністю частина дна річкової долини, яка під час повені затоплюється водою. Заплави утворюються майже на всіх постійних водотоках, і лише окремі ділянки річкових долин не мають виразних заплав (пороги, водоспади, ущелини тощо). Висота заплави залежить від висоти рівня повеневих вод і поступово зменшується вниз за течією ріки. Значну роль у формуванні заплав відіграють і процеси бічної ерозії, яка теж активізується під час проходження високих вод повеней та паводків. Геологічну основу заплав складає особливий тип відкладів - заплавний алювій, який, на відміну від руслового (переважно піски, часом з гравієм та галькою), представлений на рівнинних ріках супісками та суглинками, що перешаровуються з горизонтами викопних ґрунтів (останні формуються у безповеневі роки). Послідовність процесів формування річкових заплав можна прослідкувати за рис.
Меандрування русла, що відбувається у межах заплав, часто призводить до відокремлення закрутів річки від основного русла, в зв'язку з чим на місці колишньої меандри утворюється підковоподібне озеро -стариця, що сполучається з річищем під час повеней і значних паводків. У таких озерах нагромаджується своєрідний комплекс відкладів - старичний алювій, здебільшого представлений глинами, мулом, торфом, з прошарками та лінзами пісків.
Потужність алювіальних відкладів на заплаві змінюється у широкому діапазоні, але у звичайних умовах вона не може перевищувати різниці висот між максимальним рівнем повені і найбільш низьким (меженим) рівнем води у руслі.
Зміни потужності алювіальної товщі на окремих ділянках річкових долин часто є свідченням сучасних тектонічних рухів: загальному зниженню території відповідає більша потужність заплавного алювію, а її аномальне зменшення свідчить про активність висхідних рухів.
Різними умовами формування заплав визначаються і найбільш суттєві відмінності у формах мікро- та нанаформ рельєфу, що вкривають поверхню заплав. За геоморфологічними особливостями виділяють кілька типів заплав: сегментні (утворюються при інтенсивному меандруванні русла, характеризуються дугоподібними гривами і міжгривовими зниженнями); паралельногривисті (утворюються здебільшого при широких руслах під час переміщення річищ в напрямку одного із схилів долини, характеризуються наявністю витягнутих вздовж русла паралельних пасм і знижень між ними); обваловані (поширені на річках похилих передгірних рівнин, відрізняються тим, що русло ріки заповнюється крупним алювієм і гіпсометрично лежить вище заплави, яку захищають від затоплення лише прируслові вали).
За особливостями будови розрізняють заплави акумулятивні (з нормальною потужністю алювію) та цокольні (порівняно тонкий шар алювію підстеляється корінними породами).
У долинах більшості річок досить чітко простежується два гіпсометричних рівні заплав - низька заплава, яка щорічно заливається водою, та висока заплава, яка вкривається водою лише під час видатних повеней (через десятки або й сотні років).
Надзаплавні тераси являють собою вирівнені майданчики різної ширини, які подібно до східців прибудовані до бортів річкових долин і відділяються один від одного більш або менш виразними уступами. Серед причин, що зумовлюють утворення річкових терас, виділимо найголовніші:
1. Зміни кліматичних умов. При зростанні зволоження клімату збільшується водність річок, отже, активізується їх ерозійна діяльність (особливо у середній течії, оскільки при незмінному положенні базису ерозії у пониззі ріки темпи ерозійного врізання обмежені).
2. Зміни положення базисів ерозії. При зниженнях базисів ерозії (рівня моря чи озера, при осушенні боліт тощо) річка починає врізатися у власні алювіальні відклади, утворюючи терасу на місці колишньої заплави. У такому випадку врізання починається з пригирлової частини ріки і поступово поширюється вгору по долині. У цьому ж напрямку зменшується і висота терас.
3. Висхідні тектонічні рухи у долині ріки (або на її ділянці) призводять до збільшення кутів нахилу, в зв'язку з чим відбувається активізація врізу і на місці колишньої заплави формується терасовий рівень.
Згадані та інші процеси можуть повторюватися, накладатися один на одного, в зв'язку з чим кількість терас, їх висота і будова є індивідуальними рисами окремих річкових долин і навіть окремих ділянок долин. Так, на р.Вілюй (Східний Сибір) відмічено 22 терасових рівні, на Дніпрі - шість, а на більшості середніх річок рівнинної України кількість надзаплавних терас не перевищує 2-3.
Відносний вік утворення терас визначається за їх
Loading...

 
 

Цікаве