WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Особливості формування гідрологічного і гідрохімічного режимів малих річок України - Реферат

Особливості формування гідрологічного і гідрохімічного режимів малих річок України - Реферат


Реферат на тему:
Особливості формування гідрологічного і гідрохімічного режимів малих річок України
Головне джерело живлення річок - атмосферні опади. Рівнинні річки живляться в основному (50-80%) талими сніговими водами, гірські - дощовими. Підземне живлення для річок більшої території республіки становить 10-20% і тільки для окремих з них - до 50%.
В Україні в середньому за рік випадає 377 км3 атмосферних опадів (або 625 мм). Проте їх кількість у різних частинах республіки неоднакова, що зумовлено географічним положенням місцевості, неоднорідністю рельєфу та іншими факторами. Найбільше опадів за рік випадає в Карпатах (900-1200 мм і навіть понад 2000 мм в окремих районах), найменше - на узбережжі Чорного та Азовського морів (близько 350-500 мм). Середньорічна кількість опадів на Поліссі дорівнює 650-700 мм, у Лісостепу - від 550 до 650 мм. У Криму із збільшенням висоти місцевості над рівнем моря річні суми опадів зростають від 450 мм у степовій зоні до 1000 мм і більше у горах. У Гірському Криму та на Південному узбережжі Криму переважають зимові опади, а на решті території України - літні.
Але лише невелика частка атмосферних опадів (всього 52,4 км3, або 86,8 мм) трансформується у річковий стік. Решта вологи витрачається на випаровування і транспірацію рослинами. На рівнинній території випаровування зменшується у напрямі з північного заходу на південний схід від 500-570 до 400-450 мм.
Розглядаючи співвідношення між опадами і випаровуванням, неважко помітити, що найбільша різниця між ними в Карпатах та гірській частині Криму, а найменша - в південних низовинних районах морського узбережжя. Тому і стік річок найбільший у Карпатах та Гірському Криму, а найменший - на півдні республіки.
Оцінюючи водні ресурси, що несуть українські річки, не можна не брати до уваги і обставини, які ускладнюють їх використання. Це, по-перше, значні коливання річкового стоку у часі. У маловодні посушливі роки об'єм річкового стоку значно менший, ніж у середні за водністю. Так, річковий стік, що формується в межах республіки у дуже маловодні роки, становить усього 29,7 км3 і майже у 2 рази менший від середньої багаторічної величини. Нерівномірно розподіляються водні ресурси і за сезонами року, не відповідаючи, як правило, потребам водокористування.
По-друге, це нерівномірний розподіл річкового стоку по території, внаслідок чого водозабезпеченість окремих адміністративних областей неоднакова. Найбільшу кількість води у річках мають західні області: Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська. Загальний середньорічний стік 31 тис. річок, що стікають з Карпатських гір, становить 18,6 км3, або 35% стоку, який формується на території України. Близько 43% його припадає на Закарпаття.
За показниками водозабезпеченості території прикарпатські області є унікальним районом. Питома водність на 1 км2 тут досягає 330 тис. м3, тим часом як в цілому по Україні - всього 86,8 тис. м3. Питома водність на одну людину в західних областях становить 2,9 тис. м3, тоді як у середньому по республіці - 1,03 тис. м3. Порівнюючи наявні водні ресурси з потребами у воді населення і народного господарства західних областей, які не перевищують нині 1,2 км3, видно, що частка останніх становить всього 6% середньорічного місцевого стоку.
Найменш забезпечені водою південні області України, які найбільше її потребують для розвитку промислового і сільськогосподарського виробництва. Так, у Донецькій, Запорізькій, Дніпропетровській, Миколаївській, Одеській, Херсонській областях і Республіці Крим на 1 км2 території припадає від 5-10 до 38 тис. м3 води у середній і 0,7-16 тис. м3 у дуже маловодний рік, а на одну людину тут у 15-20 разів менше води, ніж у західних областях. У південних районах (степова зона), які займають 34% території республіки, річки несуть тільки 10% стоку України. До того ж хімічний склад речовин, розчинених у воді окремих річок, особливо у Приазов'ї і на Донбасі, такий, що воду для використання у народному господарстві слід попередньо обробляти.
Гідрологічний режим
Річна зміна рівнів води на річках рівнинної частини України (Західнополіського, Східнополіського, Волинського, Верхньо- та Нижньодніпровського, Ворскло-Пселського, Подільського, Верхньо- та Середньобузького гідрологічних районів) характеризується високим весняним водопіллям, яке може проходити з кількома піками (обумовленими нерівномірним таненням снігу або випаданням дощів) і низькою літньою меженню.
Навесні рівні води у більшості випадків піднімаються на кілька днів раніше скресання. Не поодинокі випадки, коли на малих річках максимальні весняні рівні проходять при льодоставі. Початок водопілля на малих річках - частіше в першій-другій декаді березня, інколи в другій-третій декаді лютого. Закінчується водопілля у другій половині квітня, іноді в першій декаді травня. На деяких річках, особливо річках Приазов'я, лівих притоках середньої течії Дніпра тощо, під час льодоходу утворюються затори, які зумовлюють значні підйоми рівнів.
Інтенсивність підняття і загальне підвищення рівнів води весною різноманітні і залежать від гідрометеорологічних умов весняного періоду і гідрографічної будови річкового басейну. Найбільш часто рівні води весною за добу піднімаються на 20-40 см, інколи (максимальні спостережені) на 100-200 см. На річках з великою заболоченістю басейнів і широкою заплавою максимальне підняття рівнів не перевищує 100 см на добу.
Загальне підняття рівнів у весняну повінь змінюється у значних межах і становить: при низькій повені -1,0-2,0 м, при середній - 2,0-4,0, при дуже високій - 5,0-6,0 м. На заболочених річках з широкими заплавами (Турія, Стохід, Уборть, Ірша та ін.) загальне підняття рівнів не перевищує 2-3,5 м навіть у роки з дуже високою весняною повінню.
Літньо-осіння межень триває з травня до жовтня-листопада і часто порушується формуванням дощових паводків, висота і частота повторення яких збільшується з півночі на південь і південний захід.
Осінні обложні дощі підвищують рівні води. Стійка зимова межень із сталим льодовим покривом буває лише на річках північного сходу республіки. На решті території відлиги часто формують зимові паводки, які порушують льодовий покрив. Особливо часто зимові паводки бувають на річках Приазов'я.
На малих річках у суворі зими спостерігається перемерзання, яке триває від кількох днів до 2 місяців.
Підйом рівнів весняної повені на річках гірських районів (Закарпатського і Передкарпатського) найчастіше починається в середині - наприкінці березня, одночасно з початком сніготанення в горах. Водопілля нерідко проходить кількома хвилями і часто ускладнюється або посилюється дощами. У таких випадках гребінь другої хвилі значно перевищує гребінь першої. Найвищі рівні весняної повені спостерігаються на малих річках звичайно в другій-третій декаді березня. Триває водопілля близько 1,5-2 міс.
За ним йдуть літні дощові паводки, максимальні рівні яких перевищують максимальні рівні весняної повені на0,5-1,5
Loading...

 
 

Цікаве