WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія фізична, Геоморфологія, Геологія → Гідролого-гідрохімічне районування: історія та сучасний стан - Реферат

Гідролого-гідрохімічне районування: історія та сучасний стан - Реферат

числових показниках.
Оскільки на хід елементів водного балансу помітно впливають грунти і рослинність, які мають зональний характер, то за межі гідрологічних зон були обрані ізолінії, що якнайближче підходять до меж грунтово-рослинних зон. Всього В.А.Троїцькимвиділено 5 зон. За джерелами живлення і в залежності від континентальності водного режиму переважно у меридіональному напрямку виділяються різні території, які автор назвав країнами.
Лінії перетину гідрологічних зон і країн утворюють на карті сітку, кожна клітина якої названа гідрологічною провінцією. Дальший поділ провінцій на округи ведеться на основі розташування ізоліній елементів водного балансу. В основу виділення районів всередині округів покладено розташування річкової сітки та її густоту. При цьому до уваги беруться тільки басейни малих річок. Рівнинна територія України (за В.А.Троїцьким) лежить у межах надмірної вологої, перемінно вологої та напівсухої провінцій Західної Атлантичної країни. Межі провінцій практично співпадають з межами природних зони на територій України [1].
Окремо для території України районування проводили Й.А.Железняк (за внутрірічним розподілом стоку), К.А.Лисенко (за умовами формування мінімального стоку), Г.І.Швець (за умовами пересихання річок) та ін.
Для районування території України за внутрірічним розподілом стоку у 1959 р. Й.А.Железняк використав дані про кліматичні умови, геоморфологічні особливості, гідрогеологічні умови басейнів та інші природні фактори. Найбільш сильно, на його думку, впливають розподіл опадів, температура повітря та гідрогеологічні умови. Автор виділив в межах України 12 районів, в межах яких, на його думку, можна вважати однаковими кліматичні умови, фізико-географічні характеристики басейнів, а умови підземного живлення такими, що повільно міняються по території. Типовий розподіл стоку річок в межах певних районів визначено за даними про розподіл річного стоку по сезонах і місяцях за характерні по водності роки: багатоводний, середній, маловодний і дуже маловодний.
К.А.Лисенко у 1962 році для визначення мінімальних витрат при відсутності спостережень запропонувала схему районування України за характером розподілу мінімального стоку малих річок. На її думку, найбільш активно діючим фактором у формуванні мінімального стоку річок є гідрогеологічні умови. Але навіть за однакових гідрогеологічних умов, при різних умовах взаємодії ерозійного врізу річки і водоносних горизонтів, можна чекати різних величин мінімального стоку. Із збільшенням глибини ерозійного врізу річки збільшується кількість водоносних горизонтів, які вона дренує, що в свою чергу збільшує мінімальний стік. Річки з ерозійним врізом у найглибші водоносні горизонти мають стале підземне живлення. Якісною характеристикою розкриття річковою системою водоносних горизонтів є абсолютна відмітка базису ерозії долини річки. Тому К.А.Лисенко і прийняла останню за показник ступеня забезпеченості річок підземним живленням. За спільністю фізико-географічних умов формування мінімального стоку автор виділила в межах України 13 районів, частина з яких ще ділиться на окремі підрайони.
Г.І.Швець у 1953 році запропонував схему районування території України за умовами пересихання річок. Аналіз основних факторів пересихання річок України, а також фізико-географічні характеристики, в першу чергу гідрологічні умови, дозволили автору виділити в межах країни п"ять основних районів, в яких умови пересихання приблизно однакові [2].
Праці П.С.Кузіна, В.І.Бабкіна, О.О.Соколова поклали початок концепції комплексного гідрологічного районування, в основу якої покладене як басейновий принцип, так і принцип природних комплексів, або елементарних ландшафтів. Це сприяло втіленню в життя ідей В.Г.Глушкова та його рекомендацій по вивченню стоку з різних ландшафтів.
Однією з перших праць, яка висвітлювала питання класифікації та районування рік, була робота П.С.Кузіна "Класифікація рік і гідрологічне районування СРСР", 1960 р. В основу гідрологічного районування він поклав елементи водного балансу та водного і льодового режиму річок, а також найважливіші елементи природного середовища (рельєф, клімат), які в своїй сукупності найбільш повно визначають режим річок. За П.С.Кузіним, найбільш важливими таксономічними одиницями є гідрологічна зона і гідрологічний район. Гідрологічні зони - це великі широтно витягнуті, більш-менш однорідні простори, які мають певну спільність належних їм гідрологічних явищ і процесів, що змінюються з півночі на південь та із заходу на схід. Межами між зонами є перехідні смуги, у яких відбувається зміна не тільки кількісних, але й якісних показників.
Гідрологічний район - це генетично однорідна ділянка території за умовами походження та розвитку складаючих його природних факторів, яка характеризується більш-менш однорідним водним балансом і режимом річок. Він обов"язково повинен укладатися в межах однієї зони. За П.С.Кузіним, територія України охоплює 2 гідрологічні зони і 4 гірських області. При наявності ряду недоліків методика районування, запропонована ним, була визнана найбільш зручною і простою для користування, але за умовою її подальшої деталізації.
У 1967 році доцентами кафедри гідрології і гідрохімії Київського національного університету імені Тараса Шевченка Л.Г.Будкіною та Л.М.Козінцевою була розроблена схема гідрологічного районування України, в основу якої покладено режим малих і середніх річок. З урахуванням гідрологічних (басейнових) показників та фізико-географічних (зональних) умов на рівнинній частині території республіки виділено три гідрологічні зони, межі яких в основному збігаються з межами фізико-географічних зон. Враховуючи внутрішні місцеві відмінності гідрологічних показників (що пояснюється впливом природних умов місцевості), гідрологічні зони поділяються на області і підобласті.
На початку 70-х років з"явилися роботи по визначенню гідрологічних районів з використанням методів математичної статистики. У працях В.І.Бабкіна, М.П.Колпачової та інших дослідників районування території здійснювалося за допомогою лінійної статистичної моделі. Межі районів визначалися по вододілах ряду річкових басейнів, а ступінь надійності проведеного розмежування території оцінювалась повними і частковими коефіцієнтами кореляції, регресії та середніми квадратичними похибками цих параметрів.
В основу виконаного В.І.Бабкіним районування Європейської території колишнього СРСР були покладені кількісні показники лінійних залежностей (часткові (r) та повні (R) коефіцієнти кореляції більші за 0,75) стоку і факторів, що його визначають (площа водозбору, похил річки, озерність, заболоченість, лісистість, розораність та ін.). Ці показники суміщають у собі основні принципи
Loading...

 
 

Цікаве