WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Гідроекологічні аспекти аквакультури риб - Реферат

Гідроекологічні аспекти аквакультури риб - Реферат

0.30 0.27 0.28
Ca2+ мг/л 120.00 112.00 26.00 26.00
Mg2+ мг/л 491.00 491.00 15.80 14.40
Na++K+ мг/л 5080.00 4802.50 638.50 650.00
Cl- мг/л 8233.80 7850.80 561.70 574.50
SO42- мг/л 715.00 620.00 194.00 200.00
HCO3- мг/л 152.50 231.80 506.40 488.10
Сума іонів
мг/л 14792.65
14108.40
1942.67
1953.28
NH4+ Mr N/л 0.10 0.10 0.31 0.10
NO2- Mr N/л 0.009 0.38 0.005 0.005
ПО Mr О/л 15.30 14.50 14.70 14.30
Загальна жорсткість мг-екв./л 46.40 46.00 2.60 2.40
Тип води ClNaIII ClNaIII ClNaI ClNaI
Величини перманганатної окислюваності дещо підвищені (до 15,3 мг О/л), що у сучасний період є характкрним для природних вод внаслідок недотримання режиму у водоохоронних зонах.
Вода з водогонів має меншу, порівняно з лиманом та кар'єром мінералізацію, але майже у два рази перевищує норму для прісних вод, а іонний склад є характерним для останніх. Вміст мінерального азоту невисокий, величини перманганатної окислюваності були помірними.
Дослідження кормової бази у Молочному лимані показали, що пелінгас тут достатньо забезпечений поживою на усіх єтапах онтогенезу. Біомаса фітопланктону, у складі якого домінують діатомові і перідінієві водорості (разом до 95 %), складає в середньому від 1,02 до 10,0 г/м3 навесні, 23,2 г/м3 влітку, 5,5 г/м3 восени. В лимані та в експеримнтальних водоймах був добре розвинутим і зоопланктон, біомаса якого у ставах була вищою ніж у лимані (відповідно 415,3 та 282,4 мг/м3 ). Високою була і біомаса зообентосу (116,9 г/м2), який складався головним чином із м'якунів. Запас основної для пелінгаса їжі - детриту у 3-мм шарі дорівнює 170 г/м2, а у 3-см шарі збільшеється на порядок - 1,17 кг/м2. Доступність його для риб практично не змінюється бо захоронений детрит періодично розмивається течією, а пелінгас, з'їдаючи верхній шар відкриває наступний і через кілька днів робить його придатним для живлення. У склад поживи молоді входили планктонні організми: науплії копепод, коловертки, личинки м'якунів, черви, тощо. Дорослі особини споживали головним чином детрит з організмами, що у ньому мешкають.
З отриманням першого потомства у заводських умовах почалося зариблення Азовського моря одержаною молоддю. Розмноження пелінгаса у природних умовах вперше відмічено у 1986 р., а у 1989 р. в Азовському басейні з'явилося урожайне покоління, яке дозріло у 1992 р. Ці плідники знову відтворили покоління з дуже великою чисельністю - лише в Молочному лимані налічувалося 9 млрд. життєздатної молоді. У весняний період 1992р. популяція пелінгаса була сформована рибами довжиною 27-44 см (середня -
36,8 см), але зустрічалися і риби семирічного віку довжиною до 67 см, вагою більше 6 кг, з робочою плодючістю більше 3 млн. ікринок. Загальний вилов пелінгаса у 1992 р. склав 30 т, а у 1995 досяг 250 т. Таким чином з трьох районів проведення акліматизаційних робіт у південних морях бувшого СРСР, лише один в Азовському морі виявився успішним і призвів до натуралізації виду.
Біологічна цінність пелінгаса особливо проявилася у його здатності до реалізації видових потенцій з цілого ряду показників. Так в нових умовах у пелінгаса збільшився темп росту у 1,5-2 рази (табл.3). В лиманах 5-6-річки досягли довжини 60-67 см і ваги 4-6 кг. В засолених ставах у полікультурі з коропом до кінця другого літа (вік 1+) ця риба досягає 30-40 см довжини і 400-1010 г ваги. Головними причинами збільшення темпа росту пелінгаса є більша сума температур упродовж вегетаційного періоду та достатнє забезпечення поживою на усіх етапах онтогенезу. Фактично за сприятливих умов пелінгас дає річний приріст до 1 кг, як у природних водоймах так і у ставах на штучних кормах.
Т а б л и ц я 3. Темп лінійного росту (см) пелінгаса у нативному ареалі та у місцях
акліматизації
Район досліджень Вік (роки)
1 2 3 4 5 6
Амурська затока (*) 8.9 18.3 29.6 35.0 38.6 40.6
Азовський басейн 15.4 33.1 39.4 43.5 46.7 57.0
Чорноморський басейн(**) - 32.4 32.7 54.5 - -
(*) - за даними Мізюркина, Марковцева (1981)
(**) -за даними Казанского, Старушенко (1986)
Експериментально доведено, що пелінгас, як детритофаг, живлячись органікою в евтрофованих та гіпертрофованих водоймах, покращує їх гідрохімічний режим. Слід підкреслити ще одну корисну біологічну особливість - споживаючи детрит він не накопичує у м'язах важких металів та хлорорганічних сполук. Ці забруднення виявляли виключно рідко та й то завжди нижче ГДК.
Використовуючи стійкість до умов дифіциту кисню цю рибу можна вселяти у замкнені водойми, що засолюються і схильні до задухи, водосховища, водойми-охолоджувачі електростанцій, лимани, лагуни, інші приморські водойми. В значно осолонених закритих водоймищах цілком можливе формування популяцій, що самовідтворюються.
Однією з найважливіших біологічних властивостей пелінгаса є його резистентність до низької температури води узимку. Він зимує у водоймах, які вкриваються льодом і не гине за мінусових значень температури води, тому не потребує будівництва капітальних зимівників, що робить його вирощування вельми рентабельним.
Таким чином на поданому матеріалі доведено, що комплексний підхід до вирішення проблем введення в аквакультуру і акліматизації нового виду призвів до позитивного результату. Розвиток аквакультури пелінгаса у закритих солоних, солонуватих і прісних водоймах слід вважати економічно вигідним і доцільним. Ці роботи мають велике народно-господарське значення ще й з точки зору додаткового отримання цінного білку за рахунок біомеліоратора-детритофага. Актуальними вбачаються подальші дослідження, особливо стосовно доместікації пелінгаса, формування ремонтно-маточних стад, селекційної роботи.
Окрім цього багато зусиль необхідно спрямувати у напрямку комплексних гідроекологічних досліджень водойм-реципіентів.
Список літератури
1. Дехник Т.В. Икра пиленгаса и ее развитие//Изв. Тихоок. НИИ рыбного хоз-ва и океаногр., - 1951. - 34. - С.262-266. 2. Казанский Б.Н. Биологическое обоснование акклиматизации пиленгасаиз зал. Петра Великого (Южное приморье) в каспийское и Аральское моря // Тез. докл П научн. конф. - Владивосток, 1966. - С.308-313. 3. Казанский Б.Н., Старушенко Л.И. Результаты процесса акклиматизации кефали-пиленгаса в бассейне Черного моря. - БИНИИ, заказ №488, 16.06.1986. - С.86-94. 4. Мизюркина Ф.В. Нерест пиленгаса в Амурском заливе // Рыбное хоз-во. - 1984. - №5. - С.31. 5. Мизюркина Ф.В., Марковцев В.Г. Рост пиленгаса в Амурском заливе// Вопросы ихтиологии. - 1981. - 21. - вып.4 - С.745-748. 6. Сабодаш В.М., Савченко А.Л., Семененко Л.І. Перспективність розведення далекосхідної кефалі-пелінгаса як виду широкої екологічної пластичності // Тез. докл. І з'їзду гідроекологічного товариства України. - Київ, 1994. - С.199. 7. Сабодаш В.М., Семененко Л.І. Еколого-біолгічні основи акліматизації далекосхідної кефалі-пелінгаса (Mugil so-iuy) у водоймах України // Вестник зоол. - 1998. - №6, отд. вып. - 53 с.
Loading...

 
 

Цікаве